Теорія несправедливості
Аарон Соркін — один з небагатьох сучасних сценаристів, чиє ім’я важить для фільму не менше (а іноді й більше), ніж ім’я режисера. Не так давно він вирішив, що ніхто краще за нього не зможе розпорядитися його словами, і спробував себе ще й у ролі режисера. «Суд над чиказькою сімкою» — його останній проєкт, який повернув його до жанру судової драми, з якого («Декілька хороших хлопців») він почав свою зіркову голлівудську кар’єру.
Фільм розповідає про реальний судовий процес 1969-1970 року в Америці, де на лаві підсудних опинилися восьмеро (потім семеро) чоловіків, яких звинувачували у злочинній змові з метою підготовки масових заворушень у Чикаґо під час з’їзду Демократичної партії. Том Гейден і Ренні Девіс (у виконанні Едді Редмейна та Алекса Шарпа) представляли студентський рух; Еббі Гоффман і Джеррі Рубін (Саша Барон Коен і Джеремі Стронг) представляли «Йіппі», молодіжну антивоєнну партію; Девід Деллінджер (Джон Керролл Лінч) був лідером руху за припинення війни у В’єтнамі; Боббі Сіл (Ях’я Абдул-Матін ІІ) був лідером Чорних Пантер, а Лі Вайнер і Джон Фройнс опинилися там просто за компанію.
Враховуючи, що вони мали двох адвокатів, обвинувачення було представлено двома прокурорами, плюс суддя, плюс свідки, виникає зрозуміле побоювання, що дійових осіб у фільмі забагато. І спочатку, коли вони всі з’являються каскадом з імен, прізвищ і професій, здається, що запам’ятати, хто є хто, буде непросто. Але Соркіна не дарма вважають майстром експозиції — уже за 20 хвилин жодних проблем з розрізненням персонажів і тим, кого вони представляють, не виникає.
- Оригінальна назва
- The Trial of the Chicago 7
- Тривалість
- 130 хв
- Прем’єра
- 16 Жовтня 2020
- Жанр
- Судова драма, Драма
- Режисер
- Аарон Соркин
- Актори
- Саша Барон Коэн, Джеремі Стронг, Джозеф Гордон-Левітт, Майкл Китон, Марк Райленс
Діалоги Соркіна — це не тільки пафос, але й дотепні словесні дуелі, і в «Суді над чиказькою сімкою» цього теж достатньо, як і просто кумедних реплік.
Так само не виникає проблем з тим, щоб зрозуміти, на чиєму боці знаходиться Соркін у цьому судовому процесі. Він майстерно змальовує картину, яка, на жаль, здається надзвичайно знайомою навіть у наших, нібито далеких від Америки реаліях: корумпована прокуратура; некомпетентний суддя, який виконує політичне замовлення; ілюзія правового процесу замість верховенства права; суд над активістами замість суду над представниками правоохоронних органів, які спровокували кровопролиття.
У деякі моменти навіть не віриться, що фільм і справді засновано на реальних подіях, настільки гротескно «злими» здаються рішення судді. Наприклад, в одному з епізодів він наказує зв’язати одного з підсудних і заткнути йому рота ганчіркою. І якщо у фільмі це відверте приниження триває кілька хвилин, то насправді Сіл просидів зв’язаний з заткнутим ротом три дні. Взагалі, Соркін не стільки змінює реальні події, скільки міняє їх місцями для більшого драматичного ефекту. Подекуди його фірмовий пафос аж надто помітний — сцени закінчуються репліками-лозунгами, і темна перебивка між сценами виступає таким собі логічним наголосом, щоб глядач встиг подумати й усвідомити «вагу» сказаних слів.
Але, звісно, діалоги Соркіна — це не тільки пафос, але й дотепні словесні дуелі, і в «Суді над чиказькою сімкою» цього теж достатньо, як і просто кумедних реплік. Словом, як мінімум номінація за найкращий оригінальний сценарій Соркіну гарантована. Важче сказати про акторів. Коли така кількість зірок отримують настільки хороший сценарій, важко припустити, хто саме з них увірветься в «оскарівські» перегони. На перший погляд, найбільшими фаворитами є Марк Райленс, який грає адвоката «Сімки», і Саша Барон Коен. Але суддя у виконанні Френка Ланджелли та Джеремі Стронг у ролі «йіппі» теж заслуговують на відзнаку.
Особливо хотілося б відзначити кастинг Саші Барона Коена, який просто ідеально «влучив» у свого персонажа. Актор створив собі реноме людини, «розумнішої за свій гумор», і тому його Еббі Гоффман, — який виступає накурений перед студентами і висміює суддю під час процесу, але при цьому демонструє надзвичайну освіченість і тонке розуміння політичних процесів, — цілком відповідає самому коміку. Коен уже деякий час береться за драматичні ролі, і саме роль Гоффмана поки найкраще поєднала його комедійні навички з акторською грою.
«Суд над чиказькою сімкою» став тільки другою роботою Соркіна-режисера, і помітно, що Аарон уже впевненіше почувається як у режисерському кріслі, так і в монтажній кімнаті. Фільм вправно чергує флешбеки з лінійною історією, додаючи також архівні кадри з реальними подіями в Чикаґо. Тому більше двох годин хронометражу пролітають дуже швидко.
Соркін створив відверто заангажоване й політизоване кіно, але він має чудове виправдання: це фільм про відверто заангажований і політизований судовий процес, на чому неодноразово наголошують персонажі стрічки. Це водночас і фільм про події 50-річної давнини, і актуальне зображення того, як справедливість поступається особистим політичним інтересам привладних людей. Причому актуальне не тільки в Америці, але і у нас.
Якщо жанр судової драми змушує замислитися над тим, чи є справедливим те чи інше рішення, то «Суд над чиказькою сімкою» ставить під питання саме поняття справедливості, яка зрештою визначається конкретними людьми з конкретними цілями, амбіціями та переконаннями. На відміну від класичних фільмів цього жанру, «Суд над чиказькою сімкою» виражає не тріумф справедливості, а тотальне розчарування в цьому понятті. Він, розфарбовуючи все в чорне та біле, відверто поділяючи персонажів на «хороших» і «поганих», ніби підставляє дзеркало до корумпованої судової системи, стверджуючи, що якщо вона керується суто політичними мотивами у своїх рішеннях, то й фільм теж не буде приховувати своїх кольорів.
+ діалоги
+ акторська гра
+ актуальність
— заангажованість
— пафос
