20 найкращих фільмів 2020 року за версією редакції Vertigo
От ми і дісталися до найбільш обезкровленого рейтингу 2020 року. Навіть не хочемо думати, що тут могло бути, якби не COVID-19 — замість яскравого кінороку ми отримали страждання кінотеатрів, тріумф стрімінгів і невизначеність стосовно майбутнього. Як і в решті рейтингів, ми вирішили не робити топ, а лише сформувати список.
Причиною цьому стала не лише низька конкуренція та мала кількість релізів, але й нова карантинна реальність, через яку редакція так і не потрапила на Тиждень критики і пропустила обмежений прокат кількох стрічок, які майже точно були б в «нормальному» топі.
Щоправда навіть попри це все підбірка вийшла дуже цікавою — тримайте 20 найкращих фільмів 2020 року, на нашу думку.
Даріус Мардер
«Звук металу»
Sound of Metal
Для Дерека Сієнфренса 2020-й видався справді констрасним – спочатку він виступив шоураннером сумнівної телевізійної мелодрами «Я знаю, що це правда», а відразу після цього написав сценарій до одного з найкращих фільмів цього року. «Звук металу» теж рішуче занурює глядача в особисту трагедію протагоніста, але якщо серіал з Марком Руффало вже десь на середині перетворюється на самопародію, то стрічка до останнього не втрачає своєї людяності та щирості. Більше того – попри непросту тему (у центрі подій професійний музикант, який раптово втрачає слух), тут вистачає неочікуваного оптимізму.
Завдяки експериментальній звукорежисурі, «Звук металу» виходить майже іммерсивним – ми ніби постійно знаходимося поряд з головним героєм і буквально відчуваємо його проблеми. Але головний козир стрічки – Різ Ахмед, який видає один із найбільш вдумливих та емоційних перформансів за всю свою кар’єру. Знаю, на цьогорічних «Оскарах» буде запекла боротьба за акторську статуетку (Олдман, Бозмен та Гопкінс – серйозні конкуренти), але Ахмед цілком міг би претендувати на найкращу чоловічу роль.
Макс Барбаков
«Зависнути у Палм-Спрінгз»
Palm Springs
Рекордна сума за фільм на Санденсі, проривна роль для Енді Семберга — не знаємо, яким був би шлях «Палм-Спрінгз» у будь-який інший рік, але в 2020-му стрічка неочікувано для всіх виявилась не просто розумною спробою деконструювати романтичну комедію за допомогою «петлі часу», а дуже актуальним фільмом — на момент прем’єри на Hulu весь світ був замкнутий на локдауні та був змушений жити у власній версії «Дня бабака».
А от у Макса Барбакова вийшло щось більше, ніж просто чергова спроба перезняти культову комедію з Біллом Мюрреєм. Незважаючи на очевидну романтичність, стрічка більше зацікавлена у дослідженні поведінки різних особистостей в межах безкінечно повторюваного дня, а ніж у стосунках головних героїв. І це іде їй лише на користь.
Девід Фінчер
«Манк»
Mank
Протягом своєї кар’єри Девід Фінчер якимось чином примудрявся постійно балансувати між любов’ю каритиків та масового глядача. Що б не знімав режисер — нео-нуар, іронічну екранізацію (яку раптом сприйняли дуже серйозно), скандинавський детектив, історію серійного вбивці чи «Загублену» — стрічка постійно знаходила відгук у авдиторії.
Іронічно, що «Манк», який вийшов на стрімінгах і не мав жодної конкуренції в інформаційному просторі, так і не зміг достукатися до глядача. Масова авдиторія не надто зрозуміла фрагментований сюжет, тоді як кінокритики прохолодно віднеслись до фактичної екранізації давно спростованого есе Полін Кейл. При цьому технічо у Фінчера вийшов ледь не ідеальний фільм, який легко телепортує глядача в 30-ті. Але навіщо?
Спайк Лі
«Da 5 Bloods»
Da 5 Bloods
Da 5 Bloods – перша військова драма, яка показує жертви афроамериканців у в’єтнамській війні, і одна з найкращих цьогорічних стрічок на тему расової несправедливості. Зрештою, воно й і не дивно – мало хто відстоює ідеї рівності настільки пристрасно та розумно, як це робить Спайк Лі. Так, часом він аж надто захоплюється власними ідеями, і тоді стрічка перетворюється на емоційний, яскравий, але трохи неконтрольований потік свідомості.
Темношкірі виборці Дональда Трампа, расові стереотипи, травми війни, стосунки батьків та дітей, відсилки до класичного кіно та медитації на тему промов Мухаммеда Алі – фільм створює враження, ніби Лі заскочив до вас на чай і експресивно розповідає мільйон історій, якими давно хотів поділитися. На жаль, вони ще довго будуть актуальними у нашому нетерпимому світі, але як добре, що з них склався такий емоційний і красивий фільм.
Чарлі Кауфман
«Я думаю над тим, щоб порвати»
I’m Thinking of Ending Things
Чарлі Кауфман 5 років мовчав, після чого просто взяв і зробив. Що зробив Кауфман досі не зовсім зрозуміло — і мова скоріше не про сюжет, який насправді послідовний у своїх поворотах, а про ідею, яка могла прийти в голову лише Чарлі Кауфману.
Отже, перед нами екранізація думок вигаданої дівчини, яка існує лише у фіктивній реальності в чужій голові. У читачів, які не бачили фільму може скластися враження, що ми щойно заспойлерили головний сюжетний поворот, але ні — Кауфмана більше цікавить не шокована авдиторія, а те, яким чином побудоване людське спілкування та як ми впливаємо на оточуючих, хочемо ми цього чи ні. Результатом стали півтори години сюрреалістичного полотна, де у меланхолійній атмосфері герої цитують Полін Кейл, говорять про розклад поїздів у фашистській Італії та обговорюють поезію Девіда Фостера Воллеса.
Сем Мендес
«1917»
1917
Так, «1917» складно сприймати як цьогорічний фільм – на «Оскарі» він змагався поряд з «Паразитами» та новою стрічкою Квентіна Тарантіно. Але в український прокат військова драма Сема Мендеса вийшла вже у кінці січня 2020 року, тож ми не могли не згадати про нього у цій підбірці. Найбільш обговорюваний козир «1917» – смілива операторська робота Роджера Дікінса, яка дозволяє нам повністю зануритись у світ брудних траншей, клаустрофобних бункері та мальовничих європейських сіл.
Усі сцени зняті неймовірно довгими кадрами, а склейки уміло заховані – створюється враження, ніби ми в реальному часі супроводжуємо головних героїв на завданні. Так, це не нова технологія, але Мендесу вдається ефектно переосмислити жанр воєнної драми, перетворюючи історію солдатського героїзму на суцільний горор. В результаті виходить не лише технічно довершений, але й надзвичайно емоційний фільм.
Лі Воннелл
«Людина-невидимка»
The Invisible Man
Цього року найкращою стрічкою на тему гендерних питань та побутових проблем вчергове стає горор! Ще й не якийсь випадковий фільм жахів, а ремейк класичної історії зі всесвіту Universal. Утім, стрічка Лі Воннелла більше нагадує осучаснений триллер Гічкока, ніж звичний нам фільм жахів – найбільше тут лякає навіть не невидимий чоловік, який полює на протагоністку, а те, що її найближчі друзі не хочуть у це повірити. Невідомо, чи «Людина-невидимка» все ж зможе реанімувати багатостраждальний «Темний світ» (і чи студія взагалі захоче будувати на цьому фільмі франшизу), але зрозуміло одне – саме так треба оживляти горор-класику.
Ендрю Паттерсон
«Безкрайня ніч»
The Vast of Night
Малобюджетний режисерський дебют Ендрю Паттерсона було знято протягом 17 днів, постановник самостійно профінансував виробництво, і ви навряд упізнаєте хоч когось із акторів у кадрі. І все ж, саме ця стрічка виявилася одним із найкращих жанрових експериментів року – і виглядає вона так, ніби Аарон Соркін чомусь вирішив написати діалоги до епізоду «Секретних матеріалів», а за камеру посадив Говарда Г’юза.
Ретро-зйомка, сюжетні ходи, запозичені зі сторінок класичних науково-фантастичних оповідань, цілковите занурення у життя крихітного містечка, де всі всіх знають – це унікальний кінодосвід, який вражає навіть під час перегляду на екрані домашнього телевізора. Залишається заздрити американським глядачам, які мали нагоду вперше побачити стрічку в автокінотеатрах.
Отем де Вайлд
«Емма»
Emma
Здавалося б, скільки вже можна знімати та перезнімати бідолашну «Емму» Джейн Остін? Міні-серіали, підліткові осучаснення та прямолінійні екранізації – кожного десятиліття (чи навіть частіше) на нас чекає нова адаптація знакового романа. У 2020 році за історію взялась фешн-фотографка та режисерка музичних кліпів Отем де Вайльд, і ми отримали один із найчарівніших та найбільш грайливих фільмів цього сезону. Попри консервативний сеттинг, це напрочуд легкий та сучасний фільм, який легко балансує між естетикою епохи Регентства та правилами модерного сторітелінгу. Емма Вудхаус би пишалася такою елегантною вишуканістю!
Томм Мур
«Вовча ватага»
Wolfwalkers
Завершення «кельтської» трилогії Томма Мура, яка почалася з «Таємниці абатства Келс» та «Пісні моря», перевершило всі можливі сподівання. Сюжет стрічки, можливо, буде знайомим усім, хто дивився класичні мультфільми Disney, але мальована анімація ще ніколи не була настільки довершеною. Історія про дівчинку, яка затоваришувала з вовками, зачіпає теми і особистої та суспільної свободи, і подолання страхів, і екологічної свідомості, при цьому завжди залишаючись доступною глядачам будь-якого віку. Це фільм, створений, щоб стати класикою анімації.
Піт Доктер
«Душа»
Soul
Мабуть, боротьба за «Оскар» у номінації «Найкращий анімаційний фільм» ніколи не була настільки запеклою, як цього року. Адже комусь доведеться програти: або одній з найяскравіших 2D-анімацій в історії, або одному з найдоросліших мультфільмів Pixar. «Душа» продовжує тенденцію сценариста та режисера Піта Доктера до самозаглиблення та самоаналізу. Цього разу в його фокусі опинилося таке «просте» запитання, як «у чому сенс життя?» І хоча на це питання намагаються знайти відповідь багато різних фільмів, рідко коли воно розглядається настільки прямо й настільки щиро.
Дорослу тематику «Душа» поєднує з дивовижною аудіовізуальною складовою. Головний герой стрічки — джазовий музикант, і фільм насолоджується джазовими мотивами так само віддано, як і він. Композиторами стали Джон Батісте (джазові композиції), Трент Резнор і Аттікус Росс, для яких це перший досвід роботи з анімацією.
Браян Даффілд
«Спонтанний»
Spontaneous
Дорослішання — нескінченна тема, і майже щороку Голлівуд може похвалитися принаймні одним примітним фільмом у жанрі coming-of-age. Торік це був Booksmart Олівії Вайлд, до цього — «Леді Бьорд» Ґрети Ґервіґ, ще раніше — «Я, Ерл і та, що помирає», «Дорога, дорога додому», «Переваги скромників», «Джуно» і «Маленька міс Щастя». Якщо ви впізнали ці назви, то обов’язково зверніть увагу на «Спонтанно» з Кетрін Ленґфорд у головній ролі. Зірка «13 причин чому» грає випускницю, однокласники якої починають несподівано вибухати. Тому героїні доводиться дорослішати в абсолютно незвичайних умовах.
Як і переважна більшість фільмів цього жанру, «Спонтанно» може похвалитися дотепним сценарієм, який тут контрастує з де-факто трагічним сюжетом. До того ж стрічка цікаво скомпонована, як чайнворд, де останнє слово або образ однієї сцени починають сцену наступну. Через пандемію та закриття кінотеатрів прем’єра стрічки трохи «загубилася», але хочеться вірити, що з часом фільм Браяна Даффілда знайде вдячного глядача.
Аарон Соркін
«Суд над чиказькою сімкою»
The Trial of Chicago Seven
«Суд над чиказькою сімкою» став, мабуть, найбільш характерним фільмом Аарона Соркіна. Сценарист, який завжди славився своїм вмінням писати судові драми, дотепні діалоги та пафосні промови, отримав можливість проявити всі ці якості одночасно. Стрічка розповідає про політичний процес над активістами після кривавих сутичок із поліцією під час з’їзду Демократичної партії 1968 року.
Попри те, що фільм описує події, які відбулися більш ніж пів століття тому, він здається актуальним не тільки для сучасної Америки, але й для всіх країн, де судова система стала маріонеткою політиків. «Суд над чиказькою сімкою» є, можна сказати, своєрідним антиподом класичної судової драми, бо розчаровується в тому, що справедливість взагалі можливо знайти у судовій залі. І річ не в хитрих адвокатах, не в продажних прокурорах і не в брехливих свідках. Річ у самій системі, яка вже не виконує своєї головної функції — встановлення справедливості.
Крістофер «Геній» Нолан
«Тенет»
Tenet
Цього року блокбастер Крістофера Нолана став «більше ніж фільмом». «Тенет» — єдиний з масштабних проєктів, який насмілився вийти в кіно під час пандемії без додаткових умов (на кшталт одночасного стрімінгу, як це зробили «Мулан» та «Диво-жінка 1984»). І хоча б за цю сміливість (яка коштувала кіностудії від 50 до 100 мільйонів доларів) фільм заслуговує на окрему згадку.
Але навіть якби цього контексту не було, «Тенет», дуже ймовірно, усе одно потрапив би у список. Фільм поєднав притаманні Нолану фантастичні ідеї та ігри з часом із формулою класичного шпигунського бойовика на зразок фільмів про Бонда, де головний герой подорожує різними країнами, намагаючись зупинити апокаліпсис та антагоніста з російським корінням. У результаті вийшов водночас і видовищний блокбастер, і типовий для Нолана фільм-головоломка, який можна передивлятися багато разів, щоразу помічаючи все нові й нові деталі.
Грета Ґервіґ
«Маленькі жінки»
Little Women
Вічна проблема січневих релізів — вони рік чкають свого місця в списку найкращих, а в результаті їх зустрічають фразою «А це хіба не минулорічний фільм?». Ні. Екранізація класичного роману Луїзи Мей Олкоттв від Ґрети Ґервіґ отримала на диво актуальний зміст, попри мінімальні зміни в сюжеті.
Феміністична та атмосферна історія сім’ї Марч сяє на екрані завдяки двом головним елементам фільму: режисерській роботі самої Ґервіґ та неймовірному акторському касту, на чолі якого вже аж занадто впевнено тримається Сірша Ронан. І це при наявності на екрані Лори Дерн та Меріл Стріп!
Тайка Вайтіті
«Кролик Джоджо»
Jojo Rabbit
Тайка в образі Гітлера дразнив західний світ ще восени 2019 року, але до українського прокату дістався лише в січні 2020-го. Історію юного фаната нацизму, підлітка Джоджо, ми чекали не дарма — попри усю серйозність тем, які піднімаються у стрічці, подані вони дуже м’яко, коректно і з величезною дозою гуманізму, якої ще не було у фільмах про Другу світову.
Робота Вайтіті настільки унікальна, що навіть після перегляду фільму важко зрозуміти, як саме «Кролику Джоджо» одночасно вдається розповісти і про жахи Голокосту, і про милу історію дружби між жертвами нацистського режиму. Щоправда тут потрібно завдячувати не лише режисеру, а й акторському складу і особливо Скарлет Йоханссон, яка недарма в 2020 році отримала одразу дві номінації на «Оскар».
Валентин Васянович
«Атлантида»
Атлантида
Якщо в минулому році одразу три українські фільми опинилися у нашому списку, то цього разу за всіх відпрацьовує Валентин Васянович, чия «Атлантида» навіть у 2020-му примудрилася зібрати вражаючу колекцію міжнародних нагород і тепер представляє Україну на «Оскарі».
«Атлантида» — це візуальна спроба осягнути сучасний стан війни на Донбасі крізь призму перемоги України. Створюючи ледь не постапоаліптичні пейзажі екологічної кататрофи, Васянович змушує задуматися про життя після перемоги, яке аж ніяк не буде легким.
Брати Сафді
«Необроблені коштовності»
Uncut Gems
Адам Сендлер у списку найкращих фільмів року — може скластися враження ніби 2020-й завдає жахливого удару, але наспрвлі картина братів Сафді шуміла ще в 2019 році, але до України дісталася тільки у кінці січня, та й то завдяки Netflix. Сендлер примудрився заробити кілька номінацій (не на «Золоту малину») і навіть вимагав «Оскара».
Щоправда всі лаври стрічки (навіть хороший перформанс Сендлера) належать виключно братам Сафді. Режисери, які й без того славилися вмінням тримати в напрузі глядача, цього разу перевершили себе. Завдяки відштовхуючому образу героя Сендлера — залежного від ставок продавця коштовностей, постановники тримають глядача до останнього кадру. Навіть незважаючи на те, що широкий загал дивився стрічку на домашньом дивані.
Ремі Вікс
«Його будинок»
His House
Який же список найкращих фільмів без соціальних горорів! Режисер Ремі Вікс ризикнув взятися за одну з найактуальніших тем сьогодення — біженців. Історія розповідає про пару з Південного Судану, які при нелегальній переправі через Середземне море втрачають дочку, але все ж отримують шанс на життя у Великобританії. От тільки лихо в тому, що в їхньому будинку поселився злий дух, який вимагає розплати за таємничу крадіжку.
Сповнений сірої моралі та неоднозначних вчинків, «Його будинок» намагається максимально реалістично та болюче продемонструвати досвід біженців та складні моральні вибори, які постають перед людьми, що борються за влсне життя.
