Fight the power

Контекст (від лат. contextus – тісний зв’я­зок, з’єднання) – сукупність обставин, від яких залежать значення або сенс будь-якого знака, вислову, тексту, дії.

В інтернет-епоху поняття «контекст» може претендувати на лаври найбільш значимого і, в той же час, найбільш ігнорованого терміну. Саме контекст допомагає зрозуміти події, які відбуваються у різних куточках світу і саме контекст ми зазвичай воліємо ігнорувати, віддаючи перевагу стереотипам, упередженням та власним «логічним» висновкам. У деяких ситуаціях розуміння контексту є критично важливим — наприклад, коли ми говоримо про війну з Росією, політичну ситуацію на Близькому Сході чи расове питання у США.

У світі кінематографу на пояснення усіх деталей, що створюють центральний конфлікт, зазвичай немає достатньо часу. Це призводить до найпоширенішого прийому — спрощення та узагальнення — в результаті чого комплексна проблема того ж расизму перетворюється на цілком зрозумілі та однозначні історії, на зразок «Водія місс Дейзі», «Зеленої книги», «12 років рабства» чи навіть «Джанго». У таких стрічках чітко прослідковуються позитивні та негативні персонажі, які персоналізують «хорошу» і «погану» сторону конфлікту. Але 31 рік тому з’явився фільм, який поставив на вуха США своїм закликом «Роби як треба».

Стрічка Спайка Лі розповідає про один спекотний день у афроамериканському кварталі Брукліна, де конфлікт розгортається навколо єдиної місцевої піцерії. Італійський власник Сел (Денні Аєлло) відмовляється виставити на «стіну пошани» хоч одну темношкіру знаменитість, віддаючи перевагу землякам Френку Синатрі та Аль Пачіно. Дріб’язковий конфлікт, підігрітий пекучим сонцем, розгорається до неконтрольованого вибуху емоцій, у центрі якого опиняється головний герой — звичайний кур’єр Мукі (Спайк Лі), який постає перед необхідністю «поступити правильно».

Оригінальна назва
Do the Right Thing
Тривалість
120 хв
Прем’єра
21 Липня 1989
Жанр
Драма
Режисер
Спайк Лі
Актори
Спайк Лі, Джон Туртурро, Джанкарло Еспозіто

Готовий посперечатися, що перегляд «Роби як треба» гріє на гірше за UFO — пекельне літо Брукліну виривається за межі кожного кадру.

Сценарій до фільму був написаний за два тижні під впливом расистського інциденту на Говард Біч у 1986році — вбивства темношкірого хлопця зграєю білих молодиків. Пізніше Лі підтвердив, що також тримав у голові вбивство Елеонори Бамперс поліцейськими. Спайк, який зажди був активістом, вирішив нарешті показати на великому екрані всю складність проблеми расизму, обравши для цього найхимерніший та найскладніший варіант — він змусив глядачів робити висновки самостійно.

Протягом 90% хронометражу, «Роби як треба» знайомить нас із жителями невеличкого району Брукліна — режисер поступово розкриває перед нами кожного персонажа, створюючи комплексний психологічний портрет усіх і кожного. Спайк Лі принципово не користується «білими» та «чорними» образами, постійно балансуючи між почуттями любові та ненависті, які він завбачливо ілюструє кастетами Радіо Рахіма. Ви не знайдете тут героїв чи поганців — навіть центральний персонаж у виконанні самого режисера тут протягом більшості фільму залишається флегматичним фоном для знайомства з рештою краткастого соціуму.

При цьому розтягнута експозиція аж ніяк не втомлює глядача — джазовий саундтрек Білла Лі разом з хіп-хоп хітами та динамічна камера Ернста Дікерсона створюють ідеальну атмосферу напруги, яка лише посилюється спекою. Готовий посперечатися, що перегляд «Роби як треба» гріє на гірше за UFO — пекельне літо Брукліну виривається за межі кожного кадру. Десятки мілких конфліктів дозволяють розкрити героїв з усіх сторін — десь вони виступають на боці здорового ґлузду, десь викликають неодобрюючий гул глядачів. Все це створює продуманий та деталізований контекст, який потрібен для того, щоб аудиторія мала повне та всеохопне розуміння кульмінації фільму.

Спайк Лі створює ідеальний кокон для фіналу, завдяки якому кожна дія персонажів може трактуватися одразу з кількох точок зору. Сам же режисер залишається осторонь від драматичних подій — глядач, познаймившись з усім районом раптом опиняється у дуже неоднозначній ситуації, яка усіма силами вимагає зовнішнього орієнтира: то як же повинен був поступити Мукі? Як саме було «вчинити правильно»?

Фінальні титри, які демонструють дві протилежні цитати Мартіна Лютера Кінга та Малкольма Ікса, лише поглиблюють фрустрацію. У 1989 році американці шоковано виходили з кінотеатрів — одні були переконані, що режисер підбурює темношкірих до бунту, інші навпаки були вражені гуманістичним посилом Спайка. Попри контроверсійність, стрічка швидко отримала визнання — «Роби як треба» додали у список бібліотеки Конгресу за «культурну, історичну і естетичну цінність» щойно з’явилися така можливість, картина потрапила у більшість списків найкращих фільмів XX століття та була номінована на «Оскар» за найкращий сценарій. Щоправда у категорію «Найкращий фільм» вона так і не потрапила — там тріумфувала куди більш зрозуміла «казка для білих» (за словами Спайка) «Водій міс Дейзі». Тому що контекст — це, звичайно, добре. Але коли тобі кажуть як правильно думати — це ще краще.

Плюси

— сценарій
— ідея
— музика
— атмосфера

Мінуси
Оцінка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: