Старим тут не місце

Перша частина перезапуску «Джуманджі» стала неочікуваним хітом кінця 2017 року. Двейн Джонсон вчергове довів своє вміння приносити касу, фанатів оригінальної картини не образили, показали непоганий екшн та хороший гумор і в результаті цього вистачило для мільярду. А де збори на дев’ять нулів, там і сиквел. Другу частину вирішили урізноманітнити пенсіонерами Дені де Віто та Дені Гловером, додали до персонажів гри Аквафіну, вигадали кілька нових рівнів і запустили в прокат навіть незважаючи на конкуренцію із «Зоряними війнами» через тиждень.

Сюжет розповіли вже у трейлерах — Спенсер (Алекс Вольф), побувавши колись в образі доктора Брейвстоуна, відчуває себе невдахою і вирішує повернутися у гру. Друзі, звичайно ж відправляються за ним, випадково захопивши разом з собою діда Спенсера (Дені де Віто) та його партнера Майло (Дені Гловер), з яким той посварився багато років тому. Компанії знову потрібно пройти гру (яка незрозумілим чином оновилась), щоб залишитися живими.

Попередня частина, «Поклик джунглів», цілком резонно зробила ставку на екшн. Разом з атмосферою пригод у дусі «Індіани Джонса» та хорошою хімією акторського касту це принесло свої плоди, про які ми вже говорили. Проте головним недоліком стрічки був не сценарій, а проблеми з втіленням титульної ідеї фільму. Оскільки герої потрапляють у відеогру, то події навколо них мають цьому відповідати. Автори, звичайно, додали деякі елементи, як то обмежену кількість життів та подекуди піксельний інтерфейс, але на цьому вирішили зупинитися. «Окей», — подумали фанати та критики, — «Завжди є можливість виправитися в сиквелі». «Пенсіонери!», — подумали сценаристи, — «Пенсіонери не розуміють, що таке комп’ютерні ігри». Тож весь креатив пішов на жарти в дусі «старі люди не відстрілюють, що відбувається навколо, недочувають і повільно реагують».