Аль Пачіно проти нацистів: чи варто дивитись серіал Hunters від Amazon
Hunters – серіал, який вже з моменту оголошення викликав інтерес та легке побоювання. Перша телевізійна роль легендарного Аль Пачіно, горор-експерт Джордан Піл («Пастка», «Ми») у кріслі виконавчого продюсера, гіперболізована естетика 1970-х, і шалений сюжет про мисливців на нацистів – як можна органічно поєднати усі ці елементи? Ну добре, скажу відразу – шоуранерам так і не вдалось створити з цих деталей однорідний нарратив. Замість цього вони зняли один із найбільш неоднозначних серіалів цієї весни – історичний реалізм тут регулярно витісняється динамічними вставками у дусі жанру exploitation, а тема Голокосту переплітається з насильством у стилі кінокоміксів. Але чи означає це, що перед нами явний провал? Не зовсім – хоч «Мисливці» і страждають від, скажімо, тональних перепадів, це все ж сміливий експеримент, який цілком може знайти відданих фанатів.
Розповідаю, кому варто подивитись новий проект Джордана Піла, і чому в деяких глядачів він може викликати розчарування чи навіть обурення.
Варто дивитись Hunters, якщо:
Ви любите, коли «несерйозні» формати розповідають важливі історії. Коли ми вперше знайомимось із головним героєм серіалу, юний Джона Гайдлбаум (Логан Лерман) виходить із кінотеатру після показу «Зоряних воєн» та сперечається з друзями про те, чи був Дарт Вейдер справді поганим. Як ми згодом дізнаємось, Джона працює у магазині коміксів, обожнює поп-культуру та може годинами говорити про супергероїв. Це все не випадково – вже у першому епізоді загадковий незнайомець з німецьким акцентом вбиває бабусю хлопця (Пітер Паркер тут би точно поспівчував). Після цього Джона потрапляє під крило ексцентричного мільйонера Мейера Оффермана (Аль Пачіно), який пройшов концтабори та полює на нацистів.
Так-так, все це відбувається в Америці 1970-х – у світі «Мисливців» більшість німецьких високопосадовців та вчених іммігрували до Сполучених Штатів та потайки створюють Четвертий Рейх. Тож герой Аль Пачіно змушений зібрати команду яскравих та дивакуватих борців з нацизмом, які вистежують військових злочинців та чинять над ними самосуд. Серед цих сміливців: темношкіра активістка (Тіффані Бун), образ якої явно нагадує легендарну героїню фільмів категорії «Б» Фоксі Браун, войовнича монахиня-британка (Кейт Малвені), ветеран війни у В’єтнамі (Луїс Одзава Ченгчієн), ловелас-актор (Джош Реднор) та літня пара, що чудово знається на вибухівці (Керол Кейн і Сол Рубінек). Іншими словами – уявіть дуже дивний ребут серіалу «Янголів Чарлі», у якому замість трьох стереотипно сексуальних дівчат, зі злочинністю борються архетипні герої старих екшн-фільмів. Юний та нетерплячий Джона ж стає для літнього багатія чимось на кшталт супергеройского сайдкіка – персонажі навіть обговорюють те, що кожному Бетмену потрібен власний Робін.
Найцікавіше те, що Hunters не забуває про поп-культурні референси та алюзії навіть тоді, коли основний сюжет стає цілком серйозним та стосується реальних історичних трагедій. Як і минулорічні «Вартові», в яких тема системного расизму розглядалась через призму культового коміксу Алана Мура та Дейва Гіббонса, «Мисливці» намагаються дослідити тему Голокосту під незвичним кутом. Зняті у приглушених тонах спогади героїв про Аушвіц співіснують з підкреслено-яскравими і динамічними сценами полювання на нацистів у 1970-х. Багато хто порівнює цей підхід з «Безславними покидьками», в яких Квентін Тарантіно теж надихався фільмами категорії «Б» та поєднував реальні трагедії з гіперболізованим насильством.
Не варто дивитись Hunters, якщо:
Ви не любите історичні неточності та неповагу до важливих тем. Звісно, сміливий підхід сценаристів часом викликає неоднозначні емоції – якщо Тарантіно не сильно заглиблювався в причини своєї нелюбові до нацистів, то шоуранери серіалу регулярно нагадують нам про жахіття Голокосту. І це створює навіть не одну, а цілих дві проблеми.
По-перше, «Мисливці» вийшли дуже неоднорідними тонально. В одну секунду глядач має вболівати за головних героїв, які весело ріжуть антагоністам горлянки та обмінюються стандартними діалогами «крутих хлопців», а вже в наступну – з відповідним настроєм спостерігати за щоденними стражданнями в’язнів Аушвіцу. Якби серіал все ж зосередився на одній з цих сюжетних ліній, то дивитись його було б простіше – перед нами була б або емоційна драма про Голокост, або кривава та провокативна історія у жанрі «revenge fantasy». А так здається, ніби серіал страждає на біполярний розлад – його постійно заносить то в бік стилізованого, розважального насильства, то у бік неймовірно емоційного зображення психологічних та фізичних знущань над безвинними людьми.
По-друге, якщо сценаристи вже вирішили поєднувати гротеск з похмурим реалізмом, то до кінця не зрозуміло, чому вони не спирались на історичні джерела, а самотужки вигадували історії про концтабори. Звісно, ніхто не вимагає від розважального серіалу документальної точності, але навіщо вигадувати нелюдські злочини та розповідати про них, а не про реальні жахіття Третього Рейху? Можливо, ця деталь не зіпсує перегляд більшості глядачам, але керівництво меморіального центру «Аушвіц» висловило розчарування таким рішенням сценаристів.
Загалом, «Мисливці» – парадоксальний серіал. Це розважальне шоу, яке дивитись здебільшого неприємно та складно. У той же час, чи є щось неправильне в тому, що ця тема викликає в нас сум, жах та огиду? Звісно, ні – масові вбивства мільйонів людей мають викликати саме такі переживання. І навіть якщо «Мисливці» не до кінця справляються зі своєю амбітною задачею, їх можна похвалити принаймі за одну лише спробу.
