Вірус антифінансування: чому українська культура зараз під великою загрозою
Все просто — український культурний сектор в біді уже не перший рік. Відсутність фінансування сфери кіно ще з початку 2020-го, скажімо, гальмує виробництво купи проектів, які не могли запуститись ще до карантину, що вже говорити про теперішні часи. По-правді запуск повноцінних процесів з розвитку українській кноіндустрії гальмується не лише через брак коштів — згадайте ситуацію з довгим і дещо абсурдним конкурсом на посаду Голови Держкіно.
Але правда у тому, що повноцінна культурна політика — це прерогативи ідеального світу, а ми натомість маємо когорту ентузіастів, які займаються культурним сектором просто тому що щиро цим зацікавлені і попри всі «але». Що ж буде з такими ентузіастами, коли по ним почнуть бити форс-мажорні обставини глобального характеру? Станеться навіть не гальмування, а величезний крок назад і знецінення досягнутого.
Розповідаємо, чому українська культура зараз у ще більшій небезпеці ніж зазвичай.
Що сталося?
25 березня стало відомо, що Міністерство фінансів готує зміни до державного бюджету на 2020 рік. За даними глави комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександра Ткаченка, ці зміни передбачають різке скорочення витрат на культуру. Так Ткаченко написав у власному пості на Facebook, що фінансуватися по суті буде лише утримання, тобто заробтні плати: «Під приводом боротьби з кризою та під вивіскою «таємно», більш ніж наполовину(!) збираються урізати всі видатки на культурні проекти».
Якщо пропозиція Мінфіну набуде чинності, то Держкіно отримає лише 25,68 мільйона гривень на весь 2020 рік з 775 мільйонів гривень (зменшення видатків складе 96,6% від запланованого обсягу фінансування); Український культурний фонд отримає 197 мільйонів гривень (на 71% менше); Інститут книги за 2020 рік отримає загалом 1,66 мільйона гривень (лише 1% від запланованих на початку року 151,66 мільйона гривень); Єдина програма, пов’язана з туризмом, яка передбачена у бюджеті на 2020 рік — Розкриття туристичного потенціалу України — скоротиться на 240 мільйонів гривень (тобто на всі 100%).
Реакція культурного сектору
Швидка реакція постраждалої сторони прийшла миттєво — комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики в онлайн-режимі ухвалив свою заяву з цього приводу, яку якраз оприлюднив Ткаченко. Комітет закликав Мінфін утриматися від ухвалення рішення до проведення відповідних консультацій.
«Що це означає? Це смерть для всієї креативної індустрії. Сотні тисяч людей залишаться без роботи. Зусилля витрачені для росту та розвитку культурних сфер, яких вдалося досягнути за останні роки, зійдуть нанівець. Ми відкинемось на кілька років назад».
Так за словами Ткаченка, Мінфін зобов’язаний був проконсультуватись з депутатами та профільним міністерством.
«Розумію, що сьогодні ми стоїмо перед викликом під назвою «коронавірус». І для порятунку життів людей потрібно знайти додаткове фінансування. Але будь-які рішення мають оцінюватись в довгостроковій перспективі та особливо їхні наслідки». Члени комітету готові оперативно підключитись до роботи і пропонують спільно розробити рішення, які не призведуть до краху культурної сфери.
Таку саму думку розділяє Український Культурний Фонд та Український інститут книги, які поспішили оприлюднити власну заяву: «Просимо дослухатися до пропозицій УКФ та УІК щодо переформатування їхніх програм через виклики, пов’язані з епідемією коронавірусу. Відтак, зберегти фінансування проектів Українським культурним фондом, бюджет якого спрямований в першу чергу на підтримку самих продуцентів культури, і таким чином допомогти їм подолати кризу».
Хвилювання таких інституцій можна зрозуміти — зараз критично важливо зберегти програми, які сприяли книговидавництву або кіновиробництву протягом останніх років і досягли у цьому значних успіхів. Різке припинення фінансування знецінить уже зроблені інвестиції (зокрема, співфінансування від міжнародних партнерів), спровокує декваліфікацію і втрату кадрів.
Зокрема УКФ нагадав, що культурні інституції — серед перших постраждалих через неможливість публічної діяльності. Відмова від публічних подій – виставок, концертів, кінопоказів, вистав тощо – миттєво призводить до стрімкого падіння доходів. Нинішню ситуацію культурні менеджери порівнюють з періодом в 90-х: «… нам загрожує розпад інституційної системи і втрата цілого покоління талановитих творців і менеджерів культури». Заяву УКФ вже підписали представники «Мистецького Арсеналу», Український Інститут Книги, Національний центр Олександра Довженка та Український інститут.
Так само не промовчала спільнота кінематографістів, які написали своє звернення до прем’єр-міністра. Вони, зокрема звертають увагу, що постраждати можуть і дотичні до кіноіндустрії галузі — готельна, транспортна, сервісна та туристична. «Недофінансування однієї галузі індустрії тягне за собою недофінансування суміжних, і як наслідок, недозібр податків в державну казну».
Насправді у листі ще й наголошується, що навіть 750 млн грн, закладених в бюджеті, недостатньо для покриття усіх потреб українського кіно в 2020 році. «Через виробничу специфіки, заблоковане фінансування призведе до припинення кіновиробництва мінімум на 3-4 роки, що, в свою чергу, спровокує декваліфікацію і втрату кадрів через еміграції».
Звернення підписали Асоціація кіноіндустрії України, Українська кіноакадемія, СУК — Сучасне українське кіно, Українська кіноасоціація, Українська Анімаційна Асоціація УАНІМА, Одеський міжнародний кінофестиваль, Національний центр Олександра Довженка, Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», Громадська організація «Докудейс», Асоціація продюсерів України.
Щодо Державного агентства України з питань кіно, то 26 березня орган анонсував на своїй сторінці Facebook наступну інціативу: «У зв’язку з критичною ситуацією, що склалась у кіногалузі через пандемію коронавірусу, ми пропонуємо об’єднати зусилля і запрошуємо вас до спільного пошуку рішень. Вперше в історії незалежної України ми зіткнулися з такими жорсткими соціальними обмеженнями та економічними викликами». Антикризову програму Держкіно, начебто, готові розробляти разом: «Зараз для Держкіно важливі всі ідеї та пропозиції з подолання викликаної пандемією кризи та збереження вагомих досягнень кіногалузі. У межах дозволених карантином норм ми вже провели низку зустрічей з представниками кіноіндустрії й взяли до роботи отримані пропозиції».
В свою чергу нова голова Держкіно Марина Кудерчук написала наступне на власній сторінці вже 27 березня: «Впевнена, кожен свідомий українець готовий пожертвувати багато чим заради здоров’я близьких, друзів і колег в період світового протистояння коронавірусу. Ми всі вже жертвуємо. Впевнена, з розумінням поставляться до ситуації, коли ми будемо змушені ТИМЧАСОВО (!) відмовитися від виробництва фільму заради будівництва лікарні чи допомоги хворим та особливо лікарям. Але ми всі маємо чітко розуміти, де можемо економити, а що чіпати категорично не можна».
Чому це погано?
В умовах кризи обмеження витрат цілком логічне — бюджет необхідно переформатувати під теперішні реалії так, аби економіка країни не опинилась в катастрофічні ситуації, скажете ви і будетет праві. Пояс затягнути треба, але не в тому місці де культура.
Для подолання кризи важливі не лише дії влади, а і всього суспільства — глобальне зниження рівня соціальної та культурної обізнаності можуть підвищити рівень напруженості серед українського населення. Другий момент — культура сприяє нашій самоідентичності і появи нас на мапі світу. Простіше кажучи — фінансування українського культурного сектору дає змогу українцям заявити про себе світові, після чого в нашу культуру приходять міжнародні інвестиції тому що в неї вірять і її перш усього бачать. Де міжнародні інвестиції, там збільшення пропозиції, а там і ріст економіки. Тому що українська культура спроможна бути продуктом на експорт у найкращому сенсі цього слова.
За поганими прикладами далеко ходити не потрібно — з початку 90-х через несистемну і напівпритомну державну підтримку українська культура була переповнена творами нашого східного сусіда, і не кажіть, що це не посприяло нинішньому соціальному розколу. Наразі зупиняти процес, який так важко і довго стартував — повне безглуздя.
Але на противагу такому дрімучому лісу є хороші приклади — ось як українці встигли заявити про себе у світовій кіноспільноті лише за останні два роки: приз за режиссуру «Донбасу» Сергію Лосниці у «Особливому погляді» Каннського кінофестивалю, участь повнометражного дебюту Нарімана Алієва «Додому» (фільм кримськотатарською мовою!) у тих же Каннах, приз для комедії «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча у Карлових Варах, нагорода на Visions du Réel документальному фільму «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан, тріумф «Атлантиди» Валентина Васяновича у «Горизонтах» Венеційського кінофестивалю і серед останніх — режисерський приз Ірині Цілик за документалку «Земля блакитна, ніби апельсин» на «Санденсі» (її ми мали побачити на DocuDays, але не склалося).
Ще один момент. Зверніть увагу, що серед перших, не лише в Україні, а й по всьому світу, хто почав активно підлаштовуватися під кризові умови і йти на зустріч обмеженням — культурні інституції (стріми концертів та театральних вистав, відкриття доступу до лекцій та воркшопів, онлайн-бібліотеки та віртуальні експозиції). Тому що у всіх цих проектах були задіяні професіонали, яким хочеться поділитися своєю роботою. Зробити це у традиційному форматі тепер небезпечно — всі ми маємо дотримуватися карантину, тому вихід у онлайн — альтернатива, яка допоможе донести мистецькі твори публіці. Але навіть така робота потребує фінансових ресурсів — зйомки, звук, монтаж, стрімінг.
Що робити далі?
У такі кризові випадки, зумовлені зовнішніми факторами, по ідеї, мала би бути бюджетна підтримка культури, тому що культура у нас паде на полі бою першою. Щось подібне вже відбувається у низці країн Європи.
До прикладу, у Німеччині вже існуючі програми підтримки мистецького сектору терміново переформатують — тепер в пріоритеті допомога митцям та фрілансерам, які потерпають від ситуації в першу чергу. Крім того, вже зараз готується до заспуку додатковий спеціальний фонд підтримки культурного та аудіовізуального секторів.
В Польщі Міністерство Культури та національної спадщини (MCNH) спрямовує свої сили в онлайн-формат — започатковує спеціальну програму для культурних інституцій, яка спрямована на розширення їх активностей через створення онлайн-бібліотек, -театрів і т.д.
В Чехії та Норвегії зараз запроваджують додаткові гранти на підтримку культури через фонди солідарності, а вже запущені заходи культурних та креативних індустрій не будуть штрафуватися за невиконання певних зобов’язань або недосягнення показників (наприклад, кількості відвідувачів). На додачу норвезьке Міністерство культури виділить майже 30 мільйонів євро на компенсацію скасованих культурних заходів.
Міністерство Культури Франції виділило близько 22 млн євро екстреної допомоги для підтримки різних культурних секторів, що постраждали від карантину: музики, кіно, образотворчого мистецтва, книг, засобів масової інформації та перформативного мистецтво.
Порівнювати наразі нашу ситуацію з прикладом європейських країн, можливо, і не зовсім доцільно, але найлогічніший план дій у такому випадку вже озвучила колишня заступниця міністра культури, молоді та спорту Ірина Подоляк у колонці для LB.ua:
«Що мав би зробити Мінфін «здорової людини»? Звернутись до Мінкультмолодьспорт (чи Мінкультінфо і Мінмолодьспорт, чи лихий його знає, як воно там зараз) та МЗС і попросити колег переглянути бюджети видатків самостійно. Професійність, відповідальність і здоровий глузд усіх учасників процесу мають братись за замовчуванням, бо тут зарита довіра, співдія і професійність».
Так Подоляк вважає (і з нею важко не погодитись), що керівництво УКФ, УІК, Українського самі прекрасно усвідомлюють виклики і в стані раціонально запропонувати перерозподіл.
27 березня о 15:00 вже пройшов онлайн-мітинг «НІ — знищенню культури!», влаштований Українською Кіноакадемією, в якому взяли участь 1000 людей (більше до трансляції просто не змогли приєднатися, тому решта бажаючих дивилися онлайн-стрім на Youtube). В рамках мітингу зі своїми коментарями онлайн виступили генеральна продюсерка ОМКФ Юлія Сінкевич, акторка Ірма Вітовська, екс-голова Держкіно Пилип Іллєнко, режисерки Надія Парфан та Марися Нікітюк, голова комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Олександр Ткаченко тощо. Зокрема, за словами Ткаченко, Держкіно додадуть в бюджет 200 млн грн. Точно цю інформацію можна буде дізнатися дуже скоро.
А поки, що ж робити нам? Споживати українську культуру! Дивіться нове українське кіно, наразі воно вже знайшло способи як дістатися до глядача у онлайн-форматі:
- на Takflix можна переглянути «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, «Вулкан» Романа Бондарчука, «Заповідник Асканія» Андрія Литвиненка, «Гуцулку Ксеню» Олени Дем’яненко, «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» Надії Парфан.
- на OLL.TV у доступі «Додому» Нарімана Алієва, «Дике поле» Ярослава Лодигіна, «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча
- На Sweet.tv вмикайте «Герой мого часу» Тоні Ноябрьової, «Захар Беркут» Ахтема Сеітаблаєва та Джона Віна
- На Megogo є «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва
- А на Divan TV — «Українські шерифи» Романа Бондарчука
- Зрештою, на Youtube повністю викладене «Плем’я» Мирослава Слабошпицького.
