Неповторна осіння казка серіалу «За садовим парканом»
Згадайте казки, які ви читали в дитинстві. Не крізь призму діснеївських мультиків, де вони накладаються на традиційну фільмову структуру з трьох актів, з зачином, конфліктом і розв’язкою, а справжні казки. Пам’ятаєте, якими вони часто були коротенькими? Або як вони могли починалися з середини й закінчуватися нічим? А як вони мали свою власну парадоксальну логіку: піди туди, невідомо куди, принеси те, невідомо що? Логіку, яку інакше як казковою назвати не можна. Яка не піддається аналізу, але водночас на якомусь глибинному рівні є універсально зрозумілою? Саме такі спогади викликає мінісеріал «За садовим парканом» Патріка МакГейла, який вийшов на Cartoon Network 6 років тому, і попри тривалість в усього десять 11-хвилинних серій зумів не розчинитися в нескінченному океані контенту.
«За садовим парканом» розповідає про двох єдиноутробних братів, Вірта та Ґреґа, які заблукали й хочуть знайти дорогу додому. От тільки заблукали вони в незнайомому лісі, який так і називається, «Невідоме». Кожна серія — окрема пригода на шляху додому, але певні мотиви переходять із серії в серію. Наприклад, протистояння лісоруба із загадковим Звіром. Або пошуки «доброї відьми» Аделаїди разом із пташкою Беатріс. І все це на тлі неповторних осінніх помаранчево-жовтих барв і декорацій з опалого листя.
Мультсеріал не випадково навіває відчуття осені. Патрік МакГейл, розробляючи цей світ, надихався старими американськими листівками, які було заведено надсилати одне одному на свята поштою (бо тоді Вайбера для святкових листівок ще не було). Вони були приурочені до Дня подяки та Геловіну, і дух саме цих свят безпомилково вгадується у мультику. Тут є дуже докладний аналіз, які саме образи надихалися листівками. І хоча обидва ці свята дуже далекі від наших країв, атмосфера осіннього смутку, яку вдалося створити МакГейлу, справді універсальна.
Проте листівки стали не єдиним джерелом натхнення для творця мультсеріалу. «Чарівник країни Оз» і «Аліса в Дивокраї»; Беатрікс Поттер і Хаяо Міядзакі — «За садовим парканом» став справжнім плавильним котлом з книжок, фільмів і мультфільмів, які свого часу вплинули на Патріка МакГейла. Але навіть найбільш прямі запозичення в химерному світі мінісеріалу виглядають природно й не вибиваються із загальної стилістики. МакГейл, ніби Тарантіно, краде у інших настільки впевнено, що одразу робить ці вкрадені елементи своїми, власними.
Але характерний візуальний стиль — не єдиний сильний бік серіалу. Саме в дивному світі Невідомого Вірт, головний герой мультсеріалу, змінюється. Він потрапляє в загадковий ліс заплутаним підлітком, який живе у власному світі страхів і невпевненості. І хоча за його постійним скигленням і нерішучістю спостерігати не так цікаво, як за іншими персонажами, багато хто (включаючи й мене) може побачити в ньому себе. І це одне з найбільш чесних і відвертих зображень підліткового віку, які можна зустріти у фентезі. Бо який зазвичай тінейджер у потойбічному світі? Рішучий, упевнений, часом навіть довгоочікуваний герой. Саме такі японські школярі в жанрі ісекай, такими ж були навіть радянські діти у тогочасній дитячій фантастиці.
Рішення зробити Вірта у Невідомому настільки ж нерішучим і невпевненим, як і в реальному світі, дозволяє зробити з персонажем те, чого позбавлені різні малолітні рятівники фентезійних світів. Це дозволяє йому вирости. При цьому він (маленький спойлер) повертається додому не легендарним воїном, як гобіти наприкінці «Володаря перснів». Він просто починає бачити світи без запони страху, крізь яку він бачив його до цього. Він нарешті усвідомлює свої почуття до брата. Він переступає через свої безпідставні підліткові побоювання. Він стає тим, кого на Заході заведено називати young adult, молодий дорослий.
І якщо дорослішання Вірта — це драматична основа мультсеріалу, то його молодший брат Ґреґ — це основа емоційна. Безпосередній, чесний, прямий і кумедний хлопець виступає водночас і комічним персонажем, і одним з двигунів сюжету. Власне, Ґреґ і є однією з причин того, чому Вірту спершу так важко співчувати. Старший брат відверто не любить молодшого, а Ґреґ уже з перших кадрів викликає тільки позитивні емоції своїми дитячими жартами та щирими спробами допомогти. До речі, хоча зазвичай мультсеріали для створення комедії покладаються переважно на фізичний і візуальний гумор (згадайте хоча б «Веселі мелодії» чи короткометражки Діснея), «За садовим парканом» дуже уважно ставиться до діалогів, які ніби створені для мінікоміксів чи гіфок.
Двох братів доповнює цілий калейдоскоп яскравих та ексцентричних персонажів, які можуть то несподівано виконати пісенний номер, то перетворитися на когось лихого й зловісного. Іноді ми бачимо тільки кінець їхньої історії, іноді початок, а іноді — просто уривок з їхнього життя. Це, зокрема, і створює атмосферу казковості, про яку я згадував на початку. Хоч брати і є головними героями, цей світ не стоїть на місці, очікуючи їхньої появи. Він жив до них і, як показують в останній серії, житиме після них. Проте вони його змінили, а він змінив їх — ідеальна маленька історія, до якої хочеться повертатися знову й знову.
