Вічне сяйво прекрасного розуму: що насправді відбулось у стрічці I’m Thinking of Ending Things
Отже, ви сіли дивитися новий фільм Чарлі Кауфмана і протягом двох годин спантеличено хитали головою, марно сподіваючись на те, що у фіналі усе стане на свої місця, а питання нарешті отримають відповіді. Можливо, після цього ви навіть прочитали нашу рецензію на фільм, але замість розгадок отримали лише пораду «просто розслабитись і насолодитися переглядом» (вибачте!). І тепер, втомлені довгими безсонними ночами, проведеними у роздумах над сюжетом фільму, ви хочете одного – конкретних відповідей. Розуміємо.
Хороша новина: попри заплутаний сюжет, який нагадує навіть не іграшку-пазл, а пляму Роршаха, майже на всі запитання фільму можна знайти хоч якісь відповіді. Погана новина: як і з будь-якою іншою роботою Кауфмана, це буде непросто – стрічки режисера-сценариста зазвичай мають справу з підсвідомістю, плином часу, суб’єктивним сприйняттям часу та самотністю. Тож не думайте, що події фільму вийде розшифрувати за допомогою простої схеми чи декількох лаконічних підказок. Нам доведеться провести серйозний аналіз, задуматися над потаємним значенням мюзиклу «Оклахома», поговорити про творчий спадок Полін Кейл та зрозуміти, що ж символізує та бідолашна свиня.
Звісно, будьте готові до спойлерів, а також до того, що з будь-якою інтерпретацією твору можна посперечатися – навіть з тією, яку нібито підтверджує сам автор.
Окей, почнемо з простого. То про що взагалі фільм?
Попри те, що у Кауфмана вчергове вийшов ну дуже заплутаний фільм, в нас є непоганий ключ для його розуміння – однойменний роман, який ліг в основу сюжету. Першоджерело розповідає про молоду дівчину, яка планує розірвати стосунки зі своїм хлопцем Джейком, але все одно погоджується познайомитися з його батьками, які живуть на віддаленій фермі. Поїздка за місто виявляється неприємною та напруженою – батьки Джейка поводяться якось неприродньо, а головна героїня (роман написано від її імені) ніяк не може здихатись відчуття, що вона звідкись знає якісь факти про свого хлопця, які він їй ніби і не розповідав.
Дорогою назад герої зупиняються біля школи, де навчався Джейк, і тоді з’ясовується дещо дуже дивне – насправді, ніякої дівчини не існує. Хлопець просто придумав, що було б, якби він колись не посоромився познайомитися з симпатичною жінкою в барі. За цим йде ще одне моторошне відкриття – сам Джейк вже давно не молодий чоловік, і його спогади про блискучу кар’єру – чергова фікція. Насправді, він вже не один десяток років працює прибиральником у школі, де колись вчився, а усе, що до цього відбувалося в книзі – його спроба придумати собі альтернативне, щасливіше життя. Зрештою, він накладає на себе руки.
Якщо у книзі ці факти подаються як дуже раптові сюжетні повороти, то Кауфман відверто не підкреслює, що ж правда, а що – ні. Замість цього, він зосереджується на іншому цікавому аспекті історії – як почувається вигадана дівчина, яка існує лише у фіктивній реальності в чужій голові? Тим не менше, протягом фільму нам доволі ненав’язливо натякають на те, що Джейк та шкільний прибиральний – одна й та сама людина. По-перше, герой Джессі Племонса ніби не дуже любить мюзикли, але на початку фільму зізнається, що часом «дивиться, коли діти їх ставлять». Це звучить доволі дивно, але так і є – часом вечорами шкільному прибиральнику доводиться спостерігати за тим, як старшокласники виконують свої постановки. Крім цього, в обох чоловіків однакові капці, робочий одяг прибиральника можна помітити у пральній машині батьків Джейка, та й герой Джессі Племонса підозріло добре знає усі входи і виходи своєї старої школи.
Почекайте, а як можна взагалі здогадатися, що Джейк придумав героїнею Джессі Баклі?
Протягом усього фільму нам м’яко підказують, що щось не так з романом протагоністів – ім’я дівчини увесь час змінюється, а Джейк так і не може визначитись, де і коли саме вони познайомились. Спочатку героїня Джессі Баклі розповідає, що вони вперше зустрілись під час паб-квізу, і що Джейк відразу зачарував її своєю ерудицією. Згодом, після того, як прибиральник бачить драматичний фінал вигаданої стрічки Роберта Земекіса про офіціантку та її хлопця, історія знайомства стає більш кіношною – він розповідає батькам, що героїня Баклі обслуговувала його в ресторані. В один момент вона навіть перетворюється на Колбі Мініфі – акторку з фільму Земекіса.
Але змінюється не тільки зовнішність дівчини – протягом поїздки до батьків вона трансформується у різні версії ідеальних дівчат Джейка. Вірш, який вона декламує, і який нібито сама написала, насправді авторства Єви Х. Д., і ми навіть бачимо його у поетичній збірці в кімнаті хлопця. Потім вона раптово видає пасаж з рецензії Полін Кейл на «Жінку під впливом» Джона Кассаветіса, чим несподівано засмучує Джейка – попри те, що він вочевидь любить Кейл (в його кімнаті є і збірка її есе), його дратує, що ідеальна дівчина у чомусь з ним не погоджується. Взагалі, Кауфман вже не вперше деконструює образ manic pixie dream girl – ідеальну дівчину з кіно, яка існує лише заради того, щоб надихати чоловіка-протагоніста. Але цього разу він особливо детально аналізує цей феномен, показуючи нам, наскільки дивно і некомфортно бути чиєюсь фантазією, яка існує лише в чужих думках.
Секунду, але якщо героїня Баклі існує лише в уяві Джейка, то як їй може бути некомфортно?
Ось це – один із найцікавіших аспектів усієї заплутаної історії. Якби за схожий сюжет взявся будь-який інший режисер, Люсі (чи як її взагалі звати) перетворилася б на пусту абстракцію, символ ідеальної дівчини. Але Кауфман в інтерв’ю розповідає, що йому хотілось не обмежувати цей образ, а перетворити героїню на повноцінну людину, яка справді існує – хоч і лише у світі чужих фантазій. Вона до останнього намагається зрозуміти, що ж відбувається навколо, розшифрувати той дивний простір, в якому вона існує. Як і глядач, вона дивується тому, як трансформуються батьки Джейка.
До речі, чому батьки Джейка то старіють, то молодшають?
Фантазуючи про те, як би він знайомив з батьками свою ідеальну дівчину, Джейк ніяк не може вирішити, в який саме момент з його життя мала б відбутися ця подія. Тому він уявляє різні варіанти, як і коли би ця зустріч могла пройти, Ну, а крім цього Кауфман таким чином повертається до однієї зі своїх улюблених тем – невідворотності плину часу та старіння. Готуючись до власної смерті, прибиральник не лише мріє про інше життя, в якому він знайшов би щастя, але й прокручує в голові минуле, згадуючи батьків на різних етапах їх життя.
А що з його батьками насправді?
Судячи з перших кадрів фільму, на яких ми бачимо пустий будинок родини Джейка, батьки протагоніста померли, а він і досі живе у рідному містечку та працює у своїй старій школі. До речі, саме тому Джейк так болісно реагує на зустріч з двома молодими і симпатичними дівчатами у магазині морозива – скоріше за все, це учениці школи, які знають його як підстаркуватого та дивного прибиральника.
Здається, зрозуміло. А до чого тут мюзикл «Оклахома»?
«Оклахома» останнім часом регулярно фігурує в серіалах та кіно – лише минулої осені її згадували у «Вартових» від HBO, а зараз Кауфман чомусь вирішив використати її у своєму фільмі. Пісня з мюзиклу супроводжує одну з найдивніших сцен стрічки – сюрреалістичний танцювальний номер з фіналу фільму. У пісні йде мова про любовний трикутник, і Джейк справді уявляє, що його ідеальна дівчина розривається між двома чоловіками – героїчним молодим Джейком та зловісним прибиральником. Іншими словами, він сам усвідомлює, що це він завадив власному щастю, і що зараз скоріше нагадує старого і неприємного антагоніста, ніж красивого юного героя.
Ну добре, а що за дивна промова звучить у фіналі?
Одна з центральних думок стрічки – те, що нас формують усі ті фільми, книги і мюзикли, які ми споживаємо протягом життя. Тож у кінці фільму Джейк буквально цитує сентиментальну промову героя Рассела Кроу з картини «Ігри розуму». Враховуючи, що протагоніст Кауфмана все життя вважає себе невизнаним генієм, і явно має психологічні проблеми, навіть не дивно що саме ця історія викликала в нього настільки емоційну реакцію.
А що зі свинею?
На початку стрічки Джейк розповідає своїй дівчині моторошну історію, яка, скоріше за все, травмувала його ще у дитинстві – він згадує, як бідолашну свиню заживо з’їли черв’яки. У кінці фільму та сама свиня з’являється у якості символа примирення зі своєю долею – вона переконує чоловіка в тому, що треба просто усвідомити своє місце в світі, і не обурюватися. Звісно, це всього лише черговий голос його власної підсвідомості – Джейк нарешті змирився з тим, що йому не отримати кращого життя, і змирився з тим, ким він є насправді.
