«Дивовижні історії»: проблеми часових подорожей у першій серії

Назва серіалу «Дивовижні історії» говорить сама за себе. Оригінальне шоу з’явилося у середині 80-х, коли Стівен Спілберг, на фоні успіхів своєї компанії Amblin, вирішив зробити власну версію «Сутінкової зони». От тільки на відміну від серіалу Рода Стерлінга сюжет «Дивовижних історій» не концентрувався на складній стороні наукової фантастики, а навпаки, розважав глядачів цікавими історіями.

Відроджувати в 2020 році подібний формат — ризикована, хоча й не безнадійна справа, враховуючи тренд на оптимістичні та життєствердні сюжети в поп-культурі. Як і будь-яка інша антологія, «Дивовижні історії» повинна заповнити доволі важливий чек-лист. У епізодах серіалу такого типу мають бути:
— оригінальний і незвичний сюжет (який функціонує в межах однієї серії);
— герої, що одразу запам’ятовуються (на розкачку у форматі антології немає часу);
— інтригуюча (або дуже комфортна) атмосфера (універсальна складова);

Загалом для антології вистачає, щоб лише один елемент задовольнив глядача, переваживши невдалі рішення решти. Оригінальний серіал середини 80-х послуговувся фірмовою атмосферою студії Amblin (згадайте «Іншопланетянина» чи «Назад у майбутнє») і тим фактом, що навіть найбільш очевидні науково-фантастичні ходи були не дуже заїжджені для масового глядача. Саме завдяки Спілбергу в подальшому жанр вийде на новий рівень.

Повернемося в 2020-й. На Apple TV+ виходить перша серія нових «Дивовижних історій», зі Спілбергом в кріслі виконавчого продюсера та продакшном все тих же Amblin. Критики не оцінили шоу, виставивши йому дуже посередні оцінки і я, в свою чергу, можу підтвердити їх правоту. Але все ж не часто випадає нагода розібрати класичні науково-фантастичні сюжети, та ще й з наглядними помилками. Тому «Неймовірні історії» отримали свій цикл рекапів — перший у 2020 році.

Що ж, почнемо з «Підвалу».

Сюжет

Два брати, Джейк та Сем, отримують замовлення на реставрацію старого будинку. Під час грози виявляється, що підвал у приміщенні працює як машина часу — у рідкісних випадках під час грози тиск може суттєво підстрибнути, що призводить до стрибка в минуле чи майбутнє. Сем потрапляє у минуле, де знайомиться з дівчиною Евелін (Вікторія Педретті), закохується в неї та намагається знайти шлях додому. Результатом стає низка драматичних стрибків у часі, завдяки яким Сем залишається у минулому, тоді як його кохана переноситься у майбутнє.

Центральна ідея

Подорожі в часі — найочевидніший та найпростіший сюжет для наукової фантастики. Саме по собі перенесення в іншу добу дає величезну кількість інструментів для взаємодії з глядачем: від комік-реліфу до драми, побудованої на соціальних зрушеннях. За останні кілька десятиліть прийом став мейнстрімним завдяки трилогії «Назад у майбутнє» та серіалам на зразок «Квантового стрибка» чи «Доктора Хто».

В 2020-му до сюжетів про мандрівників у часі є доволі багато вимог — сучасна мода на реалізм і соціальну критику вимагає, по-перше, вірного відображення історичної епохи, а по-друге, чіткої демонстрації проблематики тієї доби, куди переноситься герой. Яскравим прикладом вдалого використання прийому є епізод про Розу Паркс в одинадцятому сезоні «Доктора Хто», де автори шоу показали і 50-ті в США, і проблему расизму, яка стояла дуже гостро.

Що цікаво, сама машина часу не є важливою для сюжету, а виступає скоріше допоміжним механізмом — вона має виглядати цікаво і в той же час дозволяти творцям регулювати частоту і швидкість мандрівок у часі. Та сама DeLorean у «Назад в майбутнє» давала можливість без зайвих проблем переміщатися у часі, але була достатньо проблемною, щоб не перетворити стрічку на постійні стрибки.

Ще одна важлива деталь даного сюжету — наслідки після переміщення. Про них смішно жартували в останніх «Месниках», де Кевін Файгі та компанія намагалися пояснити альтернативу «парадоксу дідуся». Але на цьому список можливих сюжетних ходів, пов’язаних з подорожами у часі, не обмежується. Наприклад, в серіалі «Академія “Парасоля”» персонаж Сьомий, хоч і повернувся у тілі підлітка, але прожив у майбутньому ціле життя, що відобразилось на характері та поведінці.

Але давайте все ж перейдемо до «Дивовижних історій».

Що не вдалося

Мені вже з початку серії хотілося назвати сюжет передбачуваним, але першочергова здогадка виявилась помилковою. Зізнаюсь, я очікував, що Сем повернеться у майбутнє, а шкатулка, яку він знайшов, виявиться нагадуванням від Евелін про ті чарівні часи. Щоправда в епізоді все одно вистачає дуже банальних ходів, як то неочікувана поява чоловіка, ледь не миттєва закоханість чи надто вже очевидні артефакти в скриньці.

При цьому сценаристи серіалу взагалі забули, що варто якось змусити глядачів співпереживати персонажам. По-перше, самі герої виявляються абсолютно пласкими і не інтригуючими. По-друге, загальна історія «нещасливого одруження» опирається на звичні кліше, не додаючи нічого оригінального — нам навіть не показують деталей життя Евелін, лише констатуючи факт, що вона не хоче одружуватися. При цьому ніяких соціальних наслідків зради дівчини нам не демонструють, хоча в 1919 році пуританська Америка навряд чи терпіла б таку поведінку.

Паралельно з тим, візуально епоха «сухого закону» відтворена доволі непогано — Apple, як завжди, суттєво вклалися у картинку. Щоправда, через малу кількість часу, відчути атмосферу тієї доби ніяк не виходить, у результаті чого серія не викликає жодних емоцій.

Щодо монтажу теж є претензії. Використання нарізки сцен для демонстрації почуттів персонажів аж ніяк не допомагають глядачу проникнутися їхньою історією кохання, а очікування Семом наступної грози зроблено дуже недолуго. Хлопець говорить про те, що не збирається чекати місяць до наступної грози, після чого якимось чином викликає її стоянням у дверях та поглядами на мобільний телефон. Те, що він таки прочекав необхідний час, зрозуміти доволі складно.

Зрештою, автори придумали цікаву машину часу, але не змогли адекватно втілити свій задум. Ідея підвалу і грози виглядала цікаво до того моменту, поки в кульмінації Сем не примудрився тричі за п’ять хвилин перенестися у різні часи. Так, сценарно це ніби пояснили, але все одно склалося враження, що в угоду історії функціональність головний інструмент зламали.

Скринька з артефактами теж виявилася стороннім для сюжету предметом — вона потрібна для того, щоб Сем довів Евелін природу своєї появи і щоб пара потрапила у бар. При цьому так і не зрозуміло, з яких причин скринька взагалі з’явилася у майбутньому і чому там настільки випадковий набір предметів.

Що вдалося

Кілька позитивних моментів все ж варто відзначити.

— сюжетний твіст з перенесенням Сема у майбутнє і фінальною сценою вийшов доволі непоганим, але загубився у надто насиченій подіями фінальній третині епізоду.

— сцена у спікізі гарно підкреслила атмосферу часів «сухого закону», але виглядала трохи дивно — в серії дія відбувається у маленькому містечку, а публіки там було багато. Та й взагалі, спікізі були характерні для великих міст, тоді як у селах здебільшого влаштовували «домашні посиденьки».

Результат

Фірмової «магічної історії імені Спілберга» добитися не вдалося. Атмосфера не зачепила, персонажі не вразили, а сюжет на момент 2020 року виявився недостатньо оригінальним (особливо на фоні «Чорного дзеркала» чи навіть перезапуску «Сутінкової зони»).

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: