Шейн Блек – хороший хлопець

Нещодавно на українські екрани вийшов фільм «Круті чуваки». Це третя режисерська робота славнозвісного американського сценариста Шейна Блека. В ній оповідається навмисно надмірно заплутана детективна історія, яка насправді ілюструє початок прекрасної дружби. Це одна з ключових тем Блека. Тому в цій статті ми розглянемо його фільмографію, розповімо про особливості його авторського стилю та пояснимо його місце в історії.

Шейн Блек розпочав свою творчу діяльність в ті часи, коли в Голівуді були можливі непередбачувані, неймовірні речі. Завдяки появі незалежних дистрибуторів, які давали можливість прорватися молодим кінематографістам зі своїми шаленими ідеями – великі студії відкрилися для нового та почали вкладатися в нові, ризиковані проекти. Почали з’являтися чудернацькі, майже експериментальні проекти від авторів, які за інших умов ніколи б не реалізували свої задуми – такі як «Муха» Девіда Кроненберга та «Велике розчарування» Лоренса Каздана. Іншим впливовим фактором стала продукція компанії Cannon Films, яка видавала свою версію голлівудського кіна за «півціни» та з сакраментальними «блекджеком і хвойдами». Ця прикрість змусила продюсерів великих студій грати на підвищення та братися за більш божевільні ідеї із залученням «неперевірених» кадрів – таких як Тоні Скотт, Пол Верговен та Джон Мактірнан. Було весело.

В такій атмосфері з’явився цей молодий випускник Каліфорнійського університету та запропонував дивовижне поєднання старого та нового – кримінальним трилер з елементами комедії стосунків, приправлений модерновим тоном, гострими діалогами та свідомим заграванням з конвенціями жанрів. Це поєднання звалося «Смертельна зброя». Фільм мав шалений успіх, який породив цілу серію та наслідувачів. Але про неї трохи пізніше.

***

У випадку зі «Смертельною зброєю» набагато важливішим було те, що студії боролися за права на екранізацію сценарію. Річ в тім, що це не була робота на замовлення. Це був так званий «спек-скрипт» – спроба прорватися в індустрію. Тривалий час текст ходив «по руках», аж поки не склалася ситуація, в якій автор був у виграші за будь-якого розвитку подій. Сценарій набрав ціну, Блека помітили та почали запрошувати на нові проекти. «Смертельна зброя» спричинила вибух ринку спек-скриптів. Це посприяло зростанню престижності професії сценариста, прямим наслідком чого стало поступове збільшення гонорарів авторів до захмарних вершин. Якщо «Смертельна зброя» була придбана за 250 тисяч, то вже через десять років сценарій до «Поцілунку надобраніч» був проданий за 4,5 мільйони.

«Смертельна зброя»

Раптом виявилося, що серед несанкціонованих текстів можуть бути комерційні перлини та кожен хотів знайти свою. Ринок сценаріїв перетворився на аналог арт-ринку, де хижі до потенційного успіху ділки перебивали ставки один одного. Яскравою ілюстрацією є епопея зі сценарієм до «Останнього Бойскауту». Спочатку на нього претендувала одна студія, потім друга запропонувала більше, потім третя ще більше, а другі запропонували кращі умови – тому виграли. (Лихоманка спек-скриптів породила безліч файних історій, яким варто присвятити окрему статтю. В цій – обмежимося ще одним фактом: на початку дев’яностих можна було продати серветку з поверховим описом сюжету за кілька мільйонів.)

Чому це стало можливим?

Головним словом середини 80-х було high-concept. Це надзвичайно виразне формулювання, яке залучає поєднання кількох привабливих складових. Воно, в свою чергу, являє собою щось, що зацікавить аудиторію. Ключовим елементом є строкатість. Поняття має коріння в фільмах категорії Б, які робилися на обмеженому бюджеті в межах контрактів на основі «успішної формули», аби кінематографісти не сиділи без діла (або показали, на що здатні, перед великими проектами) – фактично вправи у стилі. Формули грали з іконографією різних часових періодів, екранними образами акторів, актуальними темами. Все для того, щоб зацікавити глядача. Ці «просто фільми» брали стилем, тоном і тому вплинули на формування смаків майбутніх поколінь кіношників набагато більше ніж «топова» голлівудська продукція тих часів. Ця особливість призвела до переоцінки «другорядної» продукції в 70-80-ті роки.

Після падіння великих американських авторів на початку 80-х (традиційно вважається, що це сталося завдяки катастрофічним комерційним провалам «Райських воріт» Майкла Чіміно та «Від всього серця» Френсіса Форда Копполи) – студії перемкнули увагу з авторів на ідеї. Була спрага до простих, бажано жанрових, фільмів, що беззаперечно були здатні принести суттєві прибутки за мінімальних зусиль.

Процес нагадував практики УЛІПО. Є певний набір деталей. З нього треба скласти твір. Або спрацює, або не спрацює. Рулетка. Часом це набувало чудернацьких рис – Арнольд Шварценеггер як one-man-army-corps проти війська. Або школярі проти радянських військ. З більш нових прикладів, прийдешня «Мілина», де Блейк Лайвлі (приваблива жінка) бореться проти акули. Всі ці штуки об’єднує надумана, нереалістична ситуація та спекуляція на сприйнятті екранного образу головного героя.

Блек забацав «циганочку» з цим конструктором.

Чим особливі фільми Блека?

У порівнянні з іншими кримінальними трилерами того часу перша «Смертельна зброя» була виходом на новий рівень. В ній не було нічого нового, але кожен елемент відчувався свіжим, поданим з несподіваного боку. Очуднення, оновлення знаного – є головним прийомом Блека. Персонажі не просто пересуваються з точки А до точки Б – кожна дія підіграє розвитку їх характерів та просуває історію, але на кожному кроці відбувається виверт, звив. Ставки ростуть, швидкість збільшується. Взявши за основу круто зварені детективи Елмора Леонарда та кримінальні драми 70-х («Брудний Гаррі», «Французький зв’язковий») – Блек побудував багаторівневу оповідь про моральні вибори та подолання себе у світі, який на плаву лише тому, що гнильні гази виштовхують його на поверхню. Із усмішкою та папіросою.

Центральною темою «СЗ» є поєднання протилежностей – Роджер Мерта, який слідує правилам та Мартин Ріггз, який грає навмання. Один прив’язаний до родини та обов’язків, другому нема чого втрачати. Обох об’єднує служба у В’єтнамі. Але Мерта прийняв свої гірші риси та живе з ними, а Ріггз боїться потонути в своїй темній стороні. Разом вони влипають в історію, яка випробовує їх міцність.

Завдяки реалістичному зображенню характерів – їх адаптація один під одного стає головним атракціоном фільму. З ними утворюється певний емоційний зв’язок – їм співчуваєш, за ними слідкуєш. Це утримує увагу глядача та дозволяє робити будь-які оповідні вибрики. Цей момент був розвинений у наступній великій роботі Блека – «Останньому бойскауті».

В ній обидва герої – викинуті на узбіччя професіонали з образою на весь світ. Гелленбек – колишній агент президентської охорони, якого вигнали через втручання в особисте життя сенатора. Дікс – колишній футболіст, якого дискваліфікували за ставки на себе. Вони хочуть отримати другий шанс, але замість нього мають добірку харків в обличчя. А потім їх затягує в одну штуку. В ній винуваті люди, які зруйнували їх життя. Але безпосередня помста не цікавить героїв – вони роблять те, що вважають за правильне. Бо інакше буде якась байда. А це негарно.

«Останній бойскаут»

Важливо зауважити, що діти в роботах Блека виконують роль носіїв здорового глузду, відсторонених діячів. Їх присутність дозволяє піднятися над тропами жанру та підштовхнути персонажів до необхідних трансформацій характеру.

«Поцілунок на добраніч» пропонує варіацію цієї динаміки. Кожен з героїв ніби знаходиться на своєму місці. Вони мають до нього питання, але без особливих претензій. Геннесі ніби крутий хлопець, хоча його з соромом вигнали з роботи. Кейн ніби просто вчителька, але не пам’ятає більшу частину свого життя. Згодом все ускладнюється. Вони міняються ролями – крутий хлопець насправді просто шкет, а вчителька – тренований вбивця. Разом вони викривають змову та отримують за це екзистенційну «цукерку».

«Останній кіногерой» гарно демонструє те, як працює Блек. Фільм розпочався зі спек-скрипту Зака Пенна та Адама Леффа, який пародіював деякі особливості оповідного стилю Блека. За іронією, через деякий час самого Шейна запросили до проекту для «покращення» задуму. Його завданням було додати трохи перегонів, стрілянин, поворотів сюжетів. Через це фільм набув дуже дивної форми. З одного боку, це енциклопедичний набір епізодів з бойовиків. З іншого, це реконструкція деконструкції. Фільм одночасно показує пустоти поза барвистими пригодами та насолоджується майстерністю виконання. На ньому виразно видно те, як Блек оперує частинами оповіді.

Режисерський дебют Блека «Поцілунок навиліт» демонструє трансформацію підходу. Комедія положень влазить в каркас круто звареного детективу через те, що герої вдають бурхливу діяльність. В Локгарта не виходило попередні рази, але тепер точно має вийти. Шрайк розчарований невиразністю своєї справи в порівнянні з її художніми зображеннями, але більше нічого не вміє. Жага до визнання затягує їх в заплутану історію. Вони намагаються її здихатися, аж поки не виявляється, що розв’язка може посприяти покращенню їх існування. Це обертає шкереберть перебіг подій та призводить до того, що наприкінці залишаються там, де були на початку, але без ваги минулого та бажання спробувати знову.

Іншою цікавою рисою робіт Блека є поєднання легкого тону та серйозної теми. У «Смертельній зброї» це наркотрафік ветеранів В’єтнаму, які не знайшли свого місця в «мирному житті». В «Останньому бойскауті» – корупційна схема з легалізації ставок на користь промоутерів. «Поцілунок на добраніч» оповідає про спробу теракту від спецслужби з метою збільшення фінансування. А «Круті чуваки» викривають криваву кругову поруку з лобіюванням інтересів автовиробників. У кожному випадку герої стають кісткою в горлі поганців. Вони приносять безлад в налагоджений план і це примушує поганців руйнувати всі опори, які їх оточують – аж поки вся конструкція не впаде на ревних борців із «порушниками спокою». Кожна історія починається з простої справи – фактично нори в Задзеркалля, де «велика картина» справляє химерне враження.

«Круті чуваки» також цікаві тим, що це фактично симулякр романів Елмора Леонарда, поєднаний з розхристаною, надмірною оповідною манерою Томаса Пінчона. Ця комбінація дає можливість збільшити темп оповіді та перенести сюжет у фон аби зосередитися на дії. Власне фільм складається з калейдоскопу стилістичних прийомів. Фактично – це водевіль.

Натомість «Поцілунок навиліт» уникає дійсності та демонструє послідовність непорозумінь з катастрофічними наслідками, що були спричинені надмірною жадобою.

«Загін монстрів»

На цьому фоні дуже виразно виглядає рання сценарна робота Блека – «Загін монстрів». У фільмі оповідається історія спроби підкорення світу графом Дракулою та його командою «нестримних»: Мумії, Водяного, Перевертня та Франкештейна. Підступний план зупиняє зграя дітей. Формально зав’язка нагадує «Червоний світанок», де діти партизанять проти СРСР в США, але Блек використовує його для цікавого експерименту. Діти є прихильниками фільмів за участі цих чудовиськ. Вони потрапили в ситуацію своєї мрії – вони разом із улюбленими персонажами та мають врятувати від них світ. Це яскрава ілюстрація того, як відданий інтерес до певних тем допомагає в надзвичайних ситуаціях.

З цього боку варто розглядати другу режисерську роботу Блека – «Залізну людину 3». Незважаючи на те, що фільм цілком вкладається в трафарет студії Marvel, – Блек спромігся оформити фільм за своєю подобою та додати неспіваних відтінків за допомогою конвенцій супергероїчного кіно. У фільмі Тоні Старк має подолати наслідки своїх минулих дій в ролі безтурботного виробника зброї. Він нажив собі ворогів, які згодом вирішили розібратися з ним в якості бокової втіхи на фоні підступного задуму. Старка викидає з зону комфорту. Він позбавлений свого арсеналу та змушений покладатися виключно на свій розум. Це проносить його через фільм. Але помста захопила поганців і вони самі спровокували власний провал. Хоча фінальна конфронтація цілком відповідає тропам Марвелівських фільмів – у виконанні Блека вона набуває іншого змісту. Наскрізною темою ЗЛ3 є дослідження того, наскільки людина залежна від своїх творінь, дій. Наприкінці, порожні обладунки борються з військом не менш пустих поплічників. А за ними Старк стикається зі своїм дзеркальним відображенням та намагається подолати власні інстинкти.

Насамкінець

Шейн Блек примудрився деякою мірою повторити шлях своїх героїв. Почавши з шаленого успіху «Смертельної зброї», він поступово загруз в супровідних спокусах та з рештою, після незаслуженого провалу «Поцілунку надобраніч» його винесло на берег професії. Після чого деякий час сидів без діла. Намагався щось робити та сподівався на осяяння. Нині його справ виглядають вельми райдужно – «Хороші хлопці» вже називають одним з найкращих фільмів року. Серед його наступних проектів – продовженням фільму «Хижак», у якому колись грав епізодичну роль, та екранізація пригод Дока Севеджа з Двейном Джонсоном. Сподіваюся, що пан Блек зробить ще багато веселих штук.