Назад у майбутнє
Поки ми вимушено сиділи вдома, сумували за безтурботним докарантинним життям (а пам’ятаєте смак теплого попкорну?) та песимістично стежили за черговими відмінами прем’єр, Amazon Studios непомітно випустили один з найкращих жанрових експериментів року. Не дивуйтесь, якщо усі новини про «Безкрайню ніч» (The Vast of Night) пройшли повз вас – хто ж міг подумати, що малобюджетний режисерський дебют Ендрю Паттерсона виявиться настільки вдалим? Стрічку було знято протягом 17 днів, постановник самостійно профінансував виробництво, і ви навряд упізнаєте хоч когось із акторів у кадрі.
Але якщо вас такий опис скоріше лякає, то не нервуйте – «Безкрайня ніч» більше нагадує один з найкращих епізодів «Секретних матеріалів», ніж авторське висловлювання, до якого треба навмисно готуватись. Це жанрова робота у найкращому сенсі слова – водночас і вигадливий експеримент, і ностальгічний оммаж, і просто дуже класний розважальний фільм.
На думку одразу спадають порівняння з іншими малобюджетними дебютами, які згодом стали феноменальними хітами – «Геловіном» Джона Карпентера, «Скаженими псами» Квентіна Тарантіно, чи «Шаленим Максом» Джорджа Міллера. На жаль, «Безкрайня ніч» навряд вдасться отримати аж такий комерційний успіх, у першу чергу – через загальну ситуацію у світі. Але ім’я Ендрю Паттерсона варто запам’ятати – якась студія точно ось-ось довірить йому великий жанровий проект.
- Оригінальна назва
- The Vast of Night
- Тривалість
- 89 хв
- Прем’єра
- 15 Травня 2020
- Жанр
- наукова фантастика
- Режисер
- Ендрю Паттерсон,
- Актори
- Сієра МакКормік, Джейк Горовіц
Виглядає цей хаос так, ніби Аарон Соркін чомусь вирішив написати діалоги до епізоду «Секретних матеріалів», а за камеру посадив Говарда Г'юза.
Для фанатів класичного сай-фаю сюжет стрічки навряд здаватиметься чимось новим. Дія відбувається 1957 році, в крихітному містечку посеред Нью-Мексико – південного штату, який свого часу був полігоном для секретних атомних випробувань та досі асоціюється з міськими легендами про інопланетян. Поки більшість дорослих дивляться шкільний матч з баскетболу, двоє старшокласників, балакучий радіо-джокей місцевої радіостанції Еверетт (Джейк Горовіц) та мрійлива телефоністка Фей (Сієра МакКормік), спостерігають якісь дивні технічні аномалії. Що це – втручання радянських шпигунів, таємні військові операції, чи доказ інопланетного життя? Вже скоро на радіостанції Еверетта почнуть дзвонити якісь дивакуваті люди, які нібито щось знають про загадкові події, але чи варто їм довіряти?
Вже з перших кадрів зрозуміло, що Паттерсон цілком свідомо наслідує класичній науковій фантастиці у стилі «Сутінкової зони» – фільм навіть подається як епізод чорно-білого серіалу. Але при цьому не очікуйте побачити ліниву напів іронічну стилізацію – постановник шанобливо знімає капелюх перед своїми легендарними попередниками, а потім гордо йде власним шляхом.
Наприклад, він без жодних попереджень занурює глядача у прокурений світ маленького містечка, де всі усіх знають, і де давно діють правила, які нам ніхто не буде пояснювати. В одній із перших сцен герої Горовіца та МакКормік прогулюються навколо своєї школи, випадково зустрічаючи знайомих та безтурботно обговорюючи усе на світі, перебиваючи при цьому одне одного. Старий сленг, незрозумілі нам прилади, дружні прізвиська та шматки локальних новин – контексту водночас трохи замало та забагато.
Виглядає цей хаос так, ніби Аарон Соркін чомусь вирішив написати діалоги до епізоду «Секретних матеріалів», а за камеру посадив Говарда Г’юза. Оператор навіть не намагається полегшити нам справу, показавши обличчя героїв зблизька – у кадрі переважають натяки та дрібні деталі. Ось хмари диму від цигарок розслабленого, впевненого у собі Еверетта, ось – зав’язане у хвіст волосся нервової Фей, яка намагається встигати за швидкою ходою друга, і паралельно тараторить щось про технології майбутнього. Фільм постійно ризикує перетнути межу пародійності, але рішуче витримує непростий баланс між грайливою стилізацією та напруженою, захоплюючою історією. У цьому The Vast of Night трохи нагадує минулорічного «Оверлорда» – воєнний боєвик, який вдало експлуатував елементи та кліше фільмів категорії Б, органічно пов’язуючи їх з сучасною повісткою.
Думаю, багато режисерів на місці Паттерсона не втримались би та спробували б використати параноїдальні настрої Америки 1950-х як метафору наших непростих часів. На щастя, постановник не робить аж надто очевидний акцент на політичних паралелях, а просто використовує антураж епохи як додаткове джерело атмосфери. Виходить це блискуче – весь фільм наповнений дивним, похмурим та трохи романтичним настроєм. Треба трохи часу, щоб зрозуміти цей світ, але потім він стає майже рідним – настільки, що скромного хронометражу у 80 хвилин явно замало. Аж трохи заздрісно читати про те, що глядачі в США зараз мають змогу побачити стрічку у автокінотеатрах, які в часи пандемії переживають неочікуваний ренесанс. І все ж, «Безкрайня ніч» справляє враження навіть після скромного перегляду у вітальні – тож немає жодного приводу його пропускати.
— Харизматичні головні герої
— Вдало відтворена атмосфера 1950-х
— Незвична операторська робота
— Закороткий хронометраж
