Історія Image Comics: утопія, бунт художників та «Ходячі мерці»
Навіть якщо відкинути несправедливі стереотипи щодо того, що комікси — примітивні історії для людей, які так і не навчились читати книжки без картинок, для багатьох вони залишаються загадковою складовою масової культури, розібратись у якій ніяк не вистачає часу і сміливості. Перші візити до магазину коміксів нерідко стають і останніми, адже від кількості представлених видавництв, героїв та серій починає йти обертом голова. Ми вирішили полегшити для вас справу і познайомити з найважливішими видавцями та їх найцікавішими серіями. (Або, принаймі, з серіями, за читання яких можна сміливо братись без знання передісторії).
Назви DC та Marvel, напевно, знайомі усім, але почнемо ми знайомство не з них, а з дещо менш відомих Image Comics. Річ у тім, що у лютому фанати коміксів святкують Image Day – річницю з дня заснування видавництва. А цього року взагалі маємо особливий привід для розмови про Image, оскільки саме першого лютого цього року їм виповнилося 25. (Навіть затримка з виходом статті вийшла іронічною, адже свого часу Image Comics славились проваленими дедлайнами та постійним запізненням з виходом матеріалів).
Коротка історія:
На початку 1990-х комікси були всюди. «Бетмен» Тіма Бертона став початком хвилі екранізацій коміксів, а піжами та шкільні портфелі з Людиною-Павуком та Капітаном Америкою переповнювали вітрини магазинів. Видавці ж, найвпливовішими з-посеред яких традиційно залишались DC та Marvel, насолоджувались нечувано високими показниками продаж. Як це і прийнято, в один прекрасний момент все раптово змінилося.
У грудні 1991 року, троє найбільших талантів Marvel — Тодд МакФарлейн, Роб Лайфелд та Джим Лі — заявили керівництву видання, що їх не влаштовують умови праці. За їх словами творців недостатньо винагороджували за ідеї й оголосили про свій негайний вихід з компанії. До їх бунту приєднались й інші художники та сценаристи Marvel.
Після виходу з Marvel, майбутні співзасновники Image Comics завітали до офісу DC, де на них радісно чекали, вважаючи, що головні творці видання-конкурента тепер працюватимуть в їхній команді. Проте це був лише візит ввічливості. Випивши кави та послухавши пропозиції керівництва, бунтівники заявили, що ані Marvel, ані DC тепер їх не цікавлять.
Натомість, вони заснували власне видавництво з блекджеком та творчою свободою для художників та письменників (і, як показала практика, гнучкими дедлайнами). Image повинна була стати утопією, де можна було б розповідати саме ті історії, які хотілось, малювати тих героїв, які спадали на думку та, що не менш важливо, залишати усі прибутки від створених героїв та монстрів собі.
Обкладинка першого випуску Spawn
У той час, як раптова втрата талантів поступово привела Marvel до банкрутства у 1996, Image Comics стали найпопулярнішим імпринтом середини 90-х (наприклад, перший випуск славнозвісного Спауна продав легендарні 1,7 мільйонів примірників). А також — найбільш безвідповідальним, найбільш неконтрольованим та загалом таким, що уособлював 90-ті у їх найгірших проявах. Комікси виходили з постійними затримками, творці сварились між собою та з іншими авторами, а персонажі нерідко були плагіатом вже існуючих героїв. У привласненні чужих ідей звинувачували і Роба Лайфелда, і Джима Лі, а Тодд МакФарлейн навіть встиг свого часу посваритись з Нілом Гейманом, легендарним автором «Сендмена».
Обкладинки ранніх коміксів Image — суцільне місиво із лазерних пострілів, пишногрудих дівчат, бризків крові та хижих пазурів. Тобто, усього, що могло привабити око підлітків, вихованих на гік-культурі та гіперболізованому мачизмі. Найяскравішим прикладом творінь Image Comics цього періоду (і, можливо, квінтесенцією поп-культури 90-х) був вже згаданий Spawn, гротескний демонічний антигерой Тода МакФарлейна. Крім того, компанія дуже любила суперпергеройські команди, такі як Cyberforce, Youngblood та Wildcats.
Але діти 90-х виросли, а Image Comics почали поступово втрачати своїх читачів. Можливо, виною цьому було і тріумфальне повернення Marvel та DC (насамперед – завдяки успішним кіноекранізаціям пригод Пітера Паркера та Брюса Вейна), але більшість ранніх серій видавництва почали втрачати свою актуальність вже на початку 2000-х. Дехто з засновників залишив видавництво, продажі стрімко падали, і крах Image Comics здавався лише питанням часу. Але, як і завжди буває, з’явилось одне «але».
Хоч на початку 2000-х Image продовжували випускати Spawn, але у цей же час починав виходити песимістичний, складний комікс тоді ще маловідомого автора на ім’я Роберт Кіркман. «Ходячі Мерці» (так, мова йде саме про них) не містили жодного натяку на супергероїку, а просто показували життя та смерть у світі, повному руйнації та зомбі. «Мерці» стали відходом від інфантильних історій, які свого часу принесла славу видавництву, але уявити, що такий незвичний комікс видали б DC чи Marvel – неможливо. Після успіху «Мерців» (серія отримала дві престижні нагороди Айзнера, неймовірно популярну телеекранізацію та декілька веб-серіалів) Image більше зосередились саме на подібних «нестандартних» коміксах про неочікуваних героїв.
Як виявилося, виросли не лише діти 90-х, а й автори та художники. Якщо раніше сценаристи використовували нечувану творчу свободу для того щоб малювати більше цицьок і кишок, то тепер використовують її для того, щоб розповідати сміливі історії, які більше ніхто не розповість. Пропонуємо вам ознайомитись з декількома сміливими та незвичними історіями від Image Comics.
«Ходячі мерці» (2003) — серія коміксів, створених Робертом Кіркманом. Серія показує пекельний постапокаліптичний світ, у якому опиняється головний герой, прокинувшись у лікарні після кульового поранення та тривалої коми. У центрі сюжету — боротьба невеликої групи виживших за своє життя серед кровожерливих зомбі та тотальної руйнації.
Descender (2015 – …)
Автор: Джеф Лемір
Художник: Дастін Нгаєн
Варто читати: фанатам наукової фантастики і сумних історій
Якби Азімов писав комікси, то з-під його пера точно вийшло б щось схоже на Descender Джефа Леміра. Виконаний у акварельному стилі комікс розповідає нам про спроби маленького робота вижити у холодному світі, де кожен хоче його знищити. З перших сторінок ми бачимо конфлікти між етикою та розвитком технологій і ставимо собі питання, чим же є людяність. Попереджаємо, Лемір розіб’є вам серце (і ви будете йому вдячні за це).
Saga/«Сага» (2012 – …)
Автор: Браян К. Вон
Художник: Фіона Стейплс
Варто читати: усім
«Сага» розповідає історію міжгалактичної війни двох інопланетних рас та про молоду родину з маленькою донькою, які опинились посеред цього конфлікту. Вони тікають від війни, потрапляючи дорогою на безліч дивовижних планет, заселених, у тому числі, гуманоїдами з головами-телевізорами, циклопами та розумними тюленями. Але, не дивлячись на масштабність та екзотичність світу, створеного Браяном Воном, «Сага» – історія про кохання, складнощі батьківства та спроби знайти спокій у хаотичному та складному світі.
Southern Bastards (2015 – …)
Автор: Джейсон Аарон
Художник: Джейсон Латур
Варто читати: фанатам першого сезону «Справжнього детектива»
Якщо Descender Леміра можна порівняти з роботами Азімова, то Southern Bastards продовжує кращі традиції Марка Твена та Вільяма Фолкнера. Сторінки коміксу ніби липкі від соусу барбекю, а під час читання складно стриматись і не мугикати госпел (чи, принаймі, тему зі «Справжнього детектива»). Але Південь Аарона та Латура — навіть не трагічне брудне (але не менш романтизоване) місце з блюзових пісень. Це — Південь, де варять метамфетамін, ненавидять темношкірих та дуже серйозно сприймають американський футбол. Смертельно серйозно.
The Wicked + The Divine (2014 – …)
Автор: Кієрон Гіллен
Художник: Джеймі МакЕлві
Варто читати: якщо ви не можете змиритись з тим, що «Надприроднє» дивитись вже неможливо
Мало коміксів передають дух часу так вдало, як The Wicked + The Divine. Старі боги повертаються у тіла примхливих та капризних підліткових поп-зірок, живуть два сповнених гедонізму та автограф-сесій роки і вмирають. Їх обожнюють фанатки, про них знімають викриваючі відео скептичні відеоблогери, але ніхто не може вплинути на цикл перероджень, що існував завжди… Аж допоки хтось не починає вбивати богів раніше назначеного терміну. Як і Ніл Гейман зі своїми «Американськими богами», Гіллен створює еклектичну канву з елементів світової міфології, переплітаючи її з відсилками до сучасної поп-культури, гумором та складними етичними питаннями.
Nameless (2015)
Автор: Грант Моррісон
Художник: Кріс Бернам
Варто читати: якщо ви шкодуєте, що Лавкрафт не писав про космонавтів
Самопроголошений окультист Грант Моррісон – не найпростіший автор для розуміння, але, якщо запастись терпінням чи/або нелегальними речовинами, то його роботи наповнені ідеями, які годі шукати деінде. Nameless, наприклад, розповідає нам про апокаліпсис, інопланетні загадки, нічні жахи та, звичайно, окультні ритуали. Хоча формально Nameless і можна назвати горором, він не має нічого спільного з «Ходячими мерцями» чи іншими жахами подібного штибу. Він нелінійний (сюжет стає більш-менш зрозумілим лише на другому випуску), складний та схожий на щось, що міг би написати Лем, якби жменями їв психотропні речовини та дуже хотів налякати свого читача. Обличчя відриваються, полісмени допомагають ґвалтувати та калічити безпомічних, герої вбивають та з’їдають членів власної родини заради містичного божества, але все вищезгадане — ніщо у порівнянні з підозрами Моррісона, що бог та ми самі геть не такі, якими б нам хотілось їх уявляти.