Перед «Паразитами»: 10 іноземних стрічок, які номінувалися на оскарівський «Найкращий фільм»

Автор Vertigo

«Оскар» відгримів і «Паразити» Пона Джун Хо стали першою іноземною картиною, яка взяла номінацію «Найкращий фільм». Щоправда, точніше сказати все ж першою неангломовною картиною, тому що британським стрічкам нагорода часом теж потрапляла до рук. А ще можна згадати «Артиста», але він був німим.

Взагалі, розділ номінацій на «Найкращий фільм» та «Найкращий фільм іноземною мовою» викликав непорозуміння — складалося враження, що картини, зняті англійською, одразу вважаються кращими. Так чи інакше, але за всю історію премії лише 12 стрічок, зняті не англійською (і не німі) примудрилися потрапити в головну номінацію. Про «Паразитів» ми писали рецензію, «Листи з Іводжими» складно вважати іноземним (так, більшість фільму японською, але знімали це американці з Клінтом Іствудом на чолі), тож залишається десять чудових фільмів, які вартують того, щоб про них розповісти.

Але перед тим як починати, згадаємо що з цього року номінація «Найкращий фільм іноземною мовою» офіційно називається «Найкращий міжнародний фільм». Так вже краще.

Велика ілюзія (1937)

Реж. Жан Ренуар

Військова драма Жана Ренуара (сина видатного художника) стала першим іноземним фільмом, який номінували на «Оскарах» як найкращу стрічку. І не дивно – пацифістська картина була настільки потужною, що сам Франклін Рузвельт закликав усі демократичні нації звернути на неї увагу. Орсон Веллс теж був фанатом «Великої ілюзії» – режисер одного разу зявив, що якби він міг обрати фільми, що залишаться у спадок майбутнім поколінням, то серед них точно була б работа Ренуара. Не любив картину хіба що Джозеф Геббельс – німецький міністр пропаганди стверджував, що це найнебезпечніша картина для нацистської ідеології.

У центрі історії – група французьких солдатів різного походження, які потрапляють у німецький полон під час Першої Світової війни. Цікаво, що Ренуар зачіпає не тільки питання абсурдності мілітаризму, але й досліджує стосунки між різними соціальними класами Європи та різко засуджує антисемітизм.

Як би там не було, а головну нагороду того року натомість взяла комедія Френка Капри «З собою не забрати».

Z (1969)

Реж. Коста-Гаврас

Похмурий політичний трилер Коста-Гарвас став першою картиною, яку одночасно номінували і як кращий іноземний фільм, і як кращу картину року. У центрі сюжету – реальна історія вбивства депутата Єдиної демократичної лівої партії Греції праворадикалами. Оскільки в 1967 році в Греції владу захопили фашисти, стрічку Коста-Гавраса довгий час було заборонено – аж до 1974 року, коли праворадикальний режим було повалено. Зате в інших країнах Європи «Дзета» швидко стала беззаперечним хітом – і зчинила стільки шуму, що в Америку її привезли «Чорні пантери», радикальні активісти за права афроамериканців.

На жаль, на «Оскарах» стрічка так і не стала найкращим фільмом року (хоч і отримала дві статуетки, за монтаж та як найкраща іноземна стрічка) – все зіпсував «Опівнічний ковбой».

Емігранти (1971)

Реж. Ян Труель

«Емігранти» Яна Труеля – епічна та напрочуд реалістична історія про бідну шведську родину, яка подорожує до Нового Світу у пошуках кращого життя. Звісно, на їх шляху зустрічаються найрізноманітніші перешкоди та труднощі – від ксенофобії з боку американців і до страхітливих хвороб. Стрічка стала настільки популярною в Європі та Америці, що згодом отримала повнометражне продовження та навіть англомовний спін офф-серіал. А ще – за її мотивами учасники «Абби» написали мюзикл.

Можливо, історія Труеля б справді отримала «Оскар» як краща стрічка, але їй довелось змагатись із іншою впливовою картиною про життя емігрантів – «Хрещеним батьком».

Крик і шепіт (1972)

Реж. Інгмар Бергман

Картина Бергмана отримала у 1974 році аж п’ять номінацій – за режисуру, операторську роботу, оригінальний сценарій, костюми та як найкраща картина року. На жаль, в результаті драма отримала лише одну нагороду – за зйомку. Хоча варто сказати, що візуальна складова тут справді вражаюча – якщо більшість відомих картин Бергмана зняті або у чорно-білому, або у приглушених тонах, то тут головну роль грає насичений червоний колір. Він майстерно викликає у глядача відчуття дискомфорту та клаустрофобії, що підсилює сприйняття і так драматичного сюжету – у центрі подій жінка, що вмирає від раку. До речі, хоч «Крик і шепіт» не отримав «Оскар» як найкращий фільм, він все одно вплинув на американський кінематограф – Вуді Аллен стверджував, що без цієї роботи Бергмана він би не зняв «Ганну і її сестер».

А головну нагороду на церемонії у 1974 року отримала кримінальна комедія «Афера», яка сумарно зібрала сім статуеток.

Поштар (1994)

Реж. Майкл Редфорд, Массімо Троїзі

Лірична італійська трагікомедія «Поштар» розповідає про вражаючу дружбу між чилійським поетом Пабло Нерудою та італійським листоношею. Роль одного з головних героїв виконав Массімо Троїзі, режисер та співсценарист картини, який на момент зйомок страждав від серйозних проблем зі здоров’ям. Щоб якнайшвидше закінчити роботу над фільмом, Троїзі постійно відстроковував операцію на серці, а на наступний день після завершення зйомок помер.

До речі, кращою картиною того року стало «Хоробре серце» Мела Гібсона – героїчна історична драма, яку багато хто розкритикував за неточності у сценарії та зайву сентиментальність.

Життя прекрасне (1997)

Реж. Роберто Беніньї

Роберто Беніньї вважався одним із найбільш контраверсійних італійських акторів свого часу – в нього були сміливі сатиричні політичні виступи, а в інтерв’ю він агітував за комуністичну партії та посміювався над Папою Римським. У той же час він брався переважно за комедійні ролі – наприклад, він грав у сиквелі «Рожевої пантери» та в Джима Джармуша. А в 1997 році бунтівник зробив щось справді неочікуване – шокував глядачів трагікомічною стрічкою «Життя прекрасне», до якої написав сценарій, виконав головну роль та виступив режисером. Картина про життя у німецькому концентраційному таборі стала вражаючим хітом і в Європі, і в Америці – вона досі вважається одним із найприбутковіших не-англомовних фільмів в історії кіно.

На «Оскарах» картина отримала статуетку за кращу чоловічу роль (її отримав сам Беніньї), саундтрек та як найкращий іноземний фільм. А головна нагорода вечора дісталась «Закоханому Шекспіру».

Тигр підкрадається, дракон ховається (2000)

Реж. Енг Лі

У 2000 році «Тигр підкрадається, дракон ховається» підкорив США. Картина Енга Лі, знята у жанрі уся, показала американцям східні єдиноборства під абсолютно новим кутом — граційним, вишуканим та містичним. Стрічка зібрала величезні 200 мільйонів доларів при бюджеті у 15 і отримала одразу десять номінацій на «Оскар». Щоправда задовольнятися довелося виключно технічними номінаціями і втішною статуеткою за «Найкращий фільм іноземною мовою». То був рік «Гладіатора» (5 статуеток, включно з «Найкращим фільмом» і «Найкращою чоловічою роллю») і «Траффіку» (4 перемоги).

Вавилон (2006)

Реж. Алехандро Гонсалес Іньярріту

«Вавилон» цілком відповідає своїй назві — фільм Іньярріту переплітає сюжетні лінії великої кількості персонажів, використовуючи різні мови як один з інструментів трансляції центральної думки стрічки: «якщо хочеш, щоб тере зрозуміли — слухай». Складний багаторівневий сторітелінг Іньярріту не менший за «Відступників» Скорсезе, якщо не більший. Так чи інакше, сім номінацій конвертувалися лише в одну перемогу — за найкращу музику. Але й досі «Вавилон» є рекордсменом за кількістю мов, які можна почути у фільмі, адже у кадрі звучать англійська, іспанська, арабська, французька, японська (у тому числі мова жестів) і берберська.

Кохання (2012)

Реж. Міхаель Ганеке

Одна з найкращих робіт французького режисера Міхаеля Ганеке пройшла на «Оскар» за «квотою критиків» — стрічка не була популярна у глядачів, але спричинила справжній фурор серед оглядачів. Як результат, картина забрала «Золоту пальмову гілку» Канн і ледь не всі нагороди за найкращий фільм іноземною мовою у США. На «Оскарі» ж тріумфував «Арго» Бена Аффлека, тоді як Ганеке у режисерській номінації обійшов Енг Лі («Життя Пі»).

Рома (2018)

Реж. Альфонсо Куарон

Насправді, першою стрічкою іноземною мовою з «Оскаром» за найкращий фільм у кишені мала стати саме «Рома» Альфонсо Куарона, але їй завадила упередженість Кіноакадемії до стрімінгів. Як результат, перемога відійшла «Зеленій книзі» (про яку всі одразу забули), а Куарону видали цілий букет «втішних» статуеток: за режисуру, операторську роботу та фільм іноземною мовою.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: