«Святий привид»

«Країна Лавкрафта»  –  Сезон 1  –  Серія 3/8

Третій епізод «Країни Лавкрафта» робить дещо неочікуване – розповідає цілком окрему історію, яка лише поверхнєво перетинається з подіями попередніх двох серій. Так, герої мимохідь згадують про жахіття, з якими стикнулися в Ардемі, але загалом сюжет можна сприймати майже як короткометражку, не пов’язану з центральною історією серіалу. На початку може взагалі скластися враження, ніби усі ці події відбуваються до поїздки протагоністів у Нову Англію, і лише згадки про смерть дядька Джорджа дозволяють зрозуміти загальну хронологію. Звісно, нічого надзвичайного у підході шоураннерів немає – вони просто повертаються до того самого класичного формату, який так вдало працював у «Секретних матеріалах» та «Баффі, винищувачці вампірів».

Іншими словами, вони просто поєднують масштабну сюжетну арку з окремими, відірваними від неї епізодами. Але на фоні більшості сучасних серіалів, які скоріше нагадують фільми, розтягнуті на десять-дванадцять епізодів, третя серія «Країни Лавкрафта» виглядає, якщо не революційно, то принаймні доволі сміливо. Але давайте детальніше поговоримо про головні події епізоду, і те, як сценаристи змінили оригінальний сюжет першоджерела.

Утопія Леті

Героїня Джерні Смоллетт – цікавий приклад персонажа, який поступово виявляється складнішим, ніж можна було уявити. З одного боку, це конвенційно красива. впевнена в собі молода дівчина з рішучим характером та гострим почуттям гумору – такий собі класичний приклад американської girl next door, хоч і з далеких 1950-х. З іншого – що за дівчина в останній момент раптом приєднується до дивної та потенційно небезпечної поїздки, не маючи з неї особистого зиску? Попри усі її спроби здаватися цілком звичаною, в Леті вистачає власних демонів, а її бойовий запал викликаний скоріше небажанням хоч на секунду затримуватися у теперішньому чи оглядатися на власне минуле. Ми вже знаємо, що у героїні непрості стосунки і з рідною сестрою, відповідальною та обережною Рубі (Вунмі Мосаку), і з братом, який не дозволив їй залишитися в нього навіть на декілька тижнів. Тепер виявляється, що корінь усіх цих непорозумінь – складні взаємовідносини з покійною мамою, яка, судячи з усього, була не менш імпульсивною та драматичною за саму Леті.

Тож рішення придбати старий, але дуже ефектний маєток, і влаштувати тут утопію, повную артистичних мешканців та життєрадісних вечірок – черговий прояв внутрішнього бунту героїні, її протесту проти задушливого світу навколо, і спроба хоч якось відволіктись від власних похмурих думок. Ідея, скажімо, дозволі небезпечна – навіть у, здавалось би, прогресивному Чикаго поява темношкірих мешканців у заможному білому районі регулярно ставала підставою для конфліктів та кривавих сутичок. Рубі стурбовано нагадує сестрі про це, коли вони йдуть до нового будинку – з кожної шпаринки сусідніх будівель за дівчатами стежать напружені, недовірливі очі сусідів. І все ж, Леті переконує її в тому, що ідея ризикована, але багатообіцяюча – маєток вдається придбати та відремонтувати фактично задарма, і з нього виходить чудовий пансіон для небагатих темношкірих представників богеми.

Палаючий хрест

Звісно, утопія існує недовго – щойно будинок відреставровано, а перші квартиранти заїжджають, білі мешканці кварталу починають усіляко намагатися вижити нових сусідів. Наприклад, прив’язуючи до рулів своїх припаркованих автомобілів цеглини. Але ні жахливий шум, ні пекельна спека, ні навіть страх деяких мешканців пансіону не впливають на рішення Леті. Навпаки, вона вирішує кинути своїм сусідам виклик – і влаштовує гамірливу, життєрадісну вечірку, яка має показати, що у цьому домі білих ксенофобів не бояться. Ось тільки вечірка завершується не так, як цього хотілося Леті. По-перше, вони з Аттікусом нарешті займаються сексом, але ця подія виявляється, скажімо, не такою романтичною та ніжною, як це зазвичай буває у серіалах. І вже точно не такою, як у мріях будь-якої дівчини з 1950-х. По-друге, білі сусіди вирішують ще більш драматично висловити своє незадоволення появою афроамериканців у своєму районі, і підпалюють на газоні Леті велетенський дерев’яний хрест – універсальний для американців того часу символ Ку-Клукс-Клану та агресивного расизму.

Скоріше за все, це мало б налякати героїню Джерні Смоллетт та змусити її з сестрою якнайшвидше тікати з нового дому, але після поїздки в Ардем Леті вочевидь втомилася боятися. Тому вона відповідає на агресію агресією – бере в руки бейсбольну биту та починає трощити машини сусідів. І робить це не менш елегантно, ніж Бейонсе в візуальному альбомі Lemonade. На жаль, катарсис триває недовго – поліцейські, які днями ігнорували усе, що робили білі сусіди Леті, відразу реагують на темношкіру жінку, яка б’є машини битою. І тут в серіалі знову переплітаються сюжетні лінії про різні види зла – нам водночас показують і жахливий побутовий расизм копів, і натякають на присутність інших, потойбічних зловісних сил.

Привиди минулого

Як герої доволі швидко з’ясовують, підозріло дешевий маєток колись належав досліднику-психопату, якого звільнили з місцевого університету за «неетичні експерименти» – іншими словами, за нелюдські досліди над темношкірими. Не дивно, що в будинку постійно відчувається присутність якихось надприродніх сил – в ньому досі мешкає і дух самого науковця-садиста, і привиди його шести жертв. Жартуючи про такі класичні горор-сюжети, темношкірі коміки часто підкреслюють, що лише білий герой буде настільки самовпевненим, що піде посеред ночі у якийсь готичний замок чи залишиться жити у будинку, де точно мешкає якийсь злий дух. Але тут сценаристи (а насправді – автор роману) вирішують деконструювати цей класичний троп – замість того, щоб бути обережною та раціональною, Леті вирішує до останнього боротися за свій новий дім.

Вона користується послугами чаклунки вуду, яка погоджується провести ритуал, який дозволить напряму говорити з привидами, і можливо навіть допомогти їм перейти у потойбіччя. На жаль (принаймні, для них самих) саме у цей вечір місцеві хулігани вирішують напасти на будинок. Буденне та надприроднє зло вчергове виходить на двобій – як і у випадку з арденськими поліцейськими-расистами, агресивно налаштовані білі сусіди просто стають жертвами монстрів, які виходять на волю. Цікаво, що у романі-першоджерелі Леті напряму домовилась із духом попереднього власника дому – правда, там це був Хайрам Вінтроп, і ніде не згадувалось про те, щоб він експерементував над людьми. Але сценаристи все таки вирішили, що буде логічніше, якщо Леті об’єднає зусилля не з білим заможним чаклуном, а з духами бідолашних жертв, які померли через колір своєї шкіри.

В результаті фінал серії виходить трохи передбачуваним, але емоційно потужним. Хоча в останні хвилини епізоду нам все ж показують, що і тут перемога протагоністів не настільки однозначна – виявляється, що «спадок від матері», який Леті витратила на дім, насправді був подарунком від Крістіни Брейтвайт, яка теж пережила події в Ардемі, і тепер продовжує будувати якісь зловісні плани.

У наступній серії:

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: