Руперт Грінт та зловісна дитина: чи варто дивитись «Дім з прислугою» від Apple TV+
Першого листопада цього року почав працювати ще один стрімінг – Apple TV+. Серед найцікавіших пропозицій платформи – драма «Ранкове шоу» з Дженніфер Еністон, Різ Візерспун та Стівом Кареллом у головних ролях, анахроністична комедія «Дікінсон», постапокаліптична драма «Сліпота» та горор-серіал «Дім з прислугою» від постановника М. Найта Ш’ямалана. Розповідаємо, чи вдалося режисеру реабілітувати свою кар’єру після провального «Скла» та з’ясовуємо, кому точно сподобається його новий серіал.
Варто дивитись через:
Непередбачуваний сюжет. Ім’я М. Найта Ш’ямалана недаремно асоціюється з неочікуваним сценарними рішеннями – кінцівка «Шостого чуття» досі вважається одним з найвдаліших фіналів трилерів. У «Домі з прислугою» постановник не зраджує традиціям та вже з першої серії дивує глядачів дивними сюжетними поворотами. Навіть сама концепція цього горору напрочуд вигадлива – нас знайомлять з жінкою (нервова, постійно напружена Лорен Емброуз), яка нещодавно втратила немовля, і тепер піклується про реалістичну ляльку. Щоб не завдавати вразливій дружині ще одного удару, її чоловік Шон (Тобі Кеббелл) підтримує цю дивну ілюзію та навіть погоджується найняти для ляльки повноцінну няньку (Нелл Тайгер Фрі). На цьому дивні події не закінчуються – попри те, що герой Тобі Кеббелла відверто пояснює новій прислужниці ситуацію, дивакувата тиха дівчина вперто поводиться з іграшкою так, ніби це справжня дитина. Єдиний, хто хоч трохи розуміє протагоніста та допомагає з’ясувати похмурі таємниці загадкової няньки – свояк Шона (Руберт Грінт).
Горор найбільш ефективний тоді, коли він поєднує якісь потойбічні чи надзвичайні загрози з нашими більш реалістичними та раціональними страхами. Смерть немовляти та післяродова депресія – теми, які викликають емоційну реакцію навіть без додаткових факторів чи таємниць, але тут їх потенціал використовують максимально вдало.
Утім, «Дім з прислугою» лякає не лише сюжетом – уся візуальна складова також грамотно наганяє відчуття тривоги. По-перше, дія серіалу (принаймі, перших трьох серій) відбувається у замкнутому просторі – розкішному, але похмурому та клаустрофобному будинку Шона та Дороті. По-друге, оператор свідомо грає з емоціями глядачів – часом розмови знімаються за допомогою аж надто крупних планів, а часом камера плавно переслідує героїв, ніби привид, що стежить за кожним їх кроком.
Не варто дивитись, якщо:
Ви не любите психологічні горори. У перших трьох епізодах «Дому з прислугою» нам так і не показали нічого справді огидного чи кривавого, але серіал постійно викликає психологічний дискомфорт. Навіть, здавалась би, ідеальна робота Шона натякає на якісь жахіття – чоловік цілими днями працює у блискучій кухні, розробляючі нові рецепти. Замість того, щоб апетитно знімати результати його праці, камери затримується на найбільш неприємних моментах – на ще живому вугрі, з якого повільно знімають шкіру, чи на понівеченому лобстері. Серіал немов би чітко каже – що б не відбувалося далі, нічого хорошого чекати не варто.
Та головна проблема «Дому з прислугою» – те, що поки не зрозуміло, наскільки Ш’ямалан збирається розтягувати цю оповідь. Сам шоураннер в інтерв’ю сказав, що йому вистачило б десь близько шести сезонів, щоб розповісти усе, що він надумав. Отже, не варто розраховувати на те, що у серіала найближчим часом буде якась логічна та повноцінна розв’язка. А шкода – короткий формат лише зіграв би лякаючій задумці на руку.
