Коротко про ігри: нестримна свобода Marvel’s Spider-Man
Попри величезну популярність супергероїв у кіно, ігровій індустрії досі бракує хороших ігор про месників у масках. Великі правовласники, як то Marvel чи DC, охочіше фінансують мобільні проєкти, яких за останні роки розплодилася незрима безліч, та дуже обережно й украй рідко запускають у виробництво серйозні ігри високого ґатунку про своїх героїв. З Людиною-павуком, найпопулярнішим персонажем коміксів Marvel, взагалі окрема історія: відеоігор про дружнього сусіда дуже багато, вони почали з’являтися ще у 80-х, відтоді вийшли як справжні перли, так і об’єктивний мотлох. Кінотрилогія Сема Реймі супроводжувалася відповідними іграми за ліцензією, фільми з Ендрю Ґарфілдом також отримали таке-сяке віртуальне втілення. Та разом із тим проблема ігор про Людину-павука залишалася незмінною: проєктам не вистачало грошей і талановитої команди розробників. Але два роки тому Marvel’s Spider-Man цілковито її розв’язала.
Перед студією Insomniac Games стояло завдання не просто розповісти ще одну історію про Людину-павука, а створити цілковито новий усесвіт, водночас лишивши все на своїх місцях для чутливих фанатів коміксів. У грі Пітер Паркер постає вже досвідченим героєм, який понад вісім років боронить Нью-Йорк від усякого лиха. Динамічний сюжет з перших хвилин кидає у шалений вир подій, швиденько пояснивши основи керування персонажем, — розробники чудово розуміють, що ви очікуєте від гри, а тому лишають далеко за кадром невпевнені перші кроки, любовну драму та, не доведи боже, переломну смерть дядечка Бена. Стрибок на вісім років уперед розв’язав творцям руки й звільнив фанатів від чергового «оріджина»; Insomniac Games однаково довелося працювати зі сталими елементами павучого світу, але тепер вони вже не мали такого несвіжого присмаку посередності.
Фанати по-різному ставляться до неканонічних подій та образів улюблених персонажів, проте особисто я обожнюю сміливі інтерпретації, — коли ми говоримо про мультивсесвіт із сотнями паралельних вимірів, прив’язуватися до якогось конкретного заїждженого сюжету просто нудно. Приблизно так само подумали розробники Marvel’s Spider-Man, а тому в грі ми маємо науковця Пітера Паркера, який працює в лабораторії разом із Отто Октавіусом, Меррі Джейн, яка стала журналістом і допомагає Павучку розслідувати справи, та ще й Майлза Моралеза, який неодмінно зіграє свою важливу роль у цьому дійстві. Розробники взяли все найкраще з багаторічної історії персонажа та його оточення, розфарбували новими барвами й переплели так, як самі того захотіли. Тому, звичайно, якщо ви знайомі з фільмами та коміксами про Людину-павука, більшість сюжетних поворотів будуть очевидними. Утім, шляхи, якими до цього ведуть творці гри, неодмінно залишать у щирому захваті.
Однак для такої відеогри одного хорошого сюжету буде замало. У грі про Людину-павука ми хочемо бути Людиною-павуком, хочемо відчувати все те, що відчуває Пітер Паркер, літаючи на павутині поміж нью-йоркських хмарочосів та віртуозно навішуючи поганцям. Керування персонажем у відеоіграх іще ніколи не викликало такого потужного емоційного відгуку й не було таким тактильно довершеним. Прокладаючи шлях вулицями Мангеттену, ви навряд чи надумаєте скористатися метро для швидкого переміщення, бо кожна секунда, проведена в повітрі, — це справжній викид адреналіну й невимовна насолода. Польоти на павутині в Marvel’s Spider-Man змушують кричати від радості й задоволення, а після проходження гри неодноразово до неї повертатися, просто щоби кілька хвилин покрутити кульбіти в повітрі. Те саме стосується й бойової системи, купи ефектних комбо та крутих гаджетів, якими Павук розкидається вправніше за Бетмена. Усе це не забули приправити добрячою купою фан-сервісу різних масштабів: понад тридцять варіацій костюмів із фільмів та коміксів, страшні й не дуже суперлиходії та товсті натяки на існування інших відомих героїв Marvel у цьому всесвіті.
Ложку дьогтю в цей неперевершений медовик кинули розробники, коли не змогли як слід впоратися з відкритим світом. Обмежена кількість одноманітних активностей досить швидко набридає, а ще Павуку нащось потрібно активувати поліційні вежі для розблокування мапи, наче за вісім років він цього зробити не встиг. Словом, застарілі ігрові механіки, яких намагаються здихатися безліч розробників, у Marvel’s Spider-Man чомусь процвітають. А втім, навіть вони сприяють кращому зануренню в супергеройські будні, коли за кожним кутом чатує небезпека й хтось постійно кличе на допомогу.
Про Marvel Gaming Universe ми поки можемо лише мріяти, проте вже зараз студії роблять суттєві кроки в потрібному напрямку. Marvel’s Spider-Man повернула нам віру в те, що ігри про супергероїв можуть бути дорогими, відмінно виконаними блокбастерами з купою свіжих ідей та сміливих рішень. І, звісно, що окрім Темного лицаря якісній ігровій адаптації піддаються й інші герої. Наразі Insomniac Games варто виправити найбільші помилки вже в прийдешньому спін-офі про Майлза, не чекаючи повноцінного сиквелу. А Sony було б непогано витягти ще кілька цікавих персонажів зі свого рукава для нових ігрових проєктів.
