Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

«8 подруг Оушена» і велика афера жіночих перезапусків

Зворотний бік репрезентації жінок у кіно

14 червня в український прокат вийшли «8 подруг Оушена», кіно про аферу в дусі трилогії Содерберга, де всі головні герої — жінки.

Історія в тому, що є Деббі (Сандра Буллок), сестра того самого Денні Оушена, який в хорошій компанії грабував казино Лас-Вегаса. Вона виходить із в’язниці й миттєво починає організовувати справу — крадіжку суперкоштовного кольє з модного балу Met Gala. Для цього Деббі збирає «мультидисциплінарну» жіночу команду. Її співучасниць грають і акторки (Кейт Бланшетт, Енн Гетевей), і співачки (Rihanna, Akwafina). Але у цьому тексті нам не важливий ані перебіг пограбування, ані захопливість сюжету. Поговоримо про саме явище перезапусків фільмів із суто жіночим складом.

Чого намагаються досягти кіностудії таким чином? Що це дає глядачам? Чи допомагають такі проекти жіночій репрезентації в кіно?

Що вже було і що попереду

Фільм «12 розгніваних чоловіків» Сідні Люмета про суд присяжних вийшов у 1957-му році. У той час суто чоловічий каст не лише нікого не дивував, він був єдиноможливим: жінки не могли виступати присяжними. З часом це змінилося, і вже в середині 60-х з’явилися театральні адаптації зі змішаним складом («12 розгніваних присяжних»), а потім і зовсім жіночим. Але всі ремейки історії в кіно так і залишилися суто чоловічими.

Втім, «8 подруг Оушена» вже мали в кого вчитися, точніше на чиїх помилках. У 2016-му з’явився фільм, де чоловічий каст замінили жіночим — «Мисливиці на привидів». Хвиля негативу почалася ще з трейлера, у якого зараз мільйон дизлайків на YouTube. Ребут посягнув на «святе» — на пригоди й героїв дитинства. Крім того, він мав інше позиціювання й не був так націлений на дитячу й підліткову аудиторію, на що вказує навіть добір акторок. Бажання захистити кіно дитинства злилося з мізогінною агресією й потопило фільм у прокаті.

Кадр з фільму «Мисливиці на привидів», Sony Pictures Entertainment

Однак це не зупинило тих, хто готує жіночі перезапуски. І йдеться не тільки про «8 подруг Оушена». Цього року вийде ремейк стрічки «Несусвітні шахраї», де Стіва Мартіна і Майкла Кейна замінять Енн Гетевей і Ребел Вілсон. Анонсувалися також жіночі «Нестримні» (Expendabelles), дівчача версія «Володаря мух» і серіальна адаптація «Крутих чуваків», де головними будуть не чуваки. В усіх цих випадках небезпеки значно менші, ніж з «Мисливицями на привидів» — оригінальні версії не мають такої вірної фан-бази, тож і простір для маневру більший.

Великий куш?

Хоч у топі касових зборів за 2017-й не багато фільмів із жінками в головних ролях, але саме вони посіли перші три позиції — це «Зоряні війни: Останні джедаї», «Красуня і Чудовисько» і «Диво-жінка». На додачу до «Зоряних воєн» і кіновсесвіту DC, жінки зайшли на територію шпигунських трилерів. Схожість на «Джона Віка», може, й не зіграла на користь «Атомній блондинці», але у стрічки цілком пристойна каса. Гірше почувалася Дженніфер Лоуренс з «Червоним горобцем», але бюджет на виробництво касові збори картини покрили удвічі. Тобто в оригінальних історіях, де головні ролі часто виконували чоловіки, жінки прижилися добре. В історії з ребутом «8 подруг Оушена» теж: виробничий бюджет фільму вже відшкодовано, а прокат ще розгортається.

Тобто жіночі перезапуски — це економічно виправдана ідея, яка ще й відповідає нинішньому запиту на ширшу репрезентацію жінок у кіно. Але такий підхід має і переваги, і обмеження. Про них ми запитали у дослідниці Тамари Марценюк.

 

Тамара Марценюк

 

кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії, дослідниця за програмою ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті (США)

 

Фільми переважно відображають ситуацію у суспільстві, яка стосується, у тому числі, розподілу гендерних ролей. Ми розуміємо, що жінки досить недавно (у порівнянні із чоловіками) отримали можливість здобувати фахову освіту у створенні кінопродукції як такої. Жінки якщо і були присутні в кіно, то радше у традиційно «жіночих» ролях, уособлюючи «красу», «натхнення для чоловіків» та «догляд за чоловіками».

Тому подібні фільми із активними жіночими образами, які діють і виконують ролі, що вважаються більш престижними — це великий плюс та крок уперед від радше традиційних уявлень про жінок-героїнь.

З іншого боку, фільми-перезапуски попередніх відомих сюжетів із суто жіночим акторським складом можуть наштовхувати на думку, що все ж таки жінки є радше на вторинних позиціях і їх використовують радше як маркетинговий трюк, аби продовжити життя фільму. Усе одно більшість глядачів і глядачок скажуть, що «оригінал» кращий, ніж «копія». Причому для декого ця «копія» виглядатиме «неприродною», «штучною», бо не завжди відображає реальну ситуацію у суспільстві, де і надалі жінки займають другорядні позиції у престижних суспільних сферах.

Виглядає так, ніби кіноіндустрія використовує ідею гендерної рівності, але натомість не зовсім серйозно ставиться до її реалізації. На мій погляд, більш фаховий і серйозний підхід — це одразу ж створювати фільми, які містили б по можливості гендерно-паритетний склад акторів і акторок, втілювали б ідеї розмаїття (не лишень за ознаками статі, а й віку, раси, етнічності тощо), у яких би не були присутні сексистські жарти тощо.

Звісно ж, жінки і чоловіки мають різні досвіди, пройшли різну соціалізацію, що ще раз переконує, що вони не тільки можуть відрізнятися між собою, а й бути різними у середині жінок як групи чи чоловіків як групи. Тому важливо, аби фільми також показували подібне розмаїття — при чому як на рівні акторського складу, так і сюжетних ліній.

Враховуючи цей коментар, придивімося до кейсу «8 подруг Оушена». Вже зрозуміло, що сюжет відповідає звичній структурі фільму-пограбування, але тут і трилогія з Клуні не претендувала на новизну. Акторський склад фільму зразково розмаїтий. А от спосіб показати цих жінок — не особливо.

Жінки, яких ми бачимо

У 1975-му році в журналі Screen вийшло есе Лори Малві «Візуальна насолода і наративний фільм». У своєму тексті вона поєднує психоаналіз і феміністичні погляди. Малві стверджує, що класичні Голлівудські фільми відображають патріархальну мову: жінка у фільмах радше пасивна, вона не є діяльною сама, а лише спонукає героя-чоловіка до певних дій, які в результаті й визначають сюжет. Тобто вона переважно не суб’єкт дії, а об’єкт. Але присутність жінки на екрані міцно зв’язана з візуальним і еротичним задоволенням. Вона там — щоб її показували і споглядали, вона там — для чоловічого погляду, який зрештою стає і поглядом глядача.

Для ілюстрації Малві наводить стрічку «Вікно у двір» Альфреда Гічкока. Її головний герой лежить вдома зі зламаною ногою і починає слідкувати за мешканцями будинку навпроти і їхніми загадками. Впродовж фільму біля нього красується його дівчина, яку грає Ґрейс Келлі. Герой мало зважає на неї аж до моменту, коли вона переходить в будинок, за яким він стежить, тобто в поле зору його спостереження, «чоловічого погляду». Тоді вона стає каталізатором розвитку сюжету, а до того є суто джерелом візуальної насолоди.

Про есе Лори Малві багато сперечалися ще в 70-х, та й кіно відтоді змінилося. Але ідея жінки як видовища досі часто використовується і цілком може стосуватися активних героїнь, які визначають сюжет. «8 подруг Оушена» у цьому випадку балансують на тонкій грані. З одного боку, пограбування відбувається на балу Met Gala, на якому якраз усі максимально красуються. З іншого — героїні використовують приписувану їм роль об’єкта для споглядання на свою користь, відволікаючи увагу від своїх дій як суб’єктів. Але в результаті на рівні зображення все традиційно: ми дивимося на красивих жінок у розкішних сукнях.

Кадри з фільму «8 подруг Оушена», Warner Bros.

 

Кадри з фільму «Вікно у двір», Paramount Pictures

Жінки, яких ми не бачимо

Є ще один трюк, до якого вдаються «8 подруг Оушена». Якщо дивитися на екран, то здається, що жінок у фільмі дуже багато. Але якщо подивитися на команду поза кадром, ситуація дещо інша. Режисер фільму — чоловік Ґері Росс. Він же — головний автор сценарію, хоча є і співсценаристка Олівія Мілч. Також із чотирьох виконавчих продюсерів лише одна жінка.

Це звична ситуація, як показує статистика сайту Women And Hollywood. Серед топ-100 касових фільмів 2017-го року, жінки за лаштунками склали 8% від усіх режисерів, 10% сценаристів і 15% виконавчих продюсерів. Тобто в багатьох випадках, коли жінка отримує екранну репрезентацію, бачення і хід історії все одно визначають чоловіки.

Жіночі перезапуски стають легким і максимально видимим способом індустрії показати, що вона за жінок. Але Голлівуд не дає автентичних жіночих історій. Натомість виявляє низку проблем: брак ідей, страх ризикнути з оригінальним сюжетом, а тим більше — з високими бюджетами. А там, де є такий страх, не варто сподіватися і на джек-пот.

Оксана Городівська

Головна редакторка ПРИВІТ/media&production