Топ-50 фільмів десятиліття за версією редакції Vertigo

Ось вони, десять років кінематографу в одному матеріалі. Ми, як і годиться, зібралися редакцією Vertigo та віддали справедливість в руки математики — все ж про об’єктивність в кінорейтингах говорити дуже складно. Тому позиції у цьому топі скоріше номінальні, адже перед вами 50 найкращих фільмів 2010-х років, серед яких знайшлося місце усім, хто нам найбільше сподобався (і кого ми бачили).

Але спочатку згадаємо кілька фільмів, які не потрапили до списку, хоча були дуже-дуже близько. Настільки, що про них варто розповісти.

Відв'язні канікули

2014
Режисер: Гармоні Корін

Провокативна комедія Гармоні Коріна – ідейний натхненник «Ейфорії» та інших підліткових історії 2010-х. Тут той самий яскравий візуальний стиль (фільм скоріше нагадує дуже довгий музичний кліп), відсилки до контркультури, легкий сюрреалізм та готовність братись за найбільш шокуючі теми. Зараз (і у порівнянні з рештою фільмографії Коріна) стрічка виглядає вже трохи менш радикальною, але вона чудово задала тон піджанру на ціле десятиліття, і це складно не поважати.

Вона

2013
Режисер: Спайк Джонз

Після двох картин у співпраці з Чарлі Кауфманом, в 2013 році Спайк Джонз наважився на сценарний дебют. В результаті ми отримали фантастичну романтичну драму «Вона» — історію про письменника Теодора Туомблі (Гоакін Фенікс), у якого зав’язуються стосунки зі штучним інтелектом. Попри те, що сюжет картини нагадує «Чорне дзеркало», Джонз малює набагато оптимістичніше майбутнє, ніж Чарлі Брукер, створивши ідеальну картину для романтичного перегляду в XXI столітті. Як результат, «Вона» була номінована на п’ять «Оскарів» (серед яких «Найкращий фільм») і отримала один — за найкращий оригінальний сценарій.

Велика краса

2013
Режисер: Паоло Соррентіно

Картина, яку багато хто називає перифразом «Солодкого життя» Фелліні, хоча насправді фільм Соррентіно скоріше встановлює діалог з класикою у роздумах про те, скільки краси може стерпіти людство. І мова тут не лише про красу вічну, втілену в прекрасному Римі, а про красу заможного життя богеми. Такий собі сплав безсмертного та миттєвого, занепад і руйнування і про те, що кожен проживає цей занепад по-різному. Відтак ліричному герою цієї історії — письменнику у виконанні Тоні Сервілло — залишається лише міняти маски спостерігача або стомленого учасника цього свята життя, з якого випасти неможливо, адже такі правила гри бомонду.

Гравітація

2013
Режисер: Альфонсо Куарон

Чи можна помістити весь космос в одну людину? У Альфонсо Куарона вийшло — його «Гравітація» об’єднала безкрайні простори навколо Землі та самотність всередині героїні Сандри Буллок. Сюжет про спробу астронавтки вижити на орбіті після аварії космічного корабля є лише обкладинкою для глибокої персональної драми, яка розгортається у місці, де ніхто не почує твого крику. Приємним бонусом до стрічки є роль Джорджа Клуні — актор доповнює загальну атмосферу фільму своєю харизмою та лише підкреслює неймовірну роботу Буллок. Тому сім «Оскарів» 2013 року видаються справедливою оцінкою для фільму Куарона.

Екстаз

2018
Режисер: Гаспар Ное

В «Екстазі» розповісти історію Гаспару Ное вже недостатньо. Як справжній experience junkie, він запрошує глядача пережити черговий кінематографічний досвід. Режисер безжально дробить власний твір на шматки, кружляє камеру в клаустрофобном вирі коридорів, ставить кульмінацію в середині і розтягує її в болісну зняту одним кадром сцену. Наркотик у прямому сенсі рухає сюжет, а актори віддають свої тіла танцю. Це кіно глядач болісно проживає разом з героями до самого світанку.

Древо життя

2011
Режисер: Терренс Малік

«Древо життя» – це інтимний щоденник оповідача і історія створення світу в одній особі. Головний герой згадує про власне дитинство в Техасі 50-х, попутно обговорюючи фундаментальні питання буття з самим собою. Знайдеться тут місце і для щасливих спогадів про люблячу матір, важких думок про деспотичного батька, снів, мрій і наукових замальовок, на перший погляд зовсім не пов’язаних логікою з сюжетом фільму. На ділі ж «Древо життя» – це симфонія образів, яка наближає режисерську роботу Маліка до класичного живопису.

50

Борг проти Макінроя

2017
Режисер: Янус Метц-Педерсен

Спортивні драми часто страждають на одні й ті самі гріхи – надмірну мелодраматичність, передбачуваний сюжет чи сильне бажання надихнути глядача. Але це точно не випадок «Борга проти Макенроя» – режисер Янус Мец Педерсен відкинув жанрові шаблони та зняв легендарне протистояння тенісистів Бьорна Борга та Джона Макінроя у форматі напруженого, холодного трилера. Погодьтесь, змусити глядача нервувати за двох мільйонерів, які найбільше бояться того, що не поб’ють власний рекорд – непогане досягнення. Хоча фільм і так технічно довершений, особливого шарму йому додає гра Шаї ЛаБафа, який привніс в образ темпераментного Макінроя трохи самоіронії та особистих переживань.

49

Ферма «Мадбаунд»

2017
Режисер: Ді Ріс

Історична драма Ді Ріса співчутливо та емоційно зображує проблеми двох ветеранів Першої світової війни – темношкірого та білого солдата з Міссісіпі, які по-різному переживають посттравматичний синдром. При цьому, стрічка не здається моралізаторською чи надто сентиментальною – глядач вільний робити власні висновки. Звісно, тут необхідно відмітити поетичну операторську роботу Рейчел Вілсон, яка стала першою жінкою, що отримала номінацію на «Оскар» за кращу зйомку. Завдяки ї роботі похмура реалістична історія про американський Південь не лише стала однією з найкрасивіших стрічок 2017 року, але й отримала додатковий вимір візуального символізму.

48

Джон Вік

2014
Режисер: Чад Стахелскі

Здається, про феноменальний режисерський дебют Чада Стахелскі вже сказали все, що тільки можна. Так, «Джон Вік» знову зробив Кіану Рівза чи не головною екшн-зіркою світу. Так, він показав, що деякі бойовики можуть викликати захват навіть у тих глядачів, які зазвичай не люблять гіперактивні стрічки про помсту та перестрілки. Так, він вивів хореографію бійок на новий рівень та створив захопливий новий світ, про який нам досі хочеться дізнатись трохи більше. Але одне з головних досягнень картини – те, що вона знову нам нагадала про дещо важливе. Справді хороше кіно – це не про «серйозні» жанри, престижні імена та підтримку впливових компаній, а про щиру любов до цього медіуму. Як і найбільш впливові постановники інших десятиліть, Стахелскі фанатіє від кіномистецтва, і ця захопленість відчувається у кожному кадрі.

47

Відьма

2015
Режисер: Роджер Еггерс

До того, як він шокував любителів горорів своїм клаустрофобним чорно-білим «Маяком», Роджер Еггерс зняв камерну похмуру історію про те, як параноя охопила невелике пуританське поселення. «Відьма» – фільм, який до останнього змушує глядача по-своєму інтерпретувати події та сумніватись в реальності того, що відбувається на екрані. Тут майже немає звичних жанрових ознак – різких джамп-скерів, класичного виття скрипок чи бридких спецефектів. Замість цього Еггерс досліджує явище масової істерії та недовіри, надихаючись однією з найбільш лякаючих подій в історії Сполучених Штатів – полюванням на відьом в Салемі.

46

Плем'я

2014
Режисер: Мирослав Слабошпицький

Досі боляче згадувати про те, що «Плем‘я» Слабошпицького могло б представляти Україну на «Оскарі» у 2014 році, але так і не поїхало. Стрічка досі виглядає революційною — і не лише у контексті українського кіно, але і як приклад сучасного європейського кінематографу. По-перше, вона рішуче береться за теми, про які мало хто говорить на великому екрані. По-друге, «Плем‘я» слугує чудовим доказом того, про що колись писав ще Гічкок — кіно є, в першу чергу, саме візуальним медіумом, який блискуче розповідає найскладніші історії навіть без слів.

45

Нація вбивць

2018
Режисер: Сем Левінсон

Сем Левінсон лише претендує на лаври популярного режисера, але звання візіонера «покоління інстаграму» він вже заслужив. До «Ейфорії», завдяки якій всі дізналися про постановника/сценариста/шоуранера, Сем дебютував на великому екрані зі стрічкою «Нація вбивць» — сучасною, злою та сатиричною інтерпретацією класичного тропу про ідеальне містечко з жахливими секретами. От тільки замість таємничих вбивств нам показують лицемірство та підлість — головну загрозу нового часу. Крім гострого сюжету «Нація убивць» запам’ятовується ще й яскравим візуальним рядом та цікавою режисерською роботою, яка підкреслює реалії 2010-х.

44

Будь-якою ціною

2016
Режисер: Девід Маккензі

Девід Маккензі деконструював жанри вестерну та фільма-пограбування, але замість видовищних перестрілок тут блискавичні діалоги, які відразу після перегляду хочеться цитувати. І не дивно, адже сценаристом картини виступив Тейлор Шерідан («Сікаріо»). Тут Шерідан знову звертається до типово американських конфліктів та дилем, а дія відбувається у пекельно спекотному містечку посеред техаських пустель. Але секрет успіху фільму не лише в сценарії – реалізувати задум допомагає талановитий акторський склад (Джефф Бріджес! Кріс Пайн!), композитори Нік Кейв та Уоррен Елліс та оператор Джайлс Наттгенс, який до цього працював переважно над артхаусним кіно.
43

Керол

2015
Режисер: Тодд Гейнз

Коли ми говоримо про культові фільми, на думку зазвичай спадають комерційно не успішні жанрові стрічки, які з часом отримали пристрасну армію фанатів. «Шоу жахів Рокі Горора», наприклад, чи «Леді-Сокіл». «Керол» теж може похизуватися неймовірною любов’ю гладачів – є навіть документальна стрічка про клуби для людей, які вже подивились картину ненормальну кількість разів і хочуть якось боротись з цією аддикцією. При цьому, зміст та візуальний стиль «Керол» аж ніяк не вписуються в наші уявлення про настількі впливові фільми. Це трохи сентиментальна, казкова та дуже ніжна історична драма про стосунки двох жінок у Нью-Йорку 1950-х. Тут немає ні напруженого сюжету, ні вражаючої операторської роботи, ні неочікуваних сюжетних поворотів, але в картині є якась неспішна та лаконічна магія, яку складно навіть описати словами.

42

Ла-Ла Ленд

2016
Режисер: Демієн Шазелл

Як не дивно, але стрічка з 50-х опинилася в топі фільмів 2010-х. Все завдяки Демієну Шазеллу та його фантастичній роботі, яка захопила усіх в 2017 році, а потім через надмірний гайп опинилася на полиці. Завдяки музиці, картинці, атмосфері та акторській роботі Раяна Гослінга та Емми Стоун «Ла-ла Ленд» перетворив банальний роман між лос-анджелівськими мрійниками в універсальну історію про успіх, розчарування і порятунок джазу (це жарт). Саундтрек Джастіна Гурвіца до стрічки вже давно живе своїм успішним життям — а хіба не це є найвищою похвалою для мюзиклу?

41

Скотт Пілігрим проти світу

2010
Режисер: Едгар Райт

Попри любов до британської провінції, в 2010 році Едгар Райт відклав убік своє «Корнетто» і взявся за екранізацію інді-комікса «Скотт Пілігрим» від Oni Press. Картина через невдалий маркетинг провалилась у прокаті та ледь не з моменту виходу стала культовою. Режисер примудрився перенести на великий екран ту есенцію хіпстерського життя, яку так детально розписав Браян Лі О’Меллі у своєму коміксі. Тут є і фірмовий монтаж Райта, і натхненні старими відеоіграми візуальні ефекти, і саундтрек від Бека, і, головне, ціла купа молодих акторів. «Скотт Пілігрим» зібрав майбутніх зірок: Брі Ларсон, Кріс Еванс, Брендан Рут, Джейсон Шварцман, Мері Елізабет Вінстед і навіть Кієран Калкін, який зараз виблискує у «Спадкоємцях».

40

Паддінгтон 2

2017
Режисер: Пол Кінг

Перш ніж ви почнете писати розгнівані коментарі, згадайте свої враження після перегляду сиквелу «Паддінгтона». Скоріше за все, ви відчували спокій, легку радість та оптимізм – і все завдяки пригодам милого ведмедика та його друзів. Зрештою, мистецтво має ламати рамки та викликати сильні емоції – і ця британська сімейна комедія нагадує, що переживання не обов’язково повинні бути неприємними. Часом візуально довершена, класно поставлена стрічка з трьохвимірними героями, захоплюючими діалогами та актуальним політичним підтекстом може виявитись не червогою песимістичною драмою, а історією про те, як важливо бути приязним та добрим. Тож навіть не дивно, що картина має один з найвищих рейтингів на агрегаторі рецензій Metacrtitic.

39

Історія привида

2017
Режисер: Девід Лоурі

Лише Девід Лоурі міг одягнути на оскароносного Кейсі Аффлека простирадло з двома дірками для очей ще на початку історії і змусити споглядально мовчати весь фільм. Плин часу тут, як і належить, виходить за рамки людського розуміння і отримує циклічну форму, адже в центрі сюжету привид. Режисер змушує кожного з нас відчувати себе пилинкою в порівнянні з протяжністю життя всієї планети. При цьому «Історія привида» неймовірно красиве кіно, в якому Лоурі майстерно освоїв кожен кут маленького будиночка і підсвітив його сонячними променями, що пробиваються крізь штори.

38

Одержимість

2014
Режисер: Демієн Шазелл

Фільм яким Демієн Шазелл заявив про себе в Голлівуді. Сюжет про поступове становленні перспективного музиканта, на перший погляд, не обіцяє нічого оригінального і екстраординарного, але під ритми джазових барабанів Шазелл розповідає історію егоїму на грані соціопатії і про те, що кожен музикант завжди грає соло, навіть будучи у ансамблі. Режисеру вдається майстерно візуалізувати ідіому «кров, пот та сльози» і на допомогу приходить не лише потужна ідея, а й неймовірна віддача двох виконавців у цьому кіно Майлза Теллера та Дж. Кея Сіммонса.

37

Гра на пониження

2015
Режисер: Адам МакКей

До 2016 року екранізації нон-фікшна зазвичай перетворювалися або в документалки, або в нудні драми. А потім прийшов Адам МакКей і перетворив історію про фінансові махінації, які спровокували кризу 2008-2009 років, у яскравий комедійний ледь-не-екнш з Гослінгом, Кареллом, Бейлом та Піттом в головних ролях. Режисер вирішив не гратися з глядачем у тонкі алюзії та атакував аудиторію в лоб — Марго Роббі у ванній дає уроки економіки, персонажка, яка не помітила махінації в паперах раптом виявляється сліпою (тимчасово), а Раян Гослінг у ролі оповідача насміхається з героїв цього фільму. При цьому в один момент режисер однією фразою перетворює комедію на драму, нагадуючи про те, що попри комізм усієї ситуації з нерухомістю США, її наслідки були зовсім не смішними.

36

Прибуття

Вільньов створив фільм про інопланетне вторгнення, але на виході «Прибуття» (адаптація новели «Історія твого життя» Теда Чана) схоже на неквапливу симфонію. Історія про гептаподів та лігвісику це справжній жанровий експеримент, де наукова фантастика комбінується з сімейною драмою. Поняття надземного Вільньов намагається дослідити з філософської точки зору, що навіть ріднить його кіно з «Солярісом» Тарковського. І доки наратив тут закільцьований і влаштовує справжні mind games для глядачів, відчуття містичності та надприродньості додає унікальний саундтрек Йохана Йоханссона.

35

Одного разу в Голлівуді

У 2019 році Квентін Тарантіно зробив дещо неочікуване – показав, наскільки він подорослішав за останнє десятиліття. Звісно, ми завжди підозрювали, що під усією провокацією ховаються щирі емоції та бажання боротись із несправедливістю – ще «Безславні покидьки» дали підставу підозрювати, що в головного бед-боя американського кіно є не лише вражаючий розум, але й сердце. Коли вперше з’явились чутки про те, що Квентін вирішив взятись за історію злочинів Чарльза Менсона, багато хто напружився – знаючи, як постановник упивається насиллям та фетишизує криваві конфлікти, можна було очікувати чого завгодно. Але побоювання виявились марними – замість того, щоб перетворити смерть Шерон Тейт на шокуючу сцену з брутального експлуатаційного кіно, Тарантіно написав любовного листа старому Голлівуду. І зробив це справді майстерно, вдумливо та ніжно.

34

Проект «Флорида»

2017
Режисер: Шон Бейкер

До соціальної тематики можна підходити так, як це робить британець Кен Лоуч – з рішучим песимізмом та бажанням показати глядачеві найтемніші, найсумніші історії з усіх можливих. А можна наслідувати прикладу Шона Бейкера – цьому постановнику вдається поєднувати реалізм та політичну критику з мрійливістю та людяністю. У стрічці «Проект “Флорида”», наприклад, режисер розповідає про найбідніших мешканців Каліфорнії, але робить це з теплом та ніжністю – ми стежимо за їх побутом, сварками, веселощами, проблемами та маленькими перемогами. Це не лише дозволяє стрічці Бейкера не скидатись на слізливу соціальну рекламу, але й додає історії багатовимірності та непередбачуваності.
33

Меланхолія

2011
Режисер: Ларс фон Трієр

Стрічка Ларса фон Трієра — песимістична та трохи казкова деконструкція жанрових фільм-катастроф: тут немає ні героїчних спроб врятувати світ, ні істеричних телеведучих, які розповідають про весь масштаб загрози. В центрі сюжету скоріше крах особистого життя героїв та їх внутрішній стан, ніж руйнація міст. Режисер провокативно ставить перед нами жахливе запитання — «а що, якщо людство взагалі не заслуговує на спасіння?».
32

Патерсон

2016
Режисер: Джим Джармуш

Фільми Джима Джармуша завжди об’єднує спільна риса — у них нічого не відбувається. При цьому в «Патерсоні» ця медитативність перетворюється на центральну ідею стрічки, яка розповідає про автобусного водія-поета Патерсона, який живе у містечку Патерсон. Тон, атмосфера, діалоги та поезія перетворюють картину на безкінечне джерело для філософських інтерпретацій — тут кожен знайде важливі для нього істини. Особлива заслуга у цьому Адама Драйвера — його Патерсон вийшов неймовірно романтичним і цікавим, та ще й позбавленим глибоких психологічних травм, що зазвичай супроводжує усіх персонажів актора.

31

Суспірія

2018
Режисер: Лука Гуаданьїно

Сучасна інтерпретація класичного джалло «Суспірія» – ідеальний зимовий горор, підтекст якого можна розгадувати роками. Тут і медитація на тему жіночої сили, і критика фундаменталізму, і відсилки до стрічки-першоджерела Даріо Ардженто. Але найбільш неочікуваний козир картини – шокуюче теплий і емоційний фінал.

30

Три білборди біля Еббінга, Міссурі

2017
Режисер: Мартін Макдона

Попри нелюбов до театру та любов до кіно, Мартін Макдона знімає фільми значно рідше, ніж пише п’єси. Третя його стрічка, «Три білборди біля Еббінга, Міссурі», виявилась набагато більш соціальною та політичною, ніж попередні роботи — «Залягти на дно в Брюгге» і «Сім психопатів». Картина вийшла тонким, драматичним та, як не дивно, оптимістичним коментарем режисера щодо пост-трампівської Америки, яка відобразила чимало світових проблем — егоїзм, небажання думати про навколишніх та невмотивовану агресію. Досі не знаю, як вона програла «Формі води» — в 2010-х ніхто так добре не описував наслідки життя у стилі «моя хата скраю», як Макдона. А три листи персонажа Вуді Гаррельсона вже можна включати в усі підручники зі сценарної майстерності.

29

Історія іграшок 3

2010
Режисер: Лі Анкріч

Попри те, що «Думками навиворіт» в нашому списку стоїть вище (спойлер), я все ж досі вважаю «Історію іграшок 3» найкращим фільмом Pixar. По-перше, це чудова розповідь про дружбу, прив’язаність, обов’язок і террор. По-друге, це геніальне завершення трилогії Енді, фінал якої мало кого залишає байдужим. По-третє, це поки остання анімація, яка претендувала на «Оскар» в категорії найкращий фільм.

28

Вбивство священного оленя

2017
Режисер: Йоргос Лантімос

Якщо оцінювати «Вбивство священного оленя» за правилами реального світу, може здатись, ніби у стрічки нелогічний та дивний сценарій, який дає більше запитань, ніж відповідей. Але Йоргос Лантімос здійснив справді цікавий жанровий експеримент – загорнув класичну античну трагедію у формат трилера. Якщо дивитись на неї під таким кутом, то все стає на свої місця. А історія постає не просто логічною, а напруженою, емоційною та дуже страшною – адже що може бути більш лякаючим за невідворотність Фатуму?

27

Акт вбивства

2012
Режисер: Джошуа Оппенгаймер

Фільм Джошуа Оппенгаймера приклад нетрадиційної документалістики людської трагедії. Де режисери намагаються викликати у глядача емпатію шляхом співставлення з жертвами, там Оппенгаймер розриває цю ідентифікацію і розповідає про непомічений в Європі геноцид, який мав місце в Індонезії 60-х років, але з позиції нападника. Це кіно про палачів, які тепер живуть по-сусідству з дітьми тих, кого вони стратили в умовах диктатури. Що робить це кіно унікальним це вид терапії, яку режисер пропонує свої героям виступити сценаристами і постановниками власних спогадів на камеру.

26

Корпорація
«Святі мотори»

2012
Режисер: Лео Каракас

Колись Леос Каракс зняв кіно, яке на нашу скромну думку можна вважати одним з найкращих триб’ютів кінематографу. Свою історію режисер віддає повністю у руки Дені Лавану, який грає (або ж і зовсім не грає) актора, що змінює амплуа протягом дня, подорожуючи по місту у лімузині. У »Святих моторах» кожен кадр метафора. Цей фільм неначе побудований за законами театру, вільнішого ніж кіно, тому що покладається лише на уяву авторів і глядачів. В результатіт маємо абсурдистську кіно-енциклопедію замальовок, кожна з яких могла би бути повнометражним фільмом.

25

Анігіляція

2018
Режисер: Алекс Гарланд

Перед нами наукова фантастика, яка намагається дослідити тему інопланетних вторгнень у ключі, далекому від людського розуміння. Можливо саме тому для багатьох «Анігіляція» так і залишилася у полі медитативного не зовсім зрозумілого фільму. Тим не менше атмосфера стрічки відсилає до «Сталкера» Тарковського, поняття часу тут незмінно мутує, а сама історія виступає метафорою природи людських стосунків, в яких анігіляція реальніша за будь-яку наукову фантастика, про що говорить фінальна сцена стрічки.

24

Фаворитка

2018
Режисер: Йоргос Лантімос

Йоргос Лантімос завжди полюбляв загортати сатиру в різну обгортку — «Фаворитка» стала його першим експериментом з історичною драмою і першим фільмом, знятим не за власним сценарієм. Результат вийшов грандіозний, завдяки чудовому жіночому акторському тріо (Олівія Коулман, Емма Стоун, Рейчел Вайс), сатирі, яка лише підкреслюється історичним контекстом, та ще й постмодерністськими коментарями режисера. Останні заслуговують окремої згадки — «Фаворитка» не претендує на звання документальної історичної драми, а скоріше використовує сетинг для того щоб шокувати глядача та запхати йому в голову кілька вічних ідей під новим соусом.

23

Лобстер

2015
Режисер: Йоргос Лантімос

Яскравий вихід Йоргоса Лантімоса у англомовне поле і знайомство всього світу з явищем Нової грецької хвилі. «Лобстер» далеко не перший фільм цього напрямку, але саме він відкрив режисера масовій публіці. Лантімос демонструє унікальний абсурдистський вид антиутопії, де знайти пару і бути «нормальним» обов’язкова умова для кожного. «Лобстер» досліджує проблему партнерства та проблему вибору, а також перебуває у сірій зоні фантастичного та реалістичного, де насміхається над явищем бунту, який у Лантімоса виявляється просто ще одним майстерно продиктованим соціуму правилом гри.

22

Всередині
Л’юіна Девіса

2013
Режисер: Джоел та Ітан Коени

Ще ніколи брати Коен не говорили про непросту долю творчої особистості у таких приглушених сірих тонах як у «Всередині Л’юіна Девіса», що робить цей фільм особливим авторським висловлюванням у контексті яскравого стилю режисерів. Ця картина просякнута меланхолією, але разом з тим є доволі цікавим портретом нью-йоркської фольк-сцени початку 60-х. Фільм знятий на основі мемуарів американського фолк-виконавця Дейва ван Ронка. Брати Коен перетворили його історію в справжню притчу про циклічність буття, коли їх герой, Л’юіна Девіс, змушений потерпати від невдач і спостерігати, як успіху досягають інші.

21

Дюнкерк

Історична драма Крістофера Нолана мала стати найочевиднішим фільмом у його біографії — події в Дюнкерку зафіксовані на папері та не зміняться навіть від бажання генія. В результаті нам відкрилась нова грань режисера, який примудрився використати час як ще один інструмент для розповіді. Три сюжетні лінії фільму, зв’язані єдиною подією, експлуатують глядача, змушуючи його стрибати між медитативним жахом очікування на березі Франції, небезпекою кількагодинного плавання на цивільному човні у воєнну зону та сповненими динаміки поєдинками у повітрі, які тривають лише кілька хвилин. Додайте до цього сміливі експерименти Хойте ван Хойтеми з камерою та ледь не містичний саундтрек Циммера з цокаючим годинником і отримаєте найкращий воєнний фільм 2010-х.

20

Побудь в моїй шкірі

2013
Режисер: Джонатан Ґлейзер

Фільм-притча Джонатана Глейзера за мотивами роману Мішеля Фейбера доволі абстрактне кіно, яке за бажання можна трактувати як завгодно, від феміністичного месседжу і до прямолінійного sci-fi. Скарлетт Йоганссон в ролі іншопланетянки незмінний образ одного з ключових кіно-експериментів 2010-х під вібруючий саундтрек Міки Леві. Глейзера, звісно, цікавлять не іншопланетяни, а люди, відображені у їхніх очах і те, як Земля зі своїми мальовничими шотландськими пейзажами може бути незатишним та ворожим середовищем для прибульця.

19

Пастка

2017
Режисер: Джордан Піл

Хто б міг подумати, що дебютний фільм коміка Джордана Піла примудриться підняти стільки галасу. Це ж лише горор! У результаті «лише горор» став початком нової золотої ери жанру та приніс режисеру «Оскар» за сценарій. Але найголовніше — «Пастка» стала першим горором, який досліджував питання расизму та складнощі життя афроамериканців. Разом з Баррі Дженкінсом та Раяном Куглером Піл став одним з головних кінематографістів кінця 2010-х і саме завдяки успіху картину отримав можливість перезапустити серіал «Сутінкова зона».

18

Думками навиворіт

2015
Режисер: Піт Доктер

Попри те, що я вже назвав «Історію іграшок 3» найкращим фільмом Pixar, можна зрозуміти, чому «Думками навиворіт» обійшов його у списку. Все ж картина Піта Доктера не спиралася на вже знайомих героїв, а створила абсолютно новий світ, буквально застрибнувши нам у голову. Сценарій не просто розповідає дуже складну історію про важливість емоцій та дорослішання, він примудряється винайти абсолютно нову, логічну та оригінальну інтерпретацію людської поведінки, знайому дорослим та зрозумілу дітям. В результаті Pixar знову зміг, Disney отримав нових героїв для продажу, а поп-культура — чудові гіфки з емоціями. Це якщо коротко.

17

Сікаріо

2015
Режисер: Дені Вільньов

«Сікаріо» – рідкісний трилер про боротьбу зі злочинністю, який не ідеалізує жодну зі сторін, а намагається показати усі потаємні сторони роботи картелів та федеральних агентів. Не дивно, що деякі американські критики порівнювали стрічку Дені Вільнева з культовим «Апокаліпсисом сьогодні» Френсіса Форда Копполи – обидва фільма змальовують світ у похмурих тонах та відкидають легковажний оптимізм. Але якщо «Апокаліпсис» вражає своїм розмахом, то «Сікаріо» – більш локальна історія, яка тримається на постійній напрузі та відчутті неминучої небезпеки, яка завжди поруч. Звісно, фільм також працює завдяки сценарію Тейлора Шерідана та грі акторського складу, але оcобливо хочеться згадати про роботу композитора Йогана Йогансона, який написав для «Сікаріо» один з найкращих саундтреків десятиліття.

16

Загублена

2014
Режисер: Девід Фінчер

Останній на даний момент повнометражний фільм Девіда Фінчера поки найкраще розкрив усі сильні сторони режисера. На відміну від «Соціальної мережі», де постановник був обмежений реальними подіями та Аароном Соркіном в кріслі сценариста, роман Ґілліан Флінн підкреслив майстерність Фінчера у розкритті складних психологічних типажів та його фанатичний перфекціонізм у роботі з візуальними ефектами та акторами. Детективна історія зникнення Емі (Розамунд Пайк) — дружини успішного письменника (Бен Аффлек) перетворилася на класичний триллер, що оригінально демонструє, наскільки суб’єктивно ми сприймаємо життя та людей навколо нас.

15

Соціальна мережа

2010
Режисер: Девід Фінчер

Перед нами не лише історію створення та становлення великого і могутнього Фейсбуку, а розумна, тонка і емоційна розповідь про самотність. Адже парадокс історії цієї соціальної мережі в тому, що її засновник – людина, яка створила імперію зі студентського сайту і перевела поняття спілкування на принципово новий рівень, абсолютна асоціальна. На прикладі історії головного героя Фінчер засобами масового, комерційного кіно говорить зі своїм глядачем про те, як складно і болісно, але необхідно вміти без монітора комп’ютера знаходити спільну мову з оточуючими. По суті Фінчер створив один з найкращих прикладів фільму нашого часу з його найбільш знаковим явищем – відчуження людей і їх боягузливою втечею в віртуальну реальність.

14

Виживуть лише коханці

2013
Режисер: Джим Джармуш

Співець буденності Джим Джармуш знімає історію поза часом, адже її головні герої вампіри, які в свою чергу виступають найкращою метафорою безперервної туги митця за минулим часам «теплового лампового звуку», вінілу, струнних інструментів, паперових книг. Один з найкращих фільмів Джармуша вненаче урівнює романтику та кохання до ще одного артефакту минулого, а особливо кохання епістолярне, що живе на тисячі кілометрів у вигляді листів. Напрочуд символічно, що у цій меланхолії на великому екрані одну з ключових ролей виконує Тільда Свінтон, яка сама, здається, подолала руйнівну силу часу.

13

Готель «Гранд Будапешт»

2014
Режисер: Вес Андерсон

По правді кажучи, у цьому списку могло бути більше стрічок Веса Андерсона. Головний поціновувач симетрії та пастельних кольорів активно працював протягом десятиліття та зняв аж три картини: трагікомічний «Острів собак», ніжне «Королівство повного місяця» та «Готель “Гранд Будапешт”». Остання картина виявилась найбільш цілісною та гармонійною – Андерсон знову вибудовує ексцентричний світ, у якому є місце і для політичної сатири, і для гумору, і для романтики та пригод. Можливо, стрічка виділяється ще й завдяки тому, що тут режисер звертається до минулого – і ностальгія дуже вдало пасує до його естетики та світосприйняття.
12

Шлюбна історія

2019
Режисер: Ноа Баумбах

«Шлюбна історія» це Ноа Баумбах у своїй поки що найкращій формі. Перед нами фільм, що зачаровує та розбиває серце, смішить та викликає сльози – це історія розлучення двох людей, які усім сердцем не байдужі один до одного, але і разом лишатися не можуть. Повільний крах шлюбу Баумбах, тим не менше, знімає легко і весело, не драматизуючи і лише зрідка дозволяючи включити пристрасті на повну. Його основними інструментами лишаються комізм і абсурд, помножені на зрілий стиль сторітеллінгу, підкріплений блискучою грою Скарлетт Йоганссон та Адама Драйвера.

11

Початок

2010
Режисер: Крістофер Нолан

Так, «Початок» є не найлогічнішою конструкцією Крістофера Нолана, але навряд чи ще якийсь фільм з часів «Матриці» настільки сильно змушував глядачів сумніватися у реальності світу навколо них після виходу з кінотеатру. Стрічка, спираючись на видатний акторський склад, винахідливу картинку Воллі Пфістера та грандіозний саундтрек Ганса Циммера, примудрилась деконструювати та знову зібрати докупи один з найконсервативніших жанрів кіно — фільми-пограбування. Та врешті решт, усе зводиться до найочевиднішого питання: чи є фінальна сцена фільму сном?

10

Драйв

«Драйв», здавалося б, кінематографічне втілення міфу про героя-одинака, який рятує діву у біді, та разом з тим це деконструкція класичного жанру бойовика та данина кінематографу 60-70-х – улюбленому періоду Ніколаса Віндінга Рьофна. На прикладі історії безіменного водія/каскадера данський режисер розбирає на складові поняття зла в ім’я добра, таким чином урівнюючи насилля, яке чинять негідники у цьом кіно, разом з насиллям, до якого вдається протагоніст. А воно тут, повірте, знято з підкресленим гротеском та красою, властивою лише Рьофну фанату потоків крові у неонових кольорах під пульсуючий синти-поп.

9

Людина-павук: крізь Всесвіт

2018
Режисер: Крістофер Міллер та Філ Лорд

Попри гегемонію Pixar у світі анімації, найкращим анімаційним фільмом десятиліття стала картина Sony. Все завдяки геніальному візуальному стилю, який суттєво розширив рамки галузі. При цьому у мене є великі сумніви, що у найближчий час хтось наблизиться до фільму Лорда та Міллера — все ж «Крізь всесвіт» не створює нових інструментів для конкуренції, а «лише» показує, які можливості дає анімація при наявності хорошої креативної команди. Дуету режисерів та сценаристів вдалося втілити одразу кілька надскладних задач — розповісти не підготовленому глядачеві про концепцію мультивсесвіту і поєднати абсолютно різні стилі малюнку в одному кадрі. Тож це більш ніж заслужений тріумф десятиліття.

8

Місячне cяйво

2016
Режисер: Барі Дженкінс

«Місячне сяйво» фільм в якому його автор Баррі Дженкінс ігнорує особливості жанру гнітючої драми, що нав’язують йому стиль зйомки. Історія дорослішання чорного хлопця в гетто-нетрях Майамі неначе заперечує доку-реалізм на користь інтимного портрета, знятого в неонових тонах з рапідом і під тремтячі класичні скрипки композитора Ніколаса Брітеля. Аспект усвідомлення власної сексуальності головним героєм навіть витісняють расові упередження і соціальну повістку, що робить «Місячне сяйво» зовсім не тривіальною ЛГБТ-драмою. 

7

Бьордмен або (непередбачувана перевага невігластва)

2014
Режисер: Алехандро Гонсалес Іньярріту 

Навіть не знаю з чого почати: з постмодерністського реалізму цієї картини (Майкл Кітон завдяки їй подолав тінь Бетмена), віртуозної операторської роботи Еммануеля Любецкі (фільм знятий зі стилізацією під один кадр), оригінального саундтреку Антоніо Санчеза (пекельна і хаотична суміш класики та джазу), видатної акторської роботи (Майкл Кітон, Емма Стоун та Едвард Нортон отримали номінації на «Оскар») чи Алехандро Гонсалеса Іньярріту, який примудрився перетворити цей коктейль на одину з найкращих драм десятиліття, справедливо отримавши за свою роботу «Оскар».

6

Назви мене своїм ім'ям

2017
Режисер: Лука Гуаданьїно

Ось він – найніжніший та найтепліший фільм 2010-х! Завдяки мрійливій операторській роботі, чудовому саундтреку та акторській грі Тімоті Шаламе та Армі Гаммера, «Назви мене своїм іменем» розтопив серця навіть найбільш скептичних критиків. Немає сенсу якось раціонально пояснювати шарм цієї стрічки – просто подивіться, і зрозумієте самі.

5

Примарна нитка

Те, що видається черговою історією про складнощі і мінливості любовних стосунків, виявляється дослідженням хворобливого союзу творця і його музи. Пол Томас Андерсон насичує своє кіно зловісними метафорами і ледве вловими символами з елементами готики. У цьому йому допомагає вірний творчий партнер Джонні Грінвуд, який написав для картина вражаючий саундтрек, натхненний джазом 50-х. Історія кутюр’є Рейнольдса Вудкока та Альми це історія любові в своїй радикальній формі, клаустрофобна, але дуже красива розповідь про одержимість владою і едипів комплекс.

4

Паразити

2019
Режисер: По Джун Хо

Картина По Джун Хо вражає своїм непередбачуваним сюжетом – вона починається як соціальна драма, а потім трансформується в комедію, психологічний трилер та навіть горор. Іншими словами, що б ви не цінували у кіно, «Паразити» знайдуть, як вас зацікавити та тримати на гачку. При цьому тут завжди чітко зчитується лейтмотив історії – різкий осуд економічної нерівності та поділу суспільства на багатіїв та бідних. Якраз такі стрічки мають шанс познайомити найбільш різноманітну аудиторію з різнобарвним світом артхаузного (та не англомовного) кіно. По Джун Хо віртуозно балансує між розважальною історією та авторським новаторством – і це позбавляє його стрічку снобізму чи незрозумілості.
3

Майстер

2012
Режисер: Пол Томас Андерсон

Пол Томас Андерсон режисер з довершеним відчуттям ритму та композиції, для власного фільму він самостійно обирає оптику та детально пропрацьовує техніку зйомки. Втім не лише технічна сторона привертає увагу до його творчості. «Майстер» один з найяскравіших прикладів того, як вміло Андерсон вміє розповісти історію однієї людини, що опинилася на зламі епох, у даному випадку солдата з посттравматичним синдромом, що відчайдушно шукає своє місце у соціумі. В основі стрічки невербалізована спроба дослідити явище саєнтології. Втім у Андерсона воно трансформується у химерне зіткнення маскулінності та авторитарності.

2

Рома

2018
Режисер: Альфонсо Куарон

Поетична та дуже особиста історія Альфонсо Куарона здається настільки тактильною, сонячною та атмосферною, що десь на середині стрічки взагалі забуваєш про те, що фільм знято на чорно-білу плівку. Здається, немов кольорове мексиканське місто, автентичні деталі побуту та місцева природа просто вириваються з екрану та наповнюють «Рому» яскравими фарбами. Як і «Паразити», стрічка Куарона руйнує бар’єри між кіноманами з різних куточків світу – навіть якщо ви погано орієнтуєтесь у мексиканських традиціях та ледь встигаєте читати субтитри, ця історія настільки емоційна та універсальна, що її зрозуміє будь-хто. Адже «Рома» – навіть не про дитинство Куарона і не про життя в Мехіко, а про взаємопідтримку, родину, ностальгію та людяність.

1

Шалений Макс: Дорога гніву

2015
Режисер: Джордж Міллер

Більше двадцяти років Джордж Міллер йшов до втілення своєї мрії — ще однієї частини «Шаленого Макса». За цей час постарів Мел Гібсон, погода руйнувала декорації, а фанати все менше вірили у те, що нова частина зможе посперечатися з попередніми. Результат перевершив усе, що виходило у 2010-х роках і примудрився стрибнути навіть вище голови оригінальної трилогії. Лаконічний сюжет став основою для безкінечних інтерпретацій, динаміка фільму назавжди змінила уявлення про екшн в кінематографі, а візуальний стиль картини вчергове нагадав про те, що незважаючи на назву, справжні шаленцем є не Макс, а старигань Джордж Міллер. Як то кажеться: Oh, what a day! What a lovely day!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: