Хід королеви: 3 причини дивитися «Ферзевий гамбіт»
Поки 2020 року гостро не вистачало драматизму – звісно, не у реальному житті, а на маленькому екрані. Як би не старались сценаристи, з хорошими серйозними серіалами нам цього року щось не щастить – хітами стають абсурдні та дивні проєкти на кшталт документального Tiger King чи «Опівнічної служби». З нещодавніх похмурих прем’єр на думку спадає хіба що «Я знаю, що це правда» – надмірно сентиментальна історія з Марком Руффало в головній ролі. Але її теж складно назвати успішною – серіал HBO зібрав змішані відгуки критиків та навряд комусь запам’ятається.
І ось, у жовтні любителям драми нарешті пощастило – Netflix випустили «Ферзевий гамбіт» з Анею Тейлор-Джой у ролі геніальної шахістки з непростою долею. В основі серіалу лежить однойменний роман Волтера Тевіса, який вийшов у 80-х та вже встиг стати сучасною класикою. Розповідаємо, чому вам точно варто звернути увагу на цю історію.
Протагоністка, якій дозволяють бути складною
«Ферзевий гамбіт» Волтера Тевіса – суміш спортивного трилера та того, що у літературній критиці називають «романом виховання» або «більдунгсроманом». Іншими словами – це типова історія становлення та розвитку героя, за яким ми спостерігаємо від його дитинства і аж до зрілості. Таких сюжетів у світовій літературі безліч, але ось що виділяє серед них кингу Тевіса – тут у центрі оповіді опиняється не багатостраждальний хлопець, а непроста, надзвичайно обдарована дівчина. Це історія Бет Гармон (Аня Тейлор-Джой) – геніальної юної шахістки, яка ще дитиною втратила батьків і виросла у холодній атмосфері суворого інтернату. Коли ми знайомимося з протагоністкою, перед нами мовчазна і трохи дика дівчинка-підліток (у першому епізоді молоду героїню грає Айла Джонсон), яка завдяки життю в притулку вже у дванадцятирічному віці залежна від транквілізаторів.
Надзвичайно розумні, але нещасливі та асоціальні персонажі, яким складно будувати стосунки з близькими – кліше, яким не здивуєш глядача. Ми звикли до того, що нам регулярно розповідають історії непростих, але талановитих чоловіків, які жертвують особистим життям заради високої мети. Доктор Хаус, Раст Коул, Шерлок Голмс – ці герої не мають рівних у своїй справі, зате навряд колись стануть «нормальними» членами суспільства. А ось оповіді про жінок, для яких кар’єра стає сенсом життя, зустрічаються доволі рідко — чомусь сценаристи досі бояться створювати героїнь, які здаватимуться холодними, відлюдькуватими чи агресивними.
«Ферзевий гамбіт» чудово заповнює цей вакуум — нам нарешті показують протагоністку, яку не завжди виходить зрозуміти, і яка не завжди викликає симпатію. Бет з самого дитинства не намагається подобатися людям — їй набагато важливіше досягнути своєї мети. Вона прямолінійна, холодна, часом навіть неприємна, але завдяки грі Тейлор-Джой ми не можемо відірвати від неї очей. Як і Бет Гармон, самій акторці з дитинства пророчать неймовірну кар’єру (і не дивно, згадайте її дебют у стрічці «Відьма»), і вона вчергове виправдовує очікування.
Драма тихої гри
Під час навчання у строгому інтернаті Бет випадково знайомиться з похмурим сторожем (Білл Кемп), який проводить дні, розмірковуючи над шаховими стратегіями та комбінаціями. Дивна гра відразу захоплює дівчину – настільки, що вже скоро вона марить ходами та грає в уявні партії. Звісно, не без допомоги транквілізаторів, які учням щедро роздають шкільні медсестри. Коли дівчину нарешті всиновлює пара з передмістя, героїня вже чітко усвідомлює свою мету в житті – вона має стати найкращою шахісткою в історії гри.
Вже на середині другого чи третього епізоду Бет перетворюється з мовчазної дівчинки на рішучу спортсменку, яка раз за разом обігрує набагато старших та більш досвідчених гравців. І це, здавалося б, мало відсіювати найбільш непосидючих глядачів – шахові партії на перший погляд не здаються надто захоплюючим видовищем. Але шоуранерам вдається перетворювати тиху, спокійну гру на справжню драму, за якою цікаво спостерігати навіть якщо ви не надто знаєтесь на шахах. А якщо ви все ж щось про них знаєте, то дивитися буде навіть цікавіше – консультантом на зйомках виступав російський спортсмен Гаррі Каспаров, тож поєдинки Бет вийшли справді продуманими до дрібниць.
Атмосфера минулого
Нетерплячій та амбітній героїні Ані Тейлор-Джой непросто знайти місце в соціумі – на дворі консервативні 1950-ті, і мало хто взагалі може уявити, що дівчина може професійно грати в шахи. Строгий прийомний батько відмовляється шукати з протагоністкою спільну мову, а її нова мати (Маріель Геллер, режисерка чудової драми «Чи зможете ви мене колись пробачити») – розчарована власним життям домогосподарка, яка знаходить розраду у випивці та заспокійливому. Та й сама протагоністка не вписується у наші уявлення про те, якою має бути геніальна шахматистка – вона занадто відлюдькувата та холодна, щоб відповідати ідеалам жіночності, але водночас полюбляє красивий одяг та розкішне життя. Це і не безплотний вундеркінд, і не звичайна гламурна зірка.
Єдиний шлях для Бет – перемогти усіх самовпевнених опонентів (серед них, наприклад, Гаррі Меллінг, більш відомий як Дадлі) та побудувати власний шлях. Вже дуже скоро дівчина стає зіркою – головною шахісткою Сполучених Штатів. Розкішні сукні, подорожі екзотичними локаціями (Париж, Мехіко, Лас Вегас), та фотосесії для журналів — якщо ви сумували за стилізованими драмами про 1950-ті та 1960-ті, то точно оціните те, наскільки уважно шоуранери відтворюють минуле.
