Генеральне прибирання: як рух Black Lives Matter змінює голлівудський кінематограф

Чи здатен культурний ландшафт однієї надпотужної країни, що диктує правила гри у індустрії розваг, змінитися за лічені тижні? Так і ні водночас. Так — тому що одна з найболючіших її проблем назрівала вже багато років, і ні — тому що культурний ландшафт є чимось значно більшим, за швидкі кадрові зміни та легке цензурування. Одне ясно точно — Голлівуд перебуває на стадії найбільшого у власній історії «генерального прибирання».

Протести проти расової несправедливості, спричинені поліцейським вбивством неозброєного чорношкірого чоловіка Джорджа Флойда, направили індустрію розваг у напрямку серйозних модифікацій. Стрімінги прибирають шоу, в яких фігурує блекфейс та прославляння періоду громадянської війни, на спортивних івентах забороняють вішати прапор конфедерації, а музичні гурти змінюють назви, вилучаючи будь-які образливі натяки на темношкіру расу.

Момент «підчищання» історії вартий окремої дискусії, до якої ми ще повернемося. Але сам факт, того, що галузь почала робити маленькі кроки і заговорила про відповідальність у питаннях дискримінації, багато про що говорить. Великий шмат роботи по боротьбі з расизмом ще попереду, зате вражаюча кількість змін, які відбуваються зараз неначе за ланцюговою реакцією, вселяють надію на те, що цей локомотив вже сягнув свого піку і готовий не повільно повзти, а з легкістю котитися.

Майже непомітний расизм

Навіщо змінювати бізнес модель, яка працює як зразковий годинниковий механізм і приносить стільки любові не лише від локальної аудиторії, а й від глядачів зі всього світу? Можливо тому, що Голлівуд вже давно не лише розважає публіку, а й репрезентує громадянську позицію і суспільні тенденції. Репрезентація ця може бути безсовісно укорінена в своєму часі, відтак деякі кінематографічні прийоми, що наразі сприймаються як канон — всього лише маркери своєї епохи і точно не претендують на універсальність поза часом. За прикладами далеко ходити не потрібно: колись вуса у кіно могли носити лише негідники, а щасливим фіналом для протагоністки мало би бути виключно кохання від чоловіка мрії. У питаннях дискримінації за расою стереотипи були ще більш вражаючі, а деякі з них маскуються у сучасному кіно досі.

Перш ніж говорити про реальні зміни в індустрії, нагадаємо вам про кілька кліше у кіно, які ми сподіваємося більше ніколи не побачити в Голлівуді. Деякі вже давно фігурують у кіношній дискусії про расизм, а про деякі заговорили лише під час руху Black Life Matters.

Фізіологічне применшування

У питаннях тотального применшення темношкірих людей за фізіологічними ознаками, вже всі, здається, розібралися — ніхто не наважиться сперечатися з тим фактом, що «Народження нації» (1915) про членів Ку-Клукс-Клану — неймовірно расистське кіно. Окрім вищезгаданого фільму Девіда Ворка Гріффіта, безліч картин так чи інакше наділяли темношкірих персонажів анімалістичними рисами. Серед найвідоміших прикладів — фільми про Кінг-Конга як метафора викрадення білої жінки чорним небезпечним чоловіком. Disney також відмітився — у анімації «Фантазія» (1940) з’являються менш розвинені темношкірі кентаври, які чистять копита своїм білим прекрасним за всіма ознаками кентаврам-хазяям. А ось в «Книзі джунглів» (1967) орангутанг Луї, що використовує темношкірий сленг «джайв», співає, що хотів би бути людиною (тобто білим).

Блекфейс

Темношкірі персонажі завжди були частиною американського кінематографу, але при цьому афроамериканські актори доволі довго не допускалися до процесу їх створення. Так з’явився славнозвісний блекфейс. Білі актори приміряли на себе образ темношкірого аж до середини тридцятих. Такі персонажі переважно носили або негативний або саркастичний характер. За допомогою блекфеусу з намальованою широкою посмішкою, у кіно дуже часто озвучувалась ідея, що так чи інакше виправдовувала рабство. Адже чорні – начебто ліниві і не надто розумні, вони не багато хочуть від життя і почуваються більш ніж органічно, прислужуючи іншим і приспівуючи пісень. До прикладу, досвід з подібним блекфейсом є у самої Джуді Гарленд в фільмі «Everybody Sing» (1936).

Прославляння рабства

Образ самовідданих слуг, які прославляють рабство — причина, з якою нещодавно розгорівся скандал навколо «Віднесених вітром». Та сама Маммі, зіграна Хетті Макденіел, укорінила в поп-культурі образ темношкірої жінки, яка всеціло доглядає за протагоністами і не хоче іншого життя. Діснеївський мюзикл «Пісня півдня» (1946) взагалі змальовує рабів як веселих фермерів. А ось в драмеді «The Little Colonel» (1936) Біл Робінсон грає слугу, який відмовляється здавати свого хазяїна-конфедерата в часи Громадянської війни. Навіть у «Водії міс Дейзі» (1989) герой Моргана Фрімана демонструє бажання віддано служити хазяйці.

Білий рятівник

А ось причина, по якій у 2020-м році дісталось фільму «Прислуга». Віола Девіс та Октавія Спенсер виконують ролі служниць у домі білих господарів в 60-х. І хоч героїні зовсім не задоволені таким положенням речей, наважуються покласти край побутовій дискримінації лише з подачі білої героїні у виконанні Емми Стоун. Троп «білого рятівника» настільки міцний у історії кіно, що його можна зустріти як у класичних стрічках («Вбити пересмішника», 1962) так і в сучасних оскарівських картинах («Приховані фігури», 2016, «Зелена книга», 2018).

Криміналізація темношкірого

Однією з причин поліцейського свавілля в США по відношенню до темношкірих вважається образ афроамериканця-злочинця, що укорінився в поп-культурі. Прикладів такого образу безліч, але серед найпопулярніших, як не дивно, — анімаційна стрічка «Дамбо» (1941). Хуліганів-воронів там озвучили голосами афроамериканців, що говорять на сленгу джайв. До того ж лідера зграї звуть Джим Кроу, а це відсилає до так званих «Законів Джима Кроу» — неофіційного, але розповсюдженого набору правил, що заохочували расову сегрегацію.

Комплекс другорядного персонажа

Нерідко темношкірі герої виступають сюжетними засобами для доповнення арки протагоніста. Це люди, у яких переважно немає свого власного життя і глядач ніколи не дізнається їхню особисту історію. У такого образу є одразу кілька стереотипів — кращий друг/подруга («Нетямущі», 1995; «Форрест Гамп», 1994), афроамериканець з надприродними здібностями («Зелена миля», 1999; «Сяйво», 1980) або духовний ментор («Брюс Всемогутній», 2003).

Тягар темношкірої людини

Найсучасніший стереотип, як не дивно, виходить з тенденції, що носить благородний характер. Якщо дослідити найуспішніші фільми 2010-х з темношкірим кастом — то переважна більшість з них це історичне кіно про сегрегацію та расизм («12 років рабства», «Приховані фігури», «Сельма», «Чорний кланівець», «Зелена книга»). У спробі показати важливі події у афроамериканській історії, кінематографісти створюють враження, де єдине, про що можуть розповісти темношкірі митці — власну дискримінацію.

Зміни, що вже відбулися

На щастя, кожен з цих стереотипів вже встигли обіграти у сучасному кінематографі, а протести у США розчищають шлях для системних змін всередині самої індустрії. При цьому не варто думати, що саме рух BLM дав старт переосмисленню репрезентації афроамериканців в кіно. Сатира, певно що, була першим інструментом, з яким темношкірі автори працювали, аби зробити акцент на голлівудських кліше.

«Bamboozled» (2000) Спайка Лі або «Hollywood Shuffle» (1987) Роберта Таунсенда критикують голлівудську систему, яка більше цінує карикатури, а не автентичну історію темношкірої ком’юніті. Здавалося б, поверхова комедія «Не погрожуй південному централу, попиваючи сік у себе в квартирі» (1996) — гротескне, майже абсурдне зображення гангстерів та гетто-районів. Віднедавна серіали також долучилися до сатиричної деконструкції і переосмислення темношкірого досвіду — серед найяскравіших прикладів «Біла ворона» Ісси Рей, «Дорогі білі люди» на Netflix або «Атланта» Дональда Гловера.

В 2017 році трилер «Пастка» Джордана Піла дав початок новому кінонапрямку — соціальному горору, де тема расизму та дискримінації стає частиною повсякденного людського страху. Наступна картина Піла «Ми» (2019) лише доповнила контекст соціальної незахищеності афроамериканців, що в кіно знайшла несподівану форму фільму жахів. Подібну концепцію ймовірно підхопить і «Кендімен» Нії ДаКости — ремейк та духовний фоллоу-ап однойменного трилера 1992 року, чий реліз мав відбутися в червні, але був перенесений з усім відомих причин.

Окремої уваги вартий світ супергероїки, де вихід «Чорної пантери» (2018) став першим кроком у напрямку расового різноманіття серед кумирів з надприродними здібностями. «Людина-павук: Навколо всесвіту» цей тренд продовжила, а наступним важливим кроком стане серіал «The Falcon and the Winter Soldier» на Disney+, в якому щит Капітана Америки перейшов в руки Сема Вілсона, більш відомого як Яструб.

Зрештою, навіть попри вічно живий гештег #oscarsowhite, Барі Дженкінсу вдалося протоптати доріжку до Кіноакадемії, отримавши головний «Оскар» за «Місячне світло» в 2018 році — інтимну драму у трьох актах, де в основі історії не расова, а сексуальна самоідентифікація афроамериканця.

Сумнівні зміни

Наразі ж змінам, що спричиняє BLM, можна як аплодувати, так і ставити під питання. Warner Bros. наробили шуму, тимчасово прибравши з власного стрімінгу «Віднесені вітром». Американський Netflix та британський BBC iPlayer вилучили шоу «Little Britain» через використання блекфейсу. Дісталось навіть «Спільноті» через один епізод, в якому Кен Джонг з’являється в образі чорного ельфа для гри в Dungeon & Dragons. За блекфейс довелося поплатитися вигнанням зі стрімінгу і таким серіалам як «The League of Gentlemen» та «The Mighty Boosh». UKTV так само прибрали один з епізодів класичного серіалу «Fawlty Towers» з Джоном Клізом, в якому кілька разів використовується n-word.

Два інших надзвичайно успішних шоу в Америці взагалі були скасовані без будь-якої спроби цензури. Мова про реаліті-шоу «Cops» та «Live P.D.» які демонструють реальні переслідування поліцейськими, арешти та жорстокі затримання, як правило, темношкірих підозрюваних. Так представники громадської правової організації Color of Change стверджують, що ці передачі відіграли значну роль у популяризації спотворених уявлень про расову приналежність до злочинів.

Цікаво, що кіно спільнота або підтримала «чистку» на предмет дискримінації, або утрималась від коментарів. Скажімо, автори «Студії 30» Тіна Фей та Роберт Карлок спільно зі студією NBCUniversal самі зробили запит прибрати зі стрімінгів, цифрових платформ та телевізійної сітки чотири епізоди ситкому. Зокрема у серіях, які опинилися під прицілом, Джейн Краковскі та Джон Хемм з’являються у блекфейсі, а також озвучена расистська теорія змови про громадянство Барака Обами. Шоуранер «Клініки» Білл Лоуренс спільно з ABC Studios звернулись до Hulu з проханням прибрати три сумнівні епізоди: в одному блекфейс приміряє персонаж Зака Брафа, в іншому — героїня Сари Чок, а в третьому з’являється блекфейс та вайтфес (персонаж Дональда Фейсона маскується під білого).

В серіалі «Офіс» з незручним контентом обійшлися дещо «хірургічніше» — вилучили лише контраверсійні сцени цілого епізоду. Скажімо, з різдвяного епізоду прибрали появу Марка Прокша у образі Чорного Піта — помічника Санта Клауса у скандинавських країнах. І хоч сцена по суті критикувала расистську практику європейців використовувати блекфейс під час різдвяних свят, автор «Офісу» Грег Деніелс був серед ініціаторів оновленого монтажу на Netflix.

«У Філадельфії завжди сонячно» залишилися без п’яти епізодів на Hulu знов ж таки через белкфейс, але творець та один з виконавців головних ролей Роб Макелхенні досі не прокоментував ситуацію. А ось автори скетч-шоу «W/ Bob & David» Девід Крос та Боб Оденкірк публічно висловили розчарування тим, що Netflix вилучив епізод, в якому Девід Крос використовує блекфейс аби розізлити офіцера поліції у виконанні Кігана Майкла-Кея.

It will take some time

Все це стало поштовхом до дебатів на тему репрезентації раси в кіно та серіалах і чи справді вилучення зі стрімінгів вважається цензурою. Адже «Віднесені вітром» повернули на HBO Max зі спеціальним вступом від кінознавчині, яка помістила фільм у його історичний контекст. Вищезгадані шоу залишилися доступними на інших платформах, а UKTV обіцяють створити позначку про «образливий вміст», яка з’являтиметься перед показом подібних зразків расової сатири.

Значно складнішим стає питання «де провести межу». Disney+ подібно до UKTV, вживають попередження «може містити застарілі культурні зображення», але лише там, де стрімінгу це зручно, адже та сама «Пісня півдня» в принципі відсутня на платформі через свою контроверсійність. Warner Bros. пішли трохи далі, підготувавши дисклеймер «матеріал може зображувати деякі етнічні та расові забобони, які колись були звичними для американського суспільства. Такі зображення були помилковими тоді і є помилковими сьогодні».

Ключовим залишається факт розрізнення фільмів та серіалів, які підсилюють расові та соціальні стереотипи, і тих, які прагнуть їх викрити. До прикладу, «Спільнота» перш за все передбачала сатиру, адже, скажімо, деякі фільми Спайка Лі, де гротескної расової сатири так само вистачає, ніколи не намагались цензурувати. У випадку зі «Спільнотою» темношкіра акторка Іветт Ніколь Браун називає вчинок одногрупника «злочином ненависті» (hate crime), тобто Ден Гармон був більш ніж свідомим, створюючи сцену з чорним ельфом. Сам шоуранер серіалу, до слова, не коментує вчинок Netflix. Так само як і авторка «Золотих дівчат» Сьюзан Харісс: у її легендарному ситкому під кат потрапила серія в якій Ру МакКланахен та Бетті Вайт з’являються в кадрі у чорних глиняних масках для обличчя, запевняючи при цьому темношкіру гостю, що не є афроамериканцями.

Але питання цензури класичних ситкомів 80-90-х — окрема тема для дискусії. Адже расизму у «Золотих дівчат» вистачає, рівно як і гомофобії та толерування гумору про згвалтування (чого варта наскрізна арка Дороті). Тому сцена з маскою — найменше із зол, яке несвідомо продукували автори. Навіть такі культові шоу як «Сайнфелд», «Друзі» та «Секс і місто» не пройдуть випробування на толерантність попри свої прогресивні ідеї.

Все це ризикує перетворитися на декларативний активізм, в якому гіганти індустрії не продукують, а зачищають. Старі історії не повинні бути замкнені у сховищі та забуті. Вони потрібні щоб зрозуміти, як Голлівуд опинився там, де він є зараз. Але для якісних змін найпотужнішій кіноіндустрії світу потрібні нові історії, а значить — нові імена.

На одному з протестів в Лос-Анджелесі Майкл Б. Джордан публічно звернувся до студійних босів: «Як щодо системного найму темношкірих працівників? «Чорний» контент на чолі з темношкірими керівниками та консультантами. Чи ви «поліціюєте» і наш сторітелінг?» З Джорданом погодився б і Спайк Лі, якийсь колись пожартував про те, що в США простіше стати темношкірим президентом ніж темношкірим главою студії.

У щорічному звіті UCLA (University of California, Los Angeles) присвяченому расовій різноманітності в Голлівуді, озвучене число 27.6% — стільки акторів та актрис з маргіналізованих груп отримали головні ролі у найкасовіших картинах 2019 року (що на 1% більше за показники 2018 року). Але системних змін в індустрії мало, близько 93% керівних посад у великих та середніх студіях займають білі, а 80% — чоловіки. В той час як расове різноманіття в кіно та серіалах виросло, «зелене світло» таким проектам все ще у більшості своїй дають одні й ті самі люди.

Гештег #oscarsowhite з’явився п’ять років тому, але про нові інклюзивні страндарти в оскарівському комітеті заговорили лише в червні 2020. Тепер, начеб то, фактор різноманіття працюватиме не лише на стадії відбору картин для номінацій, а й на етапі розробки, створення та дистрибуції фільму в тому числі в рамках оскарівської кампанії.

Масштабний перезапуск кіноіндустрії відбувається вже зараз — його значним рушієм є не лише протести проти расової дискримінації, а й пандемія, яка вносить свої корективи у прокатну систему і ставить під питання існування кінотеатрів. Але на відміну від вірусу, який вже призводить до колосальних фінансових втрат, перелаштування на більш інклюзивну систему не коштуватиме Голлівуду жодного центу. Потрібно лише розширити коло пошуку талантів та дивитися у напрямку, в якому раніше Голлівуд дивитися не хотів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: