У тісному сімейному колі
Чи спроможне будь-яке інше кіно так непохитно зайняти нішу саги вже у вступній сцені, реперезентуючи зріз американського гангстерського літопису? Характер «Хрещеного батька», що увібрав в себе риси великого голлівудського стилю, дозволяє вичерпно передати важку ходу історії, відгомони якої чітко чуються в музичному лейтмотиві Ніно Рота. Картина Френсіса Форда Копполи чинно посіла важливе місце у поп-культурі — навіть якщо ви не бачили стрічку, цитати («Luca Brasi sleeps with the fishes») або ж культові сцени (голова коня у ліжку) точно знаєте, адже для вас їх з особливим ентузіазмом процитували десятки інших режисерів у власному кіно (від «Обличчя зі шрамом» і «Хороших хлопців» до «Скажених псів» і «Клану Сопрано»).
Втім, почнеться все з весілля. У маєтку сицилійської родини Корлеоне свято — молодша дочка Конні одружується, а на торжество запрошені, певно що, всі поважні італо-американці Нью-Йорку. Глава сімейства Дон Віто (Марлон Брандо) періодично приймає у своєму кабінеті «друзів», у яких є специфічне прохання до хрещеного батька мафії. Той, звісно, не відмовить у день весілля дочки. Тим часом на свято приїздить рідний брат Конні — Майкл (Аль Пачіно). Нещодавно він повернувся з фронту Другої світової війни, мріє про спокійне життя з коханою жінкою Кей (Дайан Кітон), і не має наміру входити в сімейний бізнес. Однак, коли під ударом опиняється його батько, Майклу доводиться взяти владу в свої руки і очолити найбільший мафіозний клан. Так на наших очах народжується новий впливовий хрещений батько…
Дивовижно, але Френсіс Форд Коппола не відразу загорівся бажанням взятися за постановку цього фільму, угледівши в романі-першоджерелі Маріо П’юзо небезпеку звеличення мафії і естетизації насильства. До того ж режисер сам є італо-американцем і не хотів грати на стереотипах про свій народ. Однак, завдяки спілкуванню з автором роману, який водночас займався і адаптацією сценарію, Коппола перейнявся натхненням, усвідомивши, що матеріал може бути чудовою можливість дослідити поняття родинних зв’язків і створити потужну алегорію капіталізму в США.
- Оригінальна назва
- The Godfather
- Тривалість
- 177 хв
- Прем’єра
- 24 Березня 1972
- Жанр
- Кримінальний
- Режисер
- Френсис Форд Коппола
- Актори
- Марлон Брандо, Аль Пачино, Даян Кітон
«Хрещений батько» парадоксально не з тих картин, що зберігають актуальність і відгукується лячними паралелями з сьогоденням — це зразок великого кінематографу 70-х, закарбований на плівку та заморожений у часі.
Але у пакеті з Копполою йшли Марлон Брандо та Аль Пачіно. Paramount Pictures щойно отримали відмову Серджіо Леоне зайняти пост режисера, знайшли йому заміну у вигляді багатообіцяючого 28-річного Френсіса (володаря «Оскару» за сценарій до біографічно драми «Паттон») і тут таки взялися сперечатися з молодим постановником. Коппола хотів на роль Віто лише Брандо, але з буйним Марлоном ніхто не хотів працювати. Студія вела перемовини з Лоуренсом Олів’є, Едвардом Робінсоном, Орсоном Веллсом і Джорджем Скоттом, але перші ж проби Брандо показали, що Дона Корлеоне знайдено.
Аль Пачіно у ролі Майкла, тим часом, продюсери не бачили з простої причини — до роботи у Копполи юний актор не особливо прославився, граючи слабохарактерних хлопців і заслуживши серед критиків знущальне прізвисько «дублер Дастіна Гоффмана». Хто ж знав, що Пачіно затьмарить своєю потужною грою решту претендентів — Воррена Бітті, Берта Рейнольдса, Роберта Редфорда та Джека Ніколсона.
При відносно малому бюджеті та постійних наріканнях студії, якій не подобалося, що гангстерське кіно Копполи виходить таким тьмяним і затягнутим, картина примудрилась стати справжнім хітом прокату і потрапила у запит аудиторії. І запит цей лише частково лежав у площині романтизації кримінальних героїв, як тоді здалося багатьом критикам. Насправді ж Коппола і П’юзо першими взялися осмислити не долю гангстерів-одинаків, що з різних причин кидають виклик закону, але феномен «сім’ї», що розрослася до розміру справжньої корпорації, прибуткової та могутньою.
Наскільки доцільно говорити про естетизацію насилля «Хрещеного батька» у наш час — час ультранасилля як ключового сюжетного засобу більшості блокбастерів? Втім «Хрещений батько» не про замилування та захоплення доном Віто, Майклом і людьми їхнього оточення, а про дослідження. Коппола намагається зрозуміти, як і чому Майкл стане хрещеним батьком (подібним Коппола займатиметься і в продовженні саги, де розгляне долю молодого Віто з обличчям Роберта де Ніро). Режисер демонструють, як розумник Майкл, чоловік, який завжди з ворожістю ставився до бізнесу свого батька, — під впливом цілком позитивних людських якостей стає на захист своєї сім’ї і як він же згодом перетворюється на справжнього монстра — злочинця і вбивцю.
У очах кожного глядача складається свій портрет — кримінальний атракціон або ж справжня трагедія американця — одна з найбільш майстерно показаних метаморфоз в історії світового кінематографа.
«Хрещений батько» парадоксально не з тих картин, що зберігають актуальність і відгукується лячними паралелями з сьогоденням — це зразок великого кінематографу 70-х, закарбований на плівку та заморожений у часі. Він не страждає від синдрому прискореного споживання інформації, від якого потерпає сучасне кіно. Оповідний стиль Копполи неспішний лише для того аби в критичні моменти саспенсу чи жаху дійсно вивести свого заколисаного глядача з рівноваги. «Хрещеного батька» неможливо просто переглянути — його потрібно прожити всі три години у тісному колі сім’ї Корлеоне.
— все, що ви бачите на екрані
— все, що ви чуєте
— все, що ви відчуваєте
