Казка по-пекінськи
Слідом за Warner Brothers, які своїм «Тенетом» почали осінній сезон блокбастерів, у боротьбу за відродження кінопрокату включився і Disney. Нагадаємо, що «Мулан» мала вийти в прокат ще наприкінці березня, і в Голлівуді тоді навіть відбулася офіційна прем’єра, проте до великих екранів стрічка навесні так і не дійшла. Власне, навіть тепер фільм дійшов не до всіх кінотеатрів: у США його можна подивитися тільки на стрімінгу Disney+, причому за це ще й треба доплатити. Не в останню чергу це пов’язано з низкою скандалів, які супроводжували фільм.
По-перше, виконавиця головної ролі, Лю Іфей, підтримала гонконзьку поліцію й засудила протестувальників, що виступали за автономію Гонконгу. По-друге, стрічка знімалася в провінції Сіньцзян, де розташовані концентраційні табори для «перевиховання» уйгурів. І це вже не кажучи про невдоволення тих, хто хотів побачити мюзикл; тих, хто хотів побачити дракончика Мушу; й тих, хто взагалі критикує спроби американських компаній апелювати до багатого китайського ринку. Таким чином, «Мулан» був для компанії якщо не пороховою діжкою, то принаймні неприємною скабкою, від якої хотілося якнайшвидше позбавитися, при цьому ще й відбивши максимум коштів (про повернення виробничого бюджету в 200 мільйонів доларів і маркетингового бюджету в 50 мільйонів навіть не йдеться).
У цьому місці ви можете задатися запитанням, навіщо стільки писати про те, що не стосується безпосередньо самого фільму. Але, на жаль, після перегляду «Мулан» неможливо позбутися відчуття, що це не самостійний мистецький твір, а бізнес-проєкт, зроблений за настільки детальним ТЗ, що йому бракує простору для того, щоб просто бути фільмом. І тому навіть трохи приємно, що якраз з бізнесової точки зору він провалився.
«Мулан» намагається сказати одночасно про все: про патріотизм, про фемінізм, про східні традиції. І під цим багажем різних ідей часто губиться сама стрічка.
«Мулан» намагається сказати одночасно про все: про патріотизм, про фемінізм, про східні традиції. І під цим багажем різних ідей часто губиться сама стрічка. У певних місцях фільм злітає, так само, як і його герої, що нехтують законами гравітації. Але потреба раз за разом повертатися до нудних уроків про віру в себе, любов до родини та любов до батьківщини збиває ритм і змушує фільм втрачати висоту.
Номінальним джерелом стрічки є однойменний мультфільм 1998 року, заснований на традиційний легенді про Гуа Мулань, дівчину, яка вдала із себе чоловіка та пішла в імператорську армію замість свого хворого батька. Проте якщо попередні діснеївські римейки («Аладдін», «Красуня і чудовисько», «Король Лев») робили все, щоб здаватися схожими на мультфільми, у «Мулан» – зовсім інші орієнтири. Передусім це фільми в жанрі «уся», зокрема «Герой» Чжана Імоу. У сценах в імператорському палаці неможливо не побачити впливу цієї картини, аж до Джета Лі у тронній залі. От тільки цього разу він сидить на троні імператора, а не навпроти нього.
І саме ті моменти, де «Мулан» повністю віддається жанру, працюють найкраще: яскраві барви, супергеройська сила «ці», карколомна акробатика. Так само вдало працює й центральний конфлікт: перевірена століттями історія про жінку, яка настільки любила батьківщину та сім’ю, що вирішила збрехати і першій (видавши себе за чоловіка), і другій (без попередження пішовши на війну). Але постійні відступи, де напрочуд серйозним тоном говорять про повагу до родини, про чесність, про місце жінки в суспільстві, тільки гальмують фільм і порушують один з головних законів кіновиробництва: розповідають замість того, щоб показувати.
Відмова від музичних номерів і дракончика Мушу стала не єдиною відмінністю фільму Нікі Каро від мультфільму 1998-го року. Лі Шенга, який був командувачем, а згодом і чоловіком Мулан у мультику, розбили на двох окремих персонажів: генерала Туна і простого солдата Чена. Перший (у виконанні Донні Єна) отримав функції командувача Мулан, другий – потенційного романтичного інтереса. Щоправда, стрічка майже не зацікавлена у романі між героями, і це на краще. «Мулан» і так жонглює такою кількістю тем, що любовна лінія могла б узагалі розвалити фільм на набір роз’єднаних сцен.
Істотні зміни торкнулися також антагоністів стрічки. Злого гуна Шан Ю з його ручним соколом замінив лідер руранів Борі Хан з відьмою Сянь Лан. Обох персонажів спробували максимально ускладнити порівняно з мультфільмом. Борі Ханом, на відміну від Шан Ю, керує не жадібність до китайських багатств, а помста за те, що китайський імператор вбив його батька й поневолив його народ. Відьма теж одержима помстою – її зробили вигнанкою за те, що вона наважилася керувати енергією ці, забороненою для жінок. І саме через ці ускладнення сліпий патріотизм Мулан і відверта «про-китайська» позиція фільму створюють додаткові запитання. Тому що складні персонажі потребують складних відповідей, а фільм задовольняється майже дитячим «добро перемагає зло». От тільки «добром» нам пропонують некритично визнати китайську імперію, а «злом» – людей, які намагаються від неї відокремитися. Можливо, події в Гонконгу все ж не настільки віддалені від фільму, як може здатися.
Так само невпевнено «Мулан» розплутує і клубок під назвою «традиційні східні цінності». З одного боку, нам показують важливість емансипації жінок – Мулан тісно в ролі дочки й дружини в патріархальному китайському суспільстві. З іншого боку, найвищою моральною цінністю стверджується суто конфуціанський ідеал поваги до батьків і до влади. При цьому ігнорується той факт, що вони суперечать між собою: не можна поважати батьків і владу, і при цьому відмовлятися від виконання встановленими владою й батьками ролей.
«Мулан» почувається найбільш упевнено тоді, коли це голлівудський екшн з елементами «уся» про воїтельку, яка завдяки своїй чесності, мужності та сміливості змінює уявлення інших про те, на що здатна жінка. Але варто фільму відволіктися від цієї простої фабули, як внутрішні суперечності розривають його на набір розрізнених лозунгів і порожніх уроків.
+ постановка екшну
+ центральна сюжетна лінія
— відверта повчальність
— суперечливе ідейне навантаження
