Зачинене вікно у двір

Шлях «Жінки у вікні» на екрани був непростим. Права на екранізацію кіностудія 20th Century Fox купила ще в 2016 році, за два роки до виходу однойменного роману, а виробництво фільму прийшлося якраз на момент, коли компанія міняла власника. У результаті готова стрічка опинилася у Disney, які були в ній абсолютно не зацікавлені. Не допоміг і той факт, що тестові покази в жовтні 2019 року виявилися просто провальними, і фільм відправився на повторний монтаж. Тому коли Netflix минулого літа запропонував придбати вже готову стрічку й випустити її на своєму сервісі, у Disney були дуже раді розпрощатися з проблемним продуктом.

«Жінка у вікні» розповідає про психологиню Анну Фокс (Емі Адамс), яка страждає на агорафобію і тому не виходить з будинку. Щоб якось розважити себе, вона починає спостерігати за новими сусідами, Расселами, які переїжджають з Бостона. Але скоро вона починає підозрювати, що ця родина приховує страшний злочин.

Якщо сюжет здається вам знайомим, то це невипадково. Першоджерело доволі очевидно запозичує мотиви «Вікна у двір» Альфреда Гічкока, «Дівчини у потягу» Поли Гоукінз та фільму «Імітатор» 1995 року. Власне, причина, чому права на екранізацію опинилися у студії FOX аж за два роки до виходу книжки, полягає в тому, що автор вразив продюсерів своєю арифметикою успіху. («Вікно у двір» + «Дівчина у потягу») х «Загублену» = гарантований прибуток. Тому за право екранізувати ще не написаний твір FOX виклали фантастичний для письменника-дебютанта мільйон доларів.

Оригінальна назва
The Woman in the Window
Тривалість
100 хв
Прем’єра
14 Травня 2021
Жанр
Триллер
Режисер
Джо Райт
Актори
Емі Адамс, Гарі Олдман, Ентоні Макі, Ваятт Рассел, Джуліанна Мур, Дженніфер Джейсон Лі

Стрічка так і проситься у телеефір пізнього вечора, щоб можна було спокійно під неї заснути, не турбуючись, що пропустиш щось важливе чи несподіване.

Утім, Деніел Меллорі, автор першоджерела (під псевдонімом Ей Джей Фінн), виявився ненадійним оповідачем. У 2019 році журнал New Yorker опублікував великий матеріал про нього, де звинувачував Меллорі у хронічній брехні та маніпуляціях. Наприклад, письменник стверджував, що його брат наклав на себе руки, хоча той досі живий; що його мати померла від раку, хоча вона теж жива; що він має ступінь доктора від Оксфордського університету, хоча це не так; і ще сотні різних неправдивих історій. Звісно, бути обманщиком, опортуністом і кон’юнктурником — це не злочин. Але це варто знати, щоб зрозуміти, що «Жінка у вікні» від початку була холоднокровною спробою сконструювати з перевірених і працюючих елементів успішний роман. Який би згодом перетворився на ще більш успішний фільм. Проте дещо у цьому плані пішло не так.

Яким би штучним і сфабрикованим не був роман Меллорі, він принаймні знав, що він таке. Він був трилером, головна мета якого — змусити читача перегорнути наступну сторінку. Екранізація ж страждає від глибокої екзистенційної кризи. Стрічка Джо Райта непевно балансує між престижною драмою та психологічним горором, відмовляючись від гостросюжетних елементів заради красивих довгих кадрів з Емі Адамс і пронизливого саундтреку від Денні Ельфмана. Останній, до речі, замінив на посаді композитора Трента Резнора та Аттікуса Росса. За їхніми словами, студія не оцінила їхній «авангардистський» саундтрек. Що стало черговою помилкою в довгому ланцюжку невдалих рішень.

У останньому ж акті фільм узагалі перетворюється на слешер, ніби забуваючи про драму, яку старанно наганяв до цього. Зазвичай такі тональні суперечності можна пояснити різними сценаристами, які тягнуть сценарій кожен у свій бік. Але «Жінка у вікні» має тільки одного автора сценарію, і цей сюжетний твіст вражає більше, ніж ті, що є у фільмі. Під час перегляду складається враження, що сценарист Трейсі Леттс («Серпень: Графство Осейдж») і режисер Джо Райт («Гордість і упередження», «Темні часи») навмисно роблять усе, щоб позбавити стрічку динаміки. У результаті несподівані повороти сюжету «приземляються» на екран настільки невдало, що майже не справляють ефекту.

Найбільш прикре те, що замкненими всередині цього непорозуміння виявляються хороші актори, які стараються хоч якось оживити статичний сценарій. Емі Адамс намагається грати Анну Фокс так само, як одну зі звичних для себе стримано-трагічних героїнь, але та просто не настільки глибока й цікава, як Пеґґі Додд з «Майстра» чи Луїза Бенкс із «Прибуття». До того ж після стількох схожих ролей ефект Адамс починає потроху вивітрюватися. Тому хочеться сподіватися, що повернення до романтичної казки у сиквелі «Зачарованої» дещо струсоне акторку та розбавить рутину одноманітних персонажок. Бо останні кілька робіт («Жінка у вікні» та «Сільська елегія») наближають її радше до «Золотої малини», ніж до заповітного «Оскара».

Узагалі, акторський склад фільму показує, наскільки амбітними були плани Fох на цю стрічку. Ґері Олдман, Джуліанна Мур, Дженніфер Джейсон Лі, Ваятт Расселл, Браян Тайрі Генрі, Ентоні Макі — усі стають заручниками невдалих сценарію та режисури. Гру кожного з них окремо є за що похвалити, але разом вони просто не поєднуються в повноцінну картину.

Мабуть, символічно, що «Жінка у вікні» вийшла одразу на Netflix. Попри вражаючий акторський склад і явні амбіції бути чимось більшим, ніж «просто трилером», стрічка так і проситься у телеефір пізнього вечора, щоб можна було спокійно під неї заснути, не турбуючись, що пропустиш щось важливе чи несподіване.

Плюси

+ акторська гра
+ операторська робота

Мінуси

— заяложений сюжет
— відсутність динаміки
— суперечливість форми та змісту

Оцінка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: