Всі шаленіють від Емми
В середині 90-х Емма Вудхаус була всюди. Спершу Еймі Гекерлінг майстерно заховала роман-першоджерело в «Нетямущих» з Алісією Сільверстоун (хто би подумав, що Англію початку 1800-х можна конвертувати у модний Беверлі-Гіллз?). Потім Дуглас МакГрад представив нам чарівну Гвінет Пелтроу у екранізації «Емми», яка дещо страждала від згубного впливу ромкомівської стилістики 90-х. Цікаво, що в той самий час британська телемережа ITV випустила власну адаптацію, де роль юної та безтурботної свахи виконала ще зовсім «зелена» Кейт Бекінсейл (втім, як на мене комбінація Бекінсейл-Остін краще працює в «Любові та дружбі»). Трохи пізніше, в 2009 на BBC йшов міні-серіал «Емма» з Ромолою Гарай, де Джонні Лі Міллер тренувався у перепалках в образі містера Найтлі так, неначе знав, що скоро гратиме Шерлока Холмса в процедуралі на CBS. Здавалося б, чи потрібна нам ще одна чарівна і недалека Вудхаус? Певно що ні. Саме тому фешн-фотографка та режисерка музичних кліпів Отем де Вайльд знімає свій дебют не стільки про біляву Емму, скільки про англійську дівчину та її оточення — збіговисько харизматичних аристократів, благородних леді і простих фермерів.
Так, ця історія менш «еммо-центична» за решту екранізацій, втім протагоністка тут одна і незмінна — Емма Вудхаус (Аня Тейлор-Джой) — заможна аристократка, що живе у передмісті Лондона з батьком (Білл Наї). Дівчина звикла влаштовувати особисте життя своїх друзів і родичів, так як вважає, що відмінно розбирається в людях. До того ж, будучи абсолютно забезпеченою, Емма не переймається проблемою заміжжя і направляє свою романтичну фрустрацію на оточуючих. Одного разу вона відмовляє свою провінційну подругу Гаррієт (Міа Гот) виходити заміж за фермера містера Мартіна (Коннор Свінделлс) і зводить її з вікарієм Елтоном (Джош О’Коннор). Непорозуміння переростає у низку ситкомівських замальовок, в яких Еммі належить дізнатись багато нового у любовних справах, в яких вона ніби-то тямить.
- Оригінальна назва
- Emma
- Тривалість
- 124 хв
- Прем’єра
- 05 Березня 2020
- Жанр
- Комедія
- Режисер
- Отем де Вайльд
- Актори
- Аня Тейлор-Джой, Білл Наї
Попри мінімальні промахи у кастингу, кіно де Вайльд прекрасне своїми гротескними персонажами, які ще трохи і перетворяться на мультяшних героїв.
Вам явно знадобиться трохи часу аби освоїтися в «Еммі». Це яскраве та надзвичайно грайливе кіно всіма силами тримається за першоджерело, зберігаючи легковажний тон до самого фіналу. Що казати, якщо найбільша трагедія всесвіту «Емми» — непорозуміння «хто у кого закоханий» і необережна словесна шпилька у бік подруги, що доведе її до сліз. «Регентський» ситком настільки ж специфічний наскільки будь-який умовний артхаус — він грає за власними правилами, де дозвілля дівчини на початку 19 століття складається з чаювань, відвідин церковної служби та походів у крамницю тканин та фурнітури. Якщо ви, як і я, виховані переважно соціальним драмами, до такого «цукрового» кіно можете бути не готові.
Між тим Отем де Вайльд примудряється тримати бадьорий темп фільму, чим може похизуватися далеко не кожна екранізація Джейн Остін (дивлюся у твій бік, тв-адаптація «Гордості і упередження» з Коліном Фертом). За своєю формою це доволі свіже кіно, яке аж ніяк не хочу застрягати у консервативному сеттингу. Оператор Крістофер Блавельт будує картинку на широких симетричних планах, а робота художниці-постановниці Кейв Куінн та художниці по костюмам Александри Бірн в цілому відсилають до контрастної антиреалістичної вес-андерсонівської атмосфери (на щастя не настільки, аби запідозрити де Вайльд в стилізації).
Зрештою «Емма», подібно її протагоністці, комедійна і елегантна водночас. Чарівність — якість, яку передати на великому екрані не так вже й просто (як і пояснити). Чарівності в «Еммі» не забракне аж ніяк — режисерка віддає майже всі крупні плани Тейлор-Джой та її виразному погляду, оточуючи героїню першокласним кастом акторів. Білл Наї, здається, був створений для ролі старіючого іпохондрика в той час як Джонні Флін в образі містера Найтлі зі своїм ледь помітним шрамом на обличчі складе конкуренцію самому Дарсі у питаннях брутальності. Між тим Джон О’Коннор часом переходить у пантоміму, граючи хтивого священника, а Калума Тьорнера у ролі таємничого Френка Черчилля я навіть не запам’ятала — настільки актор загубився серед решти харизматичних виконавців.
Тому що попри мінімальні промахи у кастингу, кіно де Вайльд прекрасне своїми гротескними персонажами, які ще трохи і перетворяться на мультяшних героїв. Таня Рейнольдс (фанатка еротичного sci-fi Лілі з «Секс-освіти») з’являється лише в другій половині стрічки, але одразу краде екранний час у решти виконавців. Ну а головним відкриттям фільму стає Міа Гот у ролі наївної Гаррієт, чия неочевидна краса вражаюче грає на контрасті з витонченістю Ані Тейлор-Джой. Це перш усього ансамблеве кіно, люблячий оммаж Джейн Остін і водночас чисте свято моди та декоративного мистецтва.
«Емма», по правді, не вирізняється емоційною глибиною, як решта романів Остін, але з лаконічним вкрапленням традиційних англійських пісень, багатозначного мовчання і світських перепалок, це кіно підкреслює не лише штучність і претензійність соціуму у Регентську епоху, а й незвідані глибини людських почуттів, які всі ми донині схильні в собі придушувати.
— операторська робота
— акторська гра
— костюми
— надмірна «цукровість»
