Культ кіно: рецензія на фільм «Ночі у стилі бугі»

У 1977 році Полу Томасу Андерсону виповнилося сім років. В клубах тоді лунало диско, зачіски прикрашали блискітками, а молоде бунтівне покоління ще не знало про чуму XX століття — СНІД. Тож поки майбутній режисер бігав у кінотеатри рідного Лос-Анджелеса на сеанси «Зоряних війн» та «Бріоліну», на сусідній вулиці надзвичайним попитом користувалися фільм дещо іншого жанру.

Порно-індустрія переживала пік, а нічні покази для дорослих користувалися неабияким попитом. Мине 20 років і вже 27-річний Пол спробує розібратися у тонкощах і нюансах епохи, яка не в останню чергу вплинула на формування його особистості. Про це говорить не лише його епічний портрет зміни епох у «Ночах в стилі бугі», а й рання короткометражка 1988 року «Історія Дірка Дігглера», яка зверталася до біографії відомого актора фільмів категорії X. Складно визначити, чи наділив ПТА персонажа частинкою самого себе — незважаючи на поверненні до героя у 1997 році, спільного у них не так багато — хіба що щира любов до поп-культури того часу.

«Ночі в стилі бугі», на щастя, не лише історія одного злету та падіння порно-актора — це майже сімейна сага і портрет зламу часів, коли культурна і технологічна еволюції не просто рухалися вперед, стаючи все доступнішими і дешевшими, але й ледь не заперечували власних попередників як безповоротно застарілих.

Дія фільму відбувається протягом 1977-1983 років. Едді Адамс (Марк Волберг) — молодий і не зовсім освічений хлопець, що працює на кухні знаменитого клубу та іноді продає себе за десятку. Це триває, поки він не зустрічає власну хрещену фею, а точніше — хрещеного батька. Ним виявиться режисер Джек Горнер (Берт Рейнольдс), що знімає порно-фільми і щиро вважає їх витворами мистецтва. Взявши псевдонім Дірк Дігглер, Едді з головою пірнає у життя індустрії, де гумору та абсурдну не менше, ніж драми.