Оскар 2020: розбираємось в номінаціях

Кіноакадемія оголосила номінантів і традиційно накликала на себе гнів твіттеру. «Паразити» увійдуть в історію як перша південно-корейська картина в номінації «Найкращий фільм», Синтія Еріво самотужки утримує цьогорічну церемонію від гештегу #OscarsSoWhite, а найбільша кількість номінацій у фільму, натхненного коміксним першоджерелом — «Оскар 2020» хаотичний як ніколи. Тим не менше, приємні сюрпризи, як то потрапляння Флоренс П’ю в категорію «Найкраща жіноча роль другого плану» і «Клауса» в «Найкращу анімацію», не перекреслюють того факту, що 19 з 20 акторських номінатів — білі, а в категорії «Найкращий режисер» не знайшлося місця жодній режисерці. Спробуємо розібратись у найбільших промахах і сюрпризах номінантів на «Оскар 2020».
Синтія Еріво і проблема сучасного темношкірого кіно
Еріво без сумніву заслуговує на визнання після перформансу в байопіку «Гарріет», де Синтія виконала роль рабині Гарріет Табман, що була однією з перших, хто виступав проти рабства. До того ж виконавиця є в списку номінантів за найккращу пісню — спеціально для фільму Еріво написала композицію Stand Up і тепер може потенційно стати наймолодшою тріумфаторкою EGOT (той, хто має в активі Еммі, Греммі, Оскар і Тоні).
Але в номінації для Синтії прослідковуються одразу дві проблеми: Еріво є єдиною темношкірою акторкою, яка потрапила у відповідну категорію, а отже Кіноакадемія знову несвідомо (а може і свідомо) ігнорує чудові перформанси афроамериканських, латиноамериканських та азійських акторів і акторок. До того ж номінація Еріво в черговий раз підтверджує, що єдине темношкіре кіно, на яке «Оскар» звертає увагу у більшості випадків — фільм з історичною основою про чорний спротив та тягар темношкірого («12 років рабства», «Зелена книга»), виключенням може бути хіба що «Місячне світло» Баррі Дженкінса.
У 2019 році абсолютно проігнорованим залишився горор Джордана Піла «Ми», який досліджує становище сучасної афроамериканської сім’ї та заглиблюється у її корені. Але «Оскар» досі боїться визнавати жанр фільму жахів, відтак чудова акторська робота Лупіти Ніонго, чи не найкращий її перформанс, так і залишився непоміченим кіноспільнотою (попри те, що у акторки за цей фільм є нагорода New York Film Critics Circle). Решта потенційних номінантів — Едді Мерфі («Моє ім’я Долемайт»), Джеймі Фокс (Just Mercy) та Стерлінг К. Браун (Waves) так само залишились за бортом.
Тріумф «Джокера» і Netflix
У дебатах «за» та «проти» «Джокера» Кіноакадемія сказала своє слово — драма Тодда Філліпса про становлення кримінального принца Готема здобула рекордні 11 номінацій. І якщо присутність Гоакіна Фенікса в акторській категорії нікого не дивує (він просто прийде і забере свій «Оскар»), то наявність Тодда Філліпса у номінації «Найкращий режисер» до останнього була великим сумнівом букмекерів. Зрештою, оскарівський комітет не надто любить мати справу з контраверсійним кіно, а коментарі постановника «Джокера» щодо провокування насилля та білого тероризму вже встигли наробити галасу. Тим часом, найімовірніше свого «Оскара» вийде забрати Хільдур Гуднадоттір, яка написала вражаючий саундтрек для «Джокера», де основним інструментом стала віолончель. Які ще нагороди візьме стрічка — поки важко передбачити, але за кількістю номінацій ностальгічне залицяння з кінематографом 70-х та коміксною естетикою перегнало навіть новий фільм Тарантіно, який по суті також зняв ностальгію за старим Голлівудом.
Тим часом Netflix продовжує підкорювати великих кінобосів. Минулого року стрімінг увірвався в нагородний сезон з 15-ма номінаціями, тоді як цього року платформа відмітилась у більше ніж 20-ти (рекордсмен серед студій) зі своїми головними фронтраннерами — «Ірландцем» Скорсезе та «Шлюбною історією» Баумбаха. Втім, навіть без свої фаворитів Netflix має чим похвалитись. В їхньому активі дві акторські номінації для «Двох пап» і одразу два слоти в категорії «Найкраща анімаційна стрічка» — і що цікаво, обидва фільми не англомовні! «I Lost My Body» Джеремі Клапіна — франкомовний фільм, який вперше був представлений в Каннах, а «Клаус» Серхіо Паблоса — іспанська анімація. Ще один приємний бонус — потрапляння в категорію «Найкращий документальний фільм» картини American Factory, продюсерами якої є Мішель та Барак Обама — можемо побачити подружжя на церемонії.
Грета Гервіг і чоловічий клуб
Оголошуючи номінантів за кращу режисуру, Ісса Рей сказала «Вітання усім цим чоловікам», що, звісно, звучало доволі саркастично. 2020 рік, а в категорії «Найкращий режисер» знову не знайшлося місця для жінок. Це при тому, що саме цього року кіно, знятого режисерками, але не завжди маркованого «жіночим фільмом» (на мою думку це автоматично відсилає стрічку у гендерне гетто) напрочуд багато: Лулу Ванг («The Farewell»), Грета Гервіг («Маленькі жінки»), Меліна Матсукас («Queen & Slim»), Лорін Скафаріа («Шахрайки з Волл-стріт»), Альма Гарель («Honey Boy») та Маріель Геллер («A Beautiful Day in the Neighborhood»).
Колись оскарівський комітет пообіцяв збільшити і урізноманітнити склад Кіноакадемії. Минулого року 50% нових членів були жінками. Станом на сьогодні 16% з близько 9 тисяч членів — представники расових меншин і це непоганий результат порівняно з 2015 роком, де дана цифра сягала всьго 8%. Але цього явно недостатньо, якщо найважливіший івент американської (і ключової для світового ринку) кіноіндустрії супроводжується звинуваченнями у расизмі і сексизмі.
Звісно, проблема не лише у злих кіноакадеміках — системної зміни потребує вся індустрія. Просто давати зелене світло режисеркам та расово різноманітним історіям недостатньо. Студії мають підтримувати таке кіно протягом усього нагородного сезону. Таку роботу не можна лишати на маленькі інді-комапнії, типу A24 чи Neon. Перші зробили все можливе для The Farewell, але уявіть якби вони мали маркетинговий бюджет «Ірландця» чи «Одного разу в… Голлівуді». Хоча маю сказати, великі гроші на рекламу не завжди приносять нагороди. Згадайте Netflix, який пішов з «Золотого глобуса» майже без нічого (на щастя, Лора Дерн і серіал «Корона» врятували ситуацію).
Чому у «Маленьких жінок» значно менше розголосу за попередній проект Гревіг «Леді Бьорд»? Тому що на відміну від «Леді Бьорд», яку промотували А24 (і вклались у нього дуже добре ще на стадії фестивальної прем’єри у Торонто), «Маленьких жінок» випускала компанія Sony, у яких на руках цього року ще один потенційний притягувач «Оскарів» – «Одного разу в… Голлівуді», а в Тарантіно завжди вигідно інвестувати.
У якості невеликої втіхи лише додам сюди статистику від The Wrap , які пишуть, що серед усіх категорій кількість жіночих імен становить рекордні 31.1% (минулого року було 27.5%). Тим часом сама Гервіг відхопила номінацію за «Найкращий адаптований сценарій».
Несподівані паразити і нацисти
Окей, успіх «Паразитів» не був великим сюрпризом — з тих пір, як фільм Пона Джун-Хо отримав «Золоту пальмову гілку Канн», картина збирає гори нагород не лише в Європі, а й в Голлівуді і навіть отримає друге життя у вигляді серіалу на HBO (досі не розумію, як ставитися до такої новини). «Паразити» здобули шість номінацій, ставши першим південнокорейським фільмом, який був номінований як у категорії «Найкращий фільм», так і «Найкращий іншомовний фільм». Пон Джун-Хо в свою чергу тепер другий режисер з Азії (після Енга Лі) який отримав номінацію за «Найкращу картину».
І тільки ми подумали, що Кіноакадемія перестала цінувати хорошу комедію, як «Кролик Джоджо» здобув шість номінацій — все ж гран-прі кінофестивалю в Торонто щось означає! Звісно, є сумніви, що фільм Тайки Вайтіті візьме хоча б одну нагороду, зате оскарівський комітет довів, що не боїться сатири на нацистів у нагородному сезоні. Цікаво, що поява Скарлетт Йоханссон у номінації «Найкраща жіноча роль другого плану» за «Кролика Джоджо» зробила її подвйним номінантом цього року (таких в історії премії було всього 12) — присутність у номінації «Найкраща жіноча роль» за «Шлюбну історію» більш ніж логічна. При цьому обидві номінації на «Оскар» для Скарлетт перші у кар’єрі — оце так визнання.
Ніхто не слухає критиків
Злість кінокритиків на Кіноакадемію — добра традиція. Нагадаю, що членство у оскарівському комітеті мають актори, режисери, оператори, словом — представники індустрії, а не критики і журналісти. В 2020-му деяке кіно, яке кінооглядачі внесли в топи кращих фільмів року, Кіноакадемія просто проігнорувала. Сімейна драмеді The Farewell Лулу Вонг підкорила глядачів на «Санденсі» і тримає рейтинг 98% на Rotten Tomatoes. Виконавиця головної ролі Аквафіна отримала «Золотий глобус» в категорії «Найкраща жіноча роль у комедії», але у шорт-лист «Оскару» навіть не потрапила. Ще один улюбленець критиків цього року — Uncut Gems братів Сефді — так само пройшов повз Кіноакадемію, хоча у режисерського дуету є нагорода National Board of Review за сценарій, а у Адама Сендела трофей за акторську роботу у цьому кіно.
«Сонцестояння» Арі Астера, можливо, здався Кіноакадемії надто нетрадиційним навіть як для горора, але талант Флоренс П’ю хоча б визнали у «Маленьких жінках». Продовжуючи тему знакових горорів року (а їх було достатньо), «Маяк» Роберта Еггерса заслуговував значно більше, ніж одну номінацію за операторську роботу (але робота Джаріна Блакше абсолютно вражає, це правда). Як мінімум, Кіноакадемії варто було б відмітити акторські перформанси, монтаж та, власне, режисуру.
Після номінацій на SAG Award та «Золотий глобус» запрошення на «Оскар» у якості номінанта для Дженніфер Лопес було більш ніж очевидним. Критики своє слово сказали, визнавши роль Рамони у «Шахрайках с Волл-стріт» найкращим перформансом виконавиці з часів музичної драми El Cantante (2006). Складається враження, що Кіноакадемія не вважає її достойною члентсва у своєму клубі. В прессі вже припускали, що це може бути пов’язано з фіксацією Лопес на музичній кар’єрі (мовлял вона не зовсім акторка) і часта поява її імені у таблоїдах. Але ж Кіноакадемія вже нагороджувала Шер та Леді Гагу, чим в такому разі Джей Ло провинилась?
Назвіть хоча б одного критика, який вважає гру Рамі Малека у ролі Фреді Меркюрі кращою, за перформанс Терона Еджертона в образі Елтона Джона? Але «Богемна рапсодія» забезпечила Малеку купу нагород, тоді як «Рокетмен» проштовхався лише у номінацію «Найкраща пісня». Дуже шкода, що Еджертон, який самотужки виконував всі пісні (підморгуємо у твій бік, Рамі) не став достатньо талановитим для «Оскару».
Нарешті, не можу не відмітити парадокс з фільмом «1917». Військова драма Сема Мендеса отримала десять номінацій, де вистачає як престижного сегменту (фільм, режисер, сценарій), так і технічних категорій (художнє оформлення, операторська робота і навіть спецефекти). Картину знімав визнаний майстер Роджер Дікінс і на виході маємо кіно зі стилізацією під зйомку одни кадром, де не видно жодної монтажної склейки. При цьому «1917» так і не тримав свою номінацію за «Найкращий монтаж».