Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

«Ранкове шоу» від Apple TV+: перші три серії

У темряві душі завжди 3:30 ранку

Потоковий сервіс Apple TV+ офіційно запустився і тепер хоче справити неабияке враження на покоління стрімерів. «Ранкове шоу» — саме той приклад оригінального серіалу, який володіє акторськими козирями, гострою темою #MeToo, внутрішнім поглядом на культуру важливого для Америки феномену morning show, послуговуючись при цьому методами класичного престижного телебачення. Беремося досліджувати всі «за» та «проти» «Ранкового шоу» у серії рекапів. Розпочнемо одразу з перших трьох епізодів, які представив Apple TV+.

Автори і натхненники

Розроблений шоуранеркою Керрі Ерін і натхненний книгою Top of the Morning: Inside the Cutthroat World of Morning TV Брайана Стелтера, серіал «Ранкове шоу» — це не просто закулісний погляд на те, як працює ранкове телебачення. Перед нами новий фокус історії про те, що відбувається, коли секс-скандал похитнув найуспішнішу інформаційно-розважальну програму на телебаченні. «Ранкове шоу» торкається тем мізогінії, проблеми влади жінок, подвійних стандартів у питанні звинувачень у сексуальних домаганнях та мінливого медіа-пейзажу.

Перший епізод одразу перекидає нас у один з ключових днів життя Алекс Леві (Дженніфер Еністон), співведучої «Ранкового шоу» на вигаданому телеканалі UBA. Прибувши з самого ранку на зйомку, вона дізнається, що цієї ночі її співведучого Мітча Кесслера (Стів Карелл) було звільнено після 15 років роботи за багаточисельні скарги на сексуальні домагання з боку співробітниць. Інформація деякий час начебто фігурувала в кулуарах компанії, а тепер стала матеріалом Times. Сама Алекс стверджує, що нічого не підозрювала і тепер має вийти в ефір зі спеціальним зверненням самотужки, аби створити правильний імідж власного шоу та телеканалу. Її подальші дії будуть скеровані на те, щоб отримати свою частку влади і мати право долучитися до вибору наступного співведучого.

На цей процес певним чином вплине Бредлі Джексон (Різ Візерспун) — кореспондентка з місцевого телеканалу в Вірджинії, яка стає знаменитістю після вірального відео, на якому доволі експерсивно ставить на місце протестуючого на вугільному мітингу. Уже на наступний день дівчина дає інтерв’ю в «Ранковому шоу» Алекс Леві, не підозрюючи, що у голови телекомпанії Корі Еллісона (Біллі Крудап) на неї великі професійні плани.

Тим часом історія розпадається на кілька сюжетів, де не менш важливою виявляється лінія Мітча. Протягом перших трьох епізодів ведучий не раз зізнається, що мав кілька інтрижок, однак опиняється зовсім не готовим до шквалу публічних звинувачень, що прирівнюють його до рангу сексуального насильника.

«Ранкове шоу» знаходиться у такій собі сірій зоні драматичного та документального. Референсів з реального життя надто багато, серед наочевидінших — майже ідентичний скандал з Меттом Лауером, колишнім ведучим шоу Today на NBC, що був звільнений в 2017 році. Так само на думку спадає гучний кейс з Роджером Айлзом — колишнім керівником каналу Fox News, що був звинувачений у багаторічній агресивній сексуальній поведінці та домаганнях співробітниць каналу.

Взявши за основу актуальну тему, що досі резонує, Керрі Ерін залучає в режисерське крісло постановницю Мімі Леддер, чий талант ми вже встигли оцінити як в байопіку On the Basis of Sex, так і в серіалі The Leftovers. І поки камера невпинно слідує за працівниками каналу, що бігають вузькими коридорами ньюзрумів, на бекграунді звучить саундтрек талановитого Картера Бюрвелла («Керолл», «Залягти на дно в Брюгге»), який вперше береться писати музику для шоу.

Жіноча сторона

Станом на три епізоди абсолютно ясно, що «Ранкове шоу» — це перш усього прорив Дженніфер Еністон. Алекс Леві по суті зіграна улюбленицею Америки, чарівною Рейчел, якій важко не симпатизувати. Ми, природно, приймаємо її сторону у боротьбі з компанією, з її нестабільним продюсером Чіпом (Марк Дюпласc), з Бредлі, з Мітчем, навіть тоді, коли протагоністка веде себе не розважливо. Власне, чарівність Еністон може перешкодити нам побачити, наскільки вона хороша акторка. Її Алекс — вразлива, часом наївна та зарозуміла, але разом з тим волелюбна та небайдужа до власних здобутків. Коротше кажучи — енциклопедія настроїв та емоцій.

Передбачаю, що у Еністон буде чимало канонічних сцен з мотиваційними промовами, але поки що найбільше в пам’яті закарбується та, де розгублена Алекс після отриманої нагороди за журналістські здобутки та спонтанного оголошення співведучої Бредлі, вже на шляху додому намагається тримати обличчя перед дочкою і пояснює чому щойно вчинила те, що на перший погляд здається кар’єрним самогубством: «Іноді жінка не може просити про контроль, тому їй доводиться його просто брати».

Відверто кажучи, саме такої ролі прагнуть голлівудські актори у престижних тв-шоу останніх років. І тому надзвичайно надихаюче бачити не просто «жіночу версію» складного персонажа, а героїню, яка несе унікальну жіночу перспективу на телебаченні. Це не Уолтер Уайт або Дон Дрейпер у спідниці, а новий, повністю сформований, складний жіночий персонаж.

Як результат, з такою героїнею поки доволі складно змагатися перш усього іншій ключовій жіночій фігурі шоу — Бредлі у виконанні Візерспун. Характер кореспондентки з південних штатів, здається, пережив чимало змін вже під час зйомок — у першому епізоді вона представлена як консерваторка, потім описується як ліберальна консерваторка, а вже в третьому епізоді її називають лібертаріанкою. Складається враження, що автори «Ранкового шоу» досі не зовсім впевнені в тому, якою вони хочуть представити оппонентку/партнерку Алекс. До того ж бекграунду Бредлі приділено надзвичайно мало часу. Журналістка живе з мамою та братом-наркоманом, вона явно в конфлікті з родичами і фінансово тримає свою сім’ю на плаву.

Автори намагаються вибудувати певний зв’язок Бредлі з персонажем Білі Крудапа, натякаючи на явну хімію між босом та підлеглою. Сподіваюсь, Ерін все ж не піду шляхом банального роману, принаймні у найближчих епізодах. У третій серії з дівчини намагаються ліпити ідеальну співведучу, приміряючи на новеньку (буквально і фігурально) образи їй абсолютно не відповідні. Візерспун повсякчас знервовано повторює «ви мене зовсім не знаєте», і в цьому якраз вся суть проблеми персонажа — ми дійсно не маємо повноцінного уявлення про Бредлі Джексон. Поки що вона виглядає як ексцентрична та ідеологічна кореспондентка, що бореться за «справжні новини» у нерівному бою з умовними вітряками.

Новий рівень дискусії #MeToo

Керрі Ерін обирає хороший старт шоу — момент найвищої кризи, кидаючи нас у вихр життя в епоху #MeToo. При цьому «Ранкове шоу» ступає на трохи хитку територію — дає певне уявлення про точку зору обвинуваченого. Не зрозумійте мене неправильно, шоу не потурає діям Мітча, і, здавалося б, не просить глядача йому співчувати. Втім, важко позбутися думки, що кастингом у вигляді чарівного Стіва Карелла автори не втримуються від натяків (особливо у другому та третьому епізодах) на те, що Мітч був несправедливо демонізований. Але, представляючи такого «альфа-самця», переконаного, що його невиправдано звинувачують, шоу точно змальовує ідеології за якими живуть багато подібних успішних чоловіків.

Разом з тим, як капсула #MeToo, «Ранкове шоу» відмовляється малювати чіткі чорно-білі лінії та насолоджується вивченням сірої зони, в якій ми всі живемо. В цьому ключі питання звинувачень у сексуальних домаганнях нарешті ризикує отримати новий фокус висвітлення. В третьому епізоді у Мітча відбувається дуже показовий діалог з другом-режисером у виконанні Мартіна Шорта. Той також свого часу змушений був піти у підпілля після звинувачень у зґвалтуванні та стосунках з неповнолітньою. Персонаж Керолла розповідає, як перша хвиля звинувачень розсекретила таємниці справжніх кривдників та агресорів, тоді як друга хвиля просто спаплюжила чоловіків, які мали робочі інтрижки і піддаються скоріше моральному осуду аніж кримінальному провадженню. Але опинившись жертвами часів, вони зараховані у список тих самих хижаків, якими свого часу були названі Гарві Вайнштейн та Роджер Айлз.

Фіналізуючи свою дискусію з другом за келихом міцного, Мітч сам розчаровано розуміє, що часи все ще не на його стороні. Сподіваюсь, що Ерін все ж докопається до самої суті проблеми і дозволить персонажу Карелла певну трансформацію аби нарешті розглянути питання атмосфери, що створюють навколо себе люди при владі. Такі умови розмивають межі між поняттям добровільного та примусового, а це вже доволі тонка тема, що заходить на поле психологічних ігр. Зрештою, не дарма в третьому епізоді є сцена, де продюсерка Бредлі та колишня коханка Мітча замислено сидить у колишній гримерці героя Карелла і натискає кнопку під столом, що автоматично замикає вхідні двері до кімнати. Невже умови для любовних пригод Мітча були забезпечені аж на такому рівні самим керівництвом каналу?

Медіа-джунглі

Як мікс драмеді та вправляння в майстерних діалогах, дух Аарона Соркіна ледь помітно літає над «Ранковим шоу». Нагадаю, що відомий сценарист долучився до створення одразу трьох серіалів на телевізійну тематику: Sports Night, Studio 60 on the Sunset Strip і найвідоміший — The Newsroom. Соркінівська гострота присутня, хоча динаміки часом бракує, що частково компенсується персонажами. Явні поганці тут часом перетворюються на героїв, те, що виглядає як моральний вибір, виявляється простою грою у контроль, а прозорість рішень стає лицемірством.

Якраз в цьому і полягає істотна відмінність шоу Apple TV+ та його попередників — якби цей серіал робив Соркін, автор не втомлювався би повсякчас нагадувати, що телебачення в цілому — веселе місце роботи і простору для гумору тут відведено стільки ж, скільки і для драми. Але герої «Ранкового шоу» радіють здебільшого вдалому контракту, а не новим робочим завданням. При цьому більшість касту серіалу — якраз таки майстри комедії, від зіркових Еністон та Карелла, до Марка Дюпласса, Єна Гомеса, Нестора Карбонелла і Фреда Меламеда, не кажучи про епізодичні появи Мартіна Шорта чи Мінді Калін.

Втім, обличчям медійних корпорацій, що злісно намагають випередити час, стає Корі Еллісон — умовний антагоніст «Ранкового шоу» (є підозра, що цей образ ще трансформується), якому віддані найкрутіші панчлайни в ньюзрумі: «Хаос — це новий кокаїн». Він чарівний і трохи лячний, безумець у світі медіа-інноваторів (як вважає він сам) який, судячи з чисельних реплік колег, зовсім нещодавно на посаді керівника каналу.

Найкраще його характеризує сцена у третьому епізоді, коли чоловік намагається обернути вчинок Алекс з оголошенням співведучої на користь каналу і виставити це як рішення керівництва: «Зробимо студію «Ранкового шоу» фемінним простором, де жінки встановлюють правила і дають голос тим, хто такого права немає… До речі на рахунок цього — жодного клятого слова пресі!»

Знадобиться деякий час, аби почати інвестувати в «Ранкове шоу» свою увагу — пілотний епізод трохи затягнутий і намагається водночас представити занадто багато персонажів. Але вже з третьої серії історія починає здаватися такою собі манхеттенською «Грою престолів», де умовні удари в спину і штовхання під колеса автобуса стають інтригуючою грою гендерів у перетягування канату влади.