Поезія поміж епох: чи варто дивитися «Дікінсон» від Apple TV+

Оглядаючи лінійку дебютних серіалів від Apple, здається, ніби корпорація намагається вразити усіх масштабом та акторами. Щоправда серед епічних «Сліпоти», «Заради всього людства» та гучного за іменами «Ранкового шоу» ховається, напевне, найнезвичніше шоу останніх років. Мова про «Дікінсон».

Серіал, що розповідає про роки юності поетеси Емілі Дікінсон, виділяється серед «колег» як мінімум тим, що вийшов повністю, дозволивши глядачам забінджвочити усі 10 серій по 20 хвилин. В епоху падіння ситкомів, шоу про молоду письменницю видається найхимернішим способом використати звичний формат для незвичних цілей. Тут немає закадрового сміху, та й взагалі комедія у «Дікінсон» не головне. Тож на виході ми отримали такий собі пост-ситком.

Цілком можливо, що серіал з Гейлі Стейнфілд у головній ролі є одним з перших справжніх стрімінгових експериментів. Щоправда поки не дуже зрозуміло, чи вартий він був зусиль.

Варто дивитися через:

Сеттинг. Як і у інших серіалах лінійки, Apple вклалася у візуальну складову. Картинка «Дікінсон» відтворює атмосферу багатої Північної Америки у часи якраз перед Громадянською війною, про яку писали чимало літераторів того часу. Мова йде і про інтер’єри, і про костюми, і навіть про розваги.

Форму. Якщо вам подобається поезія Дікінсон, то вам необхідно дивитися серіал. Кожна серія присвячена окремому віршу поетеси і намагається розшифрувати його бекграунд. Щоправда про історичну достовірність мова не йде — шоу виступає скоріше візуальною інтерпретацією подій, які могли вплинути на Емілі. Така собі літературна критика у форматі серіалу.

Модерновість. Незважаючи на те, що дія «Дікінсон» відбувається у XIX столітті, шоуранерка Алена Сміт вирішила піти шляхом Софії Копполи, який та намітила у «Марії Антуанетті». Хоча візуальний ряд проекту доволі достовірний, музично та ідеологічно серіал відповідає реаліям саме XXI століття. Такий підхід дозволив підкреслити невідповідність поетеси її історичній добі та додати соціального й політичного контексту то подій у серіалі.

Завдяки цьому шоу суттєво додає у глибині та незвичності. Серіал одночасно і веде дискусію про гендерну та соціальну нерівність, і демонструє, як головна героїня розкурює косячок разом зі Смертю у виконанні Віза Каліфи. Анахронізми «Дікінсон» допомагають під незвичним кутом поглянути на проблеми сучасного молодого покоління, відкинувши матеріялізм XXI століття і оголивши психологічні та моральні виклики.

Не варто дивитися, якщо:

Вам потрібен наскрізний сюжет. Шоу повністю відповідає формату ситкому та зазвичай розповідає комплексну історію, що втискається у 20 хвилин епізоду. Слідуючи сучасній культурі бінджвотчингу, деякі сюжетні лінії все ж переходять із серії у серію, але перший сезон «Дікінсон» так і не отримав тієї інтриги, яка б змушувала глядача «підсісти» на серіал.

Власне, це найбільше заважає шоу продемонструвати весь свій потенціал. Актори створюють дійсно цікавих персонажів, Гейлі Стейнфілд прекрасно попрацювала над образом Емілі Дікінсон, але через відсутність класичних архетипів, швидкої комедії та динаміки, «Дікінсон» доволі складно дивитися залпом. Життя XIX століття все ж не настільки цікаве щоб хотіти детально за ним слідкувати, а шоуранерка навмисно не викручує драму на максимум, щоб залишити достатньо часу та місця для соціальної та часом політичної рефлексії.

Тож якщо ви любите неспішно порозмірковувати над побаченим чи просто шукаєте серіал, який можна спокійно дивитися «коли є настрій», то шоу про одну з найвидатніших поетес в історії саме для вас.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: