У пошуках щастя
Уявіть собі фемінну варіацію «Франкенштейна» про вчену, що створила монстра. Десь напівдорозі це кіно перетнеться з «Вторгненням викрадачів тіл» Дона Сігела (про інопланетян, що приймають форму квітів, а згодом — людей) та «Магазинчиком жахів» Роджера Кормана (з ненажерливою хижою рослиною). При цьому такий фільм має віддавати холодною стриманістю в дусі Йоргоса Лантімоса. Саме такі паралелі викликає «Малюк Джо» при простому та доволі поверховому аналізі. Втім, що видає у новому творінні Джесіки Гауснер справжню оригінальність — метафоричність та умовність історії і те, як її можна аналізувати одразу на двох рівнях сприйняття.
Еліс (Емілі Бічем) — вчена, яка за допомогою генної інженерії виводить нові рослини з незвичайними властивостями. Її новий винахід — квітка, яка вимагає постійного догляду, але у відповідь випускає окситоцин, що робить власника щасливим. Ось тільки Еліс не припускає, що її улюблена розробка (одну квітку вона бере додому і називає Малюк Джо, так само як і рідного сина) стане розумною і почне планове захоплення людства.
Австрійка Джессіка Гауснер — постійна учасниця провідних європейських кінооглядів, що знімала кіно виключно у себе на батьківщині. Однак для свого п’ятого повнометражного фільму режисерка поїхала до Англії і різко змінила жанрові орієнтири. Прихильниця екзистенційних драм, вона раптом звернулася до концептуального sci-fi, чий сюжет на перший погляд нагадує епізод «Чорного дзеркала». Між тим така аналогія не зовсім доречна — в той час як серіал має яскраво виражену сатиричну інтонацію, фільм Хауснер прицільно серйозний і неначе генно-модифікований: це наукова фантастика без науки, антиутопія без політики і сімейна драма без почуттів.
ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
LITTLE JOE
ХРОНОМЕТРАЖ
105 ХВ
ПРЕМ'ЄРА
12 ГРУДНЯ 2019
ЖАНР
НАУКОВА ФАНТАСТИКА, ДРАМА
РЕЖИСЕР
ДЖЕССІКА ГАУСНЕР
СЦЕНАРІЙ
ДЖЕССІКА ГАУСНЕР
В РОЛЯХ
ЕМІЛІ БІЧМЕН
БЕН ВІШОУ
КІТ КОННОР
ПРОКАТЧИК
ARTHOUSE TRAFFIC
Яким би фантастичним не був фільм Хауснер, страхи цієї стрічки більш ніж реальні — генна модифікація та біотехнології, депресія та самотність, нездатність впоратися з власною дитиною та боязнь бути покинутим.
У цій стерильності є щось гіпнотичне і частково заворожуючий ефект трилеру дає те, як Гауснер працює з фомою та візуальним наповненням. Лабораторний сеттинг та тягуча паранойя білих стін контрастують з яскраво-червоними бутонами квітів, кольоровими халатами ботаніків, пастельними тонами домівки головної героїні. Камера Мартіна Глахта існує в цьому герметичному світі ніби невидимий наглядач. Відкриваюча сцена «Малюка Джо» взагалі знята з позиції камери спостереження під стелею теплиці, а протягом фільму персонажі не раз «випадатимуть» з поля зору оператора, який у повільному зумі витіснятиме їх. До того ж спокійний наратив повсякчас розбавляється різким саундтреком, складеним з композицій японського авангардного музиканта Тейджі Іто. В результаті «Малюк Джо» виглядає як техногенний та медитативний психологічний трилер.
Але на щастя фільм Гауснер — це не лише sci-fi, який змусить вас боятися генно-модифікованих квітів. Друга лінія інтерпретації йде глибоко коренями і саму Еліс — мати-одиначку та трудоголіка (прекрасна Емілі Бічем взяла каннську нагороду за цю роль). Вона зациклена на роботі настільки, що часу на сина Джо (Кіт Коннор) не залишається зовсім. З цього приводу її постійно дістають докори сумління, але віддавати дитину колишньому чоловікові Еліс теж не збирається. Тим часом сором’язливий колега по роботі (Бен Уішоу) намагається кудись запросити героїню, але питання особистого життя Еліс цікавлять ще менше.
Повсякденні неврози множаться на два, коли протагоністка стикається з наслідками дії токсичної квітки — ті, хто вдихав її запах, підозріло задоволені життям, так ще й запевняють, що сама Еліс веде себе дивно та знервовано. Ось вам і розвиток сюжету у стилі газлайтингу, який змушує розтривоженого глядача сумніватися у дійсності.
Ключовими тут стають візити Еліс до психотерапевта, де вона може собі дозволити бути собою — не ідеальною матір’ю та нераціональним вченим. Тому що яким би фантастичним не був фільм Хауснер, страхи цієї стрічки більш ніж реальні — генна модифікація та біотехнології, депресія та самотність, нездатність впоратися з власною дитиною та боязнь бути покинутим. І квітка, яку виростила Еліс — несвідомий носій ідеалів головної героїні, результат її придушених емоцій та стадії заперечення. Тому що, як виявляється, діти-підлітки дійсно з часом здаються чужаками, а почуття пригнічення — найприродніший з людських станів.
