Ідеальний фокус
До того, як Крістофер Нолан зажив собі слави генія, рятівника кіноплівки й кінотеатрів та креатора-інтелектуала, він був просто режисером, який умів знімати оригінальні фільми. І «Престиж», знятий 2006 року, став, мабуть, останнім фільмом Нолана, де особистість режисера не була наріжним елементом маркетингової кампанії стрічки. А ще «Престиж» — один з рідкісних прикладів фільму, кращого за книжку-першоджерело. А ще — мій улюблений фільм, який уперше показав мені, тоді ще школяру, що кінематограф може бути не просто зафільмованою лінійною історією. На честь річниці виходу згадуємо одну з найкращих картин у фільмографії Нолана.
В основі сюжету фільму — протистояння двох фокусників, Роберта Енджіера (Г’ю Джекман) та Альфреда Бордена (Крістіан Бейл), які починають свою кар’єру разом, але після трагічної загибелі дружини Енджіера стають запеклими суперниками. Фактично, весь фільм — це низка спроб цих фокусників перевершити один одного. Спроб, які стають щоразу ризиковішими та небезпечнішими, аж поки не доходять до трагічного фіналу.
Сценарій до «Престижу» брати Нолани писали 5 років. Відправною точкою стало бажання уподібнити фільм до фокуса. Адже традиційно фільм складається з трьох актів: зачин, конфронтація і розв’язка. Фокус, як стверджує герой Майкла Кейна, теж складається з трьох частин: наживка, перетворення і престиж. Але просто відтворити лінійну структуру фокуса було б надто просто, особливо враховуючи, що книжка Крістофера Пріста теж розповідає про події нелінійно, засновуючись на щоденниках фокусників-суперників.
- Оригінальна назва
- The Prestige
- Тривалість
- 130 хв
- Прем’єра
- 20 Листопада 2006
- Жанр
- Містика
- Режисер
- Крістофер Нолан
- Актори
- Г'ю Джекман, Крістіан Бейл, Скарлетт Йоганссон
«Престиж» часто згадують серед фільмів з несподіваними кінцівками. І хоча це правда, стрічка Нолана, на відміну від багатьох з них, — не одноразовий атракціон.
Тому фільм, ніби передбачаючи структуру майбутнього ноланівського «Початку» зі снами всередині снів, перетасовує свої три акти (і три стадії фокуса). «Престиж» починається з третього акта (розв’язки чи престижа), де щоденник Енджіера повертає в другий акт (конфронтації чи перетворення), звідки щоденник Бордена повертає в перший акт (зачину чи наживки). Після цього вони неодноразово чергуються й переплітаються. Така структура дозволяє приховати численні сюжетні повороти й зробити фінал фільму ще більш ефектним.
«Престиж» часто згадують серед фільмів з несподіваними кінцівками. І хоча це правда, стрічка Нолана, на відміну від багатьох з них, — не одноразовий атракціон. Повторні перегляди дозволяють ще більше цінувати ретельність, з якою брати Нолани будували свою історію. Якщо продовжувати аналогію з фокусами, то можна згадати теорію «занадто ідеального фокусу», яка часто згадується серед професіоналів у цій галузі. Вона стверджує, що якщо фокус буде надто ідеальним, у нього буде важко повірити. Глядач почуватиметься жертвою обману, а не свідком магічного трюку. Тому фокус має залишати глядачеві підказки, щоб він мав можливість його розгадати. Або принаймні повірити, що розгадав.
Так само й «Престиж» залишає безліч маленьких підказок, які разом складаються в повну картину. До кінця абзацу будуть спойлери, тож якщо ви не дивилися й не хочете дізнатися зайвого, читайте наступний. Наприклад, ще на самому початку фільму герой Майкла Кейна показує дочці Бордена трюк, де пташка в клітці зникає, а потім з’являється знову. Як показують згодом, цей трюк передбачає, що першу пташку, у клітці, вбивають, а пташка, яка з’являється, — нова. Так само й у головному фокусі Енджіера він насправді помирає, а Енджіер, який з’являється в іншому кінці зали, — це інша людина. У іншій ранній сцені Борден і Енджіер, тоді ще друзі, дивляться за виступом китайського фокусника, і Борден пояснює, що найбільший фокус він робить за межами сцени, коди він вдає з себе немічну людину. Так само й брати Бордени свій найбільший фокус роблять за межами сцени, вдаючи з себе одну людину. Дружина каже Бордену, що іноді він її ніби кохає, а іноді ні. Борден щиро каже, що не знає, який вузол зав’язав на руках дружини Енджіера, бо це робив не він, а його брат. І таких деталей безліч, і з кожним переглядом відкриваються все нові й нові.
Фільмам Нолана часто закидають беземоційність. Що у них діють не стільки персонажі, скільки ходячі сюжетні функції, мета яких — познайомити глядачів з тими чи іншими ідеями. Але «Престиж» і тут вигідно вирізняється на тлі фільмографії Нолана — Борден і Енджіер вийшли справжніми, живими персонажами, які на наших очах проходять шлях від героїв до антигероїв, поступово забуваючи про те, чого вони хотіли досягти, та повністю віддаючись запеклому суперництву. На жаль, цього не можна сказати про їхніх жінок, завдання яких, як це занадто часто буває у Нолана, — вчасно померти, тим самим мотивувавши своїх чоловіків. За 14 років, що минули з прем’єри фільму, цей «фріджинг» (термін, що походить з коміксів, коли дівчину Зеленого Ліхтаря вбили й заховали в холодильник, що пробудило в нього жагу помсти) став ще більш очевидним.
Також не можна не згадати легендарного Девіда Бові, який зіграв майже епізодичну роль Ніколи Тесли. Нолан знав, що Тесла буде важливим для сюжету, але майже не матиме екранного часу, тому хотів запросити на цю роль надзвичайно харизматичну людину. І, погодьтеся, важко знайти когось більш харизматичного за «Стармена». План режисера спрацював — навіть абсолютно не-ексцентричний Бові в піджаку та з вусами просто притягує погляд.
В останні роки Голлівуд застряг між блокбастерами вартістю в 150-200 мільйонів, які розраховують мінімум на мільярд касових зборів, та низькобюджетними фільмами до 10 мільйонів, які мають боротися за нагороди. І це, на жаль, залишає мало місця саме для таких фільмів, як «Престиж» — достатньо популярних, щоб потрапити в ефір телеканалів, але й достатньо оригінальних, щоб відкрити комусь, як мені колись, яким ще може бути кіно. Це фільм, який не намагається шокувати чи спровокувати глядача, не «змушує замислитися», а просто щиро хоче розповісти історію, і зробити це цікаво. І мені цього достатньо.
+ сценарій
+ увага до деталей
+ акторська гра
— слабкі жіночі персонажі
