Епізод 1/ Епізод 2
Нарешті залишився позаду багатий на карантини та локдауни 2020-й, а з новим 2021-м роком прийшли й нові серіали, а з ними — і нові рекапи. І першим у поле нашої уваги потрапляє «ВандаВіжн». Це перший телесеріал Marvel на сервісі Disney+; перший телесеріал Marvel Studios, створений під безпосереднім керівництвом продюсера Кевіна Файґі; і взагалі перший продукт з наліпкою Marvel за останні півтора року («Агентів Щ.И.Т.» і «Хелстром» ми не рахуємо. Перші вже надто давно живуть у власному всесвіті, а про других, напевно, хоче якнайшвидше забути і сама компанія Marvel).
Але так не мало бути. Файґі задумував «ВандаВіжн» як жанровий експеримент з не дуже популярними персонажами, у результаті якого і у всесвіті Marvel з’явиться щось нове, і самі персонажі Ванди та Віжна стануть глибшими та знайомішими широкій аудиторії. Чи зможе серіал упоратися з неочікуваним статусом «першого» та тягарем пов’язаних із цим очікувань? Давайте дивитися.
Чорно-біла ідилія
Одразу після знайомої заставки Marvel Studios ми бачимо іншу заставку, чорно-білу, у стилі старих американських ситкомів. Вона повідомляє нам усе, що ми маємо знати про події серіалу — молодята Ванда та Віжн починають нове життя в передмісті. І якби не активна промокампанія серіалу, то вже на цьому місці у переважної більшості глядачів виникло б цілком логічне запитання: а хіба Віжн не помер? І чому все чорно-біле? І що взагалі відбувається? На щастя, продюсер Кевін Файґі, режисер Метт Шекман і виконавці головних ролей Елізабет Олсен і Пол Беттані уже встигли пояснити, чого чекати: кожна серія «ВандаВіжн» наслідуватиме стилістику американських ситкомів певної декади.
Перша серія стала духовним втіленням історично перших американських ситкомів — «Я люблю Люсі» та «Шоу Діка Ван Дайка». І якщо «Я люблю Люсі» створив цілий жанр ситкому, в якому грається «ВандаВіжн», то «Шоу Діка Ван Дайка» остаточно закріпило тропи, які можна помітити в цій серії. Події «Я люблю Люсі» відбувалися переважно в квартирі головних героїв (до того ж не будь-де, а на Мангеттені), а от «Шоу Діка Ван Дайка» перенесло події в передмістя й жорстко розділило подружні обов’язки (та знімальні декорації): чоловіка — на офісну роботу, дружину — на хатню. Недарма саме у Діка Ван Дайка питалися поради Файґі та Шекман, коли ще готувалися до зйомок.
Власне, у цих декораціях і відбуваються події першої серії. Віжн (замаскований під людину) іде на незрозумілу йому самому офісну роботу, де йому треба проводити обчислення для збільшення продуктивності. Якої саме продуктивності — так і залишається для нього загадкою. Ванда ж залишається вдома, де знайомиться з допитливою сусідкою — наріжним елементом американських ситкомів від «Я люблю Люсі» до «Альфа».
Головний конфлікт першої серії теж відповідає золотим стандартам старих ситкомів — чоловік і дружина не розуміють одне одного, тому Ванда готується до романтичної вечері вдвох, а Віжн приводить у гості свого начальника. І від цього вечора, звісно, залежить подальша кар’єра Віжна.
Друга серія переносить глядачів у наступний етап еволюції жанру. Анімована заставка — пряме посилання на «Причарованого» (також відомого як «Моя дружина мене причарувала», в оригіналі Bewitched), ситком, який ішов на ABC з 1964 по 1972. Він розповідав про подружжя, де дружина була чаклункою, яка на прохання свого чоловіка приховувала свою магічну силу від сусідів, але все одно потайки її використовувала. Інший ситком цього часу зі схожою тематикою — «Я мрію про Джинні» (I Dream of Jeannie), де дружина звичайного головного героя — уже не чарівниця, а джина. До речі, слова та музику для різних заставок, які починають серії, написали Роберт Лопес і Крістен Андерсон-Лопес, більше відомі як автори пісень для фільмів «Крижане серце» та «Крижане серце 2».
Але еволюція жанру не обмежилася самою заставкою. Уже на початку серії нам натякають на те, що молодята займаються сексом (нечувана думка для найдавніших ситкомів), а Ванді нарешті дозволяють вийти з будинку. Звісно, роботи у неї досі немає, але тепер вона принаймні бере участь в організації художньої самодіяльності. Керує цією організацією типова mean girl Дотті, яка проводить талант-шоу «для дітей». І ця фраза, «Для дітей», повторюється набагато частіше та набагато голосніше, ніж повинна була б повторюватися така, здавалося б, невинна фраза. Мені така єдність усіх жителів нагадала інший жанровий експеримент, «Крутих фараонів» Едгара Райта. Фільм Райта теж обігрує тропи серіалів, але вже не американських комедій, а британських детективів про вбивство в тихому містечку. І схоже, що в обох творах містечко виявляється не настільки тихим, яким здається спершу.
Сюжет другої серії розгортається навколо талант-шоу, де Віжн і Ванда мають показувати фокуси. Проте коли Віжн випадково проковтує жуйку, механізми всередині андроїда починають збоїти, і він починає поводитися ніби п’яний чоловік. Мабуть, найбільш комічний елемент прем’єрних двох серій — намагання Ванди видати справжню магію свого чоловіка за дешеві фокуси. Вона створює троси, яких до цього не було, перетворює піаніно на картонну декорацію та телепортує жінку всередину шафи. У результаті провальний номер з фокусами перетворюється на комедійний, і пару нагороджують призом за найкращий комедійний виступ.
Але не все так просто...
Можна припустити, що тільки дуже невеличкий відсоток глядачів увімкнув «ВандаВіжн» для того, щоб посміятися над жартами в стилі ситкомів 50-х і 60-х років. Бо якщо в Америці «Я люблю Люсі» та «Шоу Діка Ван Дайка» хоча б залишили невитравний слід у попкультурі, то для решти світу це просто частина дуже чужої історії. Усе-таки головним світовим експортером попкультури Сполучені Штати стануть трохи пізніше. А тому найбільше інтересу привертала головна загадка шоу — а що ж, власне, відбувається?
Після перших двох серій здається, що «ВандаВіжн» — це дуже своєрідний аналог «Загублених». Але замість того, щоб загубитися на острові, наші головні герої губляться в чорно-білих ситкомах. Особисто для мене найголовнішою несподіванкою стало співвідношення класичного ситкому та центральної загадки. «ВандаВіжн» майже на 90% складається з ситкому, і тільки цю невеличку решту складає центральна загадка. Через це виникає побоювання, що якщо таке співвідношення збережеться і в наступних серіях, чимала частина аудиторії просто втомиться чекати відповідей. На щастя, перші дві серії демонструють тенденцію до збільшення «загадкової» частки, і сподіваюся, що ця тенденція продовжиться.
У першій серії першим індикатором того, що щось не так, стає… індикатор. Індикатор на тостері, який рекламують під час рекламної паузи. Бо що ж це за ситком без реклами посередині? Цей індикатор, що блимає червоним кольором — єдиний кольоровий елемент всередині чорно-білої серії.
Наступну порцію загадок доводиться чекати аж до кульмінаційної вечері з начальником Віжна, містером Гартом, і його дружиною. Коли вони починають розпитувати пару про те, звідки вони переїхали та де їхні діти, містер Гарт починає давитися. Після цього картинка раптово змінюється. Стандартні для ситкомів три камери (які дозволяють знімати з декількох ракурсів одночасно, щоб скоротити кількість дублів) замінюються на більш звичну для сучасних серіалів одну камеру, яка фокусується то на обличчі Ванди, то на місіс Гарт, яка, не звертаючи уваги на свого чоловіка, кричить «Зупини це». І якщо вам у цьому місці спала на думку характеристика «лінчеанський», то ви не самі.
Проте коли Віжн за допомогою своєї суперсили дістає застряглий шматочок їжі, то серіал майже миттєво повертається до стилю ситкомів, начальник тепло дякує молодятам за чудовий вечір і обіцяє Віжну підвищення.
І, нарешті, після того, як Ванда і Віжн цілуються, починаються фінальні титри, камера віддаляється, і виявляється, що цю серію, крім нас, дивився ще дехто. Цей хтось піднімає пульт, натискає на кнопку, і після напису «Будь ласка, зачекайте» починаються уже справжні титри.
У другій серії загадок стає більше. У своєму садочку Ванда знаходить червоно-жовтий іграшковий вертоліт — другий кольоровий елемент усередині чорно-білого світу ситкомів. На перший погляд це схоже на епізод з «Шоу Трумена», коли на вулицю перед будинком головного героя падає прожектор. Схоже, що іграшковий вертоліт має таку саму функцію — вказати на штучність усього, що ми бачимо.
Мабуть, найголовнішим моментом серії є загадкова радіопередача. Під час розмови між Вандою та Дотті з радіоприймача починає лунати чоловічий голос, який гукає Ванду й запитує, хто це з нею робить. Цей голос належить акторові Рендаллу Парку, який зіграв секретного агента Джиммі Ву у фільмі «Людина-мураха і Оса». Його запитання начебто спростовує одну з головних теорій, яка з’явилася ще до виходу першої серії: а саме, що Ванда сама створила цей світ, щоб упоратися з горем після втрати коханого. Подібний зачин був основою «Династії М», одного з найвідоміших кросоверів в новітній історії коміксів Marvel. У ньому Ванда, втративши Віжна та дітей, змінила цілий світ. Проте запитання агента Ву змушує думати, що Ванда не стільки творець, скільки в’язень світу, який контролює хтось інший.
Після запитання агента Ву радіо вибухає, як і скляний стакан у руці Дотті. Виявляється, що у чорно-білої домогосподарки червона кров, і це вже втретє крізь чорно-білий фільтр ситкомів пробивається червоний колір.
Останню загадку друга серія приберегла насамкінець. Коли Ванда несподівано виявляє, що вагітна, подружжя чує знадвору дивний звук. Вийшовши на вулицю, вони бачать, як з каналізаційного люка вилазить чоловік у захисному костюмі бджоляра, оточений роєм бджіл. Проте пояснень нам не дають — Ванда просто каже «Ні», іде зворотна перемотка, картинка отримує колір, і ми переносимося в 70-і роки. І хоча поки незрозуміло, хто саме цей бджоляр, здатність Ванди легко відмотати події назад кристалізує, мабуть, головну загадку «ВандаВіжн» — хто ж насправді контролює цю ілюзію.
Зв’язок із MCU
Кевін Файґі казав, що серіал «ВандаВіжн» буде безпосередньо пов’язаний із всесвітом MCU, і тому ми оголошуємо велике полювання на великодні яйця. Тим паче, що в попередніх абзацах я їх навмисно оминув.
Почнемо з найпростішого — рекламних пауз. Обидві серії перериваються рекламами. У першій нам пропонують купити тостер, той, на якому так дивно блимає червоний індикатор. Виробник — «Старк Індастріз», компанія Говарда Старка, батька Залізної людини та творця Капітана Америки. У другій рекламують годинник від фірми «Штрукер». У світі MCU Ванда отримала свої сили завдяки експериментам барона фон Штрукера, одного з очільників «Гідри». До речі, на годиннику можна побачити якраз логотип «Гідри».
Інший важливий елемент — логотип з мечем, вписаним у коло. Його можна побачити на блокноті та на екрані комп’ютера у людини, яка дивиться телевізор наприкінці першої серії; на червоному іграшковому вертольоті, який Ванда знаходить у садочку; та на спині чоловіка в захисному костюмі бджоляра. Це логотип S.W.O.R.D. — Sentient World Observation and Response Department. Це назва однієї з таємних урядових організацій у всесвіті Marvel. Якщо Щ.И.Т. охороняє людство від земних загроз, то М.Е.Ч. — від космічних.
Це перша поява агенції у світі MCU. Вона мала згадуватися ще в першому «Торі», але тоді сцену з нею вирізали. Планували використати М.Е.Ч. і в серіали «Агенти Щ.И.Т.», але Файґі знову наклав вето. І ось, нарешті, грандіозний дебют агенції у кіновсесвіті Marvel. Цікаво, що до цього ні Ванда, ні Віжн не були пов’язані з космосом.
Пояснити залучення «космічного» елементу можна з двох боків — сюжетного та позасюжетного. Почнемо із сюжетного. І Ванда, і Віжн свої сили отримали від одного з Каменів нескінченності, а саме Каменя розуму. А цей камінь, як і всі інші, походить з космосу. Позасюжетне пояснення — космічна сторона всесвіту Marvel пропонує набагато більше можливостей для подальшого розвитку MCU і при цьому показує чудові касові результати. Дві частини «Вартових галактики» — два хіти. Тор у третьому сольному фільмі остаточно переїхав у космос, і це (разом із талантом Тайки Вайтіті, звісно) фактично перезапустило персонажа. Рівень же земних загроз після Таноса стрімко знижується. Бо кого налякаєш озброєним терористом, коли до цього доводилося протистояти галактичному тирану? Тому, схоже, майбутнє MCU — космос.
Однією з головних ланок, яка поєднує світ «ВандаВіжн» з космосом, стала поява Моніки Рембо. У серіалі, щоправда, вона називає себе іншим іменем — Джеральдін. Саме її Ванда телепортує в шафу наприкінці другої серії. Це не перша поява Моніки Рембо в MCU, але до цього ми її бачили ще маленькою, у фільмі «Капітан Марвел». Вона — донька Марії Рембо, близької подруги Керол Денверс. У коміксах вона теж певний час носила це супергеройське ім’я. Навряд чи вона отримає його у «ВандаВіжн», але можна напевне припустити, що вона безпосередньо пов’язана з агенцією М.Е.Ч. Ще в підлітковому віці вона дізналася про існування інопланетян Скруллів, познайомилася із космічним супергероєм Капітаном Марвел, а головне — із молодим Ніком Ф’юрі. Цілком можливо, що саме він запросив її долучитися до лав новоствореної космічної агенції. Залишилося тільки з’ясувати, чи розуміє Моніка, де вона знаходиться, і чи знаходиться вона там зі своєї волі.
Псевдоніми, під якими Ванда і Віжн презентують свій номер з фокусами, теж запозичені з коміксів. Ґламур та Іллюжн —так називають себе Ванда та Віжн у другій серії, і саме так у коміксах звали себе Ґлініс та Ілля Заркови, другорядні герої мінісерії «Віжн і Багряна Відьма» 80-х років. У ньому Ванда та Віжн переїжджають у нове містечко, де стикаються з вороже налаштованими сусідами. І саме дружба з Зарковими допомагає їм облаштуватися на новому місці. У серіалі їм місця не знайшлося, проте сценарна група Marvel Studios рідко забуває навіть про найменш відомих персонажів.
Починаючи з наступного тижня, серії будуть виходити по одній, тому сподіваємося, що загадки в них будуть ще концентрованішими, ніж у прем’єрних серіях.
