Чи боїшся ти коміксів: найкращі графічні горори
Коміксолог Саша Ринк влаштувала короткий екскурс в історію горор-коміксу та вибрала серії, які краще не читати на ніч. Ніколи.
Жахи у графічні формі мають багату історію, яка розпочалась одночасно з появою коміксів. Вже перші історії про супергероїв запозичили немало елементів зі страшних оповідань: Бетмен у ранніх коміксах нагадує вампіроподібну істоту, яка ніби зійшла зі сторінок страшилок, а персонаж Джокера завдячує своєю появою головному героєві класичного кіногорора «Людина, яка сміється» (1928). Але справжній бум повноцінних коміксів-горорів відбувся у повоєнні роки. Якщо під час війни американські солдати з захопленням читали оптимістичні історії про Капітана Америку та Супермена, після їх повернення додому попит на суперегроїку впав. Розчаровані суспільством, за яке вони воювали, солдати не хотіли більше наївних казок. Поряд з еротикою та бульварними романами про злочини, комікси-жахи швидко стали улюбленою розвагою повоєнної Америки.
Перша хвиля розквіту коміксів-горорів припала на 1940-1950-ті роки. Автори надихались страшними фільмами кіностудії Universal, адаптували оповідання Едгара Аллана По та вигадували нові пригоди для улюбленців публіки Дракули та чудовиська Франкенштейна. Найвідомішим американським видавцем графічних жахів цього періоду були EC. Макс Гейнс, редактор All American Publications, заснував власне видавництво після об’єдання компанії з DC. Хоча Гейнс мріяв видавати комікси про науку та христинську етику, склалось інакше. Після смерті Макса Гейнса компанія перейшла до рук його сина Білла, а Educational Comics перетворились на Entertaining Comics.
Entertaining Comics були лідером індустрії у 1950-х, а їх комікси вражали читачів жорстокими динамічними сюжетами. Особливим попитом користувались серії «Tales from the Crypt», «The Vault of Horror» та «The Haunt of Fear». Серія «Байки зі склепу» згодом навіть отримала успішну телеекранізацію, у якій свого часу зіграли, серед інших, Том Хенкс, Стів Бушемі, гітарист Guns’n’Roses Слеш, Демі Мур та Тім Рот.
Вже в сорокових комікси почали піддаватись критиці з боку батьківських організацій та християнських громад. Флагманом боротьби за душі маленьких читачів став психіатр Фредрік Вертарам. У 1954 році Вертрам видав свою працю «Seduction of the Innocent» («Розбещення невинних»), у якій заявляв, що комікси напряму зумовлюють підліткову злочинність. Заяви базувались на вигаданій статистиці та неперевірених данних, але цього було достатньо для початку масової паніки. Відбулося сенаторське слухання, після якого було створено Comics Code Authority — організацію для самоцензури графічних видань. CCA негайно заборонила «зображувати злочини та злочинців зі співчуттям», використовувати слова «жах» та «страх» на обкладинках коміксів та зображувати акти садизму, кровопролиття, хтивості та мазохізму. Враховуючи, що чверть коміксів, що видавались у сорокових, були якраз горорами з шокуючими обкладинками та відповідними сюжетами, уся індустрія потрапила у халепу.
Протягом 1950-тих та 1960-х деякі видавництва перестали публікувати свої горор-серії, інші намагались «перенаправити» їх у безпечніше русло наукової фантастики та трилерів. Серія «Strange Tales» видавництва Marvel, наприклад, яка почалась як антологія горорів, з часом перетворилась за серію коміксів про супергероїв. Саме у ній, до слова, вперше з’явилась «Фантастична Четвірка», дядько Бен та Доктор Стрендж.
Також були спроби «обхитрити» ССА, видаючи серії горорів як чорно-білі журнали, на які не розповсюджувалась цензура. На початку 1970-х почалось поступове послаблення коду, було дозволено друкувати комікси про вампірів, привидів та вовкулак, але лише за умови того, що ці твори продовжували б «кращі традиції серйозної літератури» та наслідували б роботам Едгара Аллана По чи Мері Шеллі.
Повноцінне відродження горор-коміксів відбулось вже у 1980-х. Після успіху стрічки «Болотна істота» (1982) DC вирішили відродити свою серію коміксів про цього персонажа, а у якості сценариста запросили британця Алана Мура. «Болотна істота» стала неабияком успіхом та породила не менш легендарний спін-офф, «Hellblazer» про екзорциста Джона Константина. Коли в 1993 році DC створили свій «дорослий» імпринт Vertigo, обидві серії почали видаватись там. На відміну від коміксів, що виходили під логотипом DC, комікси Vertigo не були зобов’язані відповідати пуританським стандартам CCA. Сценаристи мали творчу свободу зображувати усе від жахів до сексу та наркозалежних героїв, а художники не були змушені нервувати, чи зображене насилля підпадає під рамки дозволеного. Але і інші видавництва теж почали згадувати про заборонений жанр.
У 1993 Dark Horse познайомили читачів з демоном Хеллбоєм, який досі залишається одним із найуспізнаваніших героїв видавництва. Трохи згодом Image розпочали свою надпопулярну серію «Ходячі мерці», а у 2001 році Marvel створили свій «дорослий» імпринт, MAX. Перша поява Джессіки Джонс, приватного детектива та колишньої супергероїні, відбулась у серії Браяна Майкла Бендсіа Alias, яка вийшла саме під MAX. Навіть Archie Comics, символ благопристойної американської мрії, звернулись за натхненням до коміксів-горорів. У 2013 році світ побачила серія «Afterlife with Archie», у якій добропорядні мешканці містечка Рівердейл зіткнулись з кровожерливими зомбі.
Більше про комікси шукайте на телеграм-каналі «Основи коміксології».
Belfry (2017)
Сценарист: Габріель Хардман
Художник: Габріель Хардман
Видавництво: Image Comics
Не читати: якщо ви нервуєте під час турбулентності
Ван-шоти (тобто, комікси, які в одному випуску розповідають завершену історію) рідко бувають справді страшними. Щоб налякати читача, треба спочатку познайомити його з героями, дозволити йому «зріднитись» з ними. «Belfly» починається з авіакатастрофи, унаслідок якої група наляканих та поранених пасажирів опиняється посеред тропічного острову, заселеного кровожерливими істотами. Габріель Хардман давно зарекомендував себе блискучим оповідачем та художником, але після цього коміксу стає очевидним, чому з ним так люблять працювати Крістофер Нолан та Брайан Сінгер (Хардман був відповідальним за сторіборди до «Початку», «Інтерстеллара», «Темний лицар повертається» та «Людей Ікс 2»).
Locke and Key (2008-2014)
Сценарист: Джо Гілл
Художник: Габріель Родрігес
Видавництво: IDW Publishing
Не читати: якщо старовинні маєтки викликають у вас жах
Якщо природа «відпочиває на дітях», то це точно не стосується Джо Гілла. Син Стівена Кінга змінив прізвище, щоб вийти з-під тіні знаменитого батька, але вже з перших сторінок його робіт очевидно, від кого він успадкував талант залякувати читачів до безтями. Найвідомішою роботою Гілла є роман «Роги», екранізацію якого світ побачив у 2012 році, але поціновувачі коміксів найбільше його люблять за серію «Locke and Key». У центрі історії — родина Локів, яка після трагічної смерті батька змушена переїхати до родинного маєтку у містечку Лавкрафт, Массачусетс. Назва містечка не випадкова — як і Говард Лавкрафт, Гілл вибудовує власну міфологію, центральним елементом якої є магічні ключі, здатні не лише відкривати двері до інших вимірів та часів, а і змінювати людей, у чиї руки вони потрапляють.
Wytches (2014 — …)
Сценарист: Скотт Снайдер
Художник: Джок
Видавництво: Image Comics
Не читати: якщо ви боїтесь темних лісів
Родина письменника Чарлі Рукса вирішує залишити гамірний мегаполіс та почати життя з чистої сторінки в містечковій ідилії. Прочитавши такий синопсис, будь-який фанат горорів відразу зрозуміє, що скоро життя родини перетвориться на пекло, а лагідні сусіди виявляться спражніми монстрами. Сценарист Скотт Снайдер знову бере сюжет, знайомий нам з десятків фільмів жахів, і перетворює його на щось нове та справді лякаюче. Міні-серія в рази коротша за більш відомого снайдерівського «Американського вампіра», але за якісь шість випусків Снайдер вибудовує повноцінну та довершену міфологію. Утім, головна причина успіху коміксу «Відьми» — малюнок Марка Сімпсона, більш відомого під псевдонімом «Джок». Різкі, нервові лінії викликають відчуття паніки так страху, який передається читачеві вже з перших сторінок.
House of Penance (2016 — …)
Сценарист: Пітер Томасі
Художник: Ян Бертрам
Видавництво: Dark Horse
Не читати: якщо вас лякають привиди та рушниці
Сара Вінчестер нещодавно втратила чоловіка та дитину. Тепер головна справа її життя — будівництво оселі-лабіринта, проект якого постійно змінюється. Задіяні на будівництві злочинці та випадкові мандрівники підозрюють, що у вдови проблеми із психікою, адже навіщо здоровій людині постійно перебудовувати маєток? Але Сара чудово знає, навіщо оточує себе заплутаними коридорами та сходами, що ведуть в нікуди. Її чоловік — винахідник гвинтівки «Вінчестер» і тепер жінка боїться помсти з боку духів людей, вбитих цією зброєю. Сценарист Пітер Томасі та художник Ян Бертрам створили надзвичайно атмосферну історію, у якій найстрашнішими духами виявляються наші власні спогади та злочини минулого.
В основі сюжету, до речі, лежить реальна історія, а результати будівництва, що тривало 38 років поспіль, можна відвідати у місті Сан-Хосе.
Clean Room (2016 — …)
Сценарист: Гейл Сімон
Художник: Джон Дейвіс-Хант
Видавництво: Vertigo
Не читати: якщо ви боїтесь розвитку технологій
Гейл Сімон — одна з найбільш впливових жінок в традиційно патріархальній індустрії коміксів, але любимо ми її не лише за це. Хоча протягом багаторічної кар’єри Сімон спробувала себе майже в усіх можливих жанрах, «Clean Room» — її перший горор. У центрі сюжету двоє жінок: Астрід Мюллер, лідерка загадкової секти, та Хлое Пірс, наречений якої був членом секти до свого раптового самогубства. Добре, що Сімон взялась за цю оповідь саме зараз, оскільки у менш досвідчених руках історія помсти, таємничих культів та розвитку сучасних технологій ризикувала б вийти банальною. Особливої уваги заслуговує життєрадісний, яскравий малюнок Джона Дейвіс-Ханта, контраст якого з похмурою тематикою викликає у читача ще більший дискомфорт.