Час розслабитись: найкращі ненапряжні фільми на Netflix
Уявіть ситуацію – ви сидите вдома вже не перший тиждень, від скайп-конференцій та новин йде обертом голова, і хочеться просто впасти на диван та щось подивитися. Бажано – щось миле, ненапряжне, і таке, щоб однією рукою можна було гортати стрічку соціальних мереж. Звісно, ситуація цілком гіпотетична – ми не сумніваємось у тому, що ви на карантині дивитесь лише серйозне драматичне кіно (чи новинки артхауса!), і приділяєте йому свою цілковиту увагу. Але якби раптом так сталося, що вам закортіло просто бездумно розслабитись перед екраном, то Netflix неодмінно прийде на допомогу.
«Краще не буває» (1997)
Реж. Джеймс Брукс
Ця романтична комедія з Джеком Ніколсоном – поки що останній фільм, який отримав «Оскар» і за кращу чоловічу роль першого плану, і за кращу жіночу роль. У центрі оповіді – нестерпний письменник-мізантроп (Ніколсон), який закохується у милу офіціантку (Гелен Гант) та поступово намагається стати хоч трохи кращою людиною. Так, деякі аспекти фільму сьогодні виглядають застарілими, але загалом це дуже мила (але не занадто приторна) картина з чудовим кастом та вигадливими діалогами. І навіть передбачуваність сюжету можна пробачити – принаймі, за ним можна простежити навіть тоді, якщо ви періодично відволікаєтесь на новини чи заварюєте чай.
«Мамма мія!» (2008)
Режисерка: Філліда Ллойд
Отже, незадовго до свого весілля, юна Софі (Аманда Сейфрід) вирішує все ж з’ясувати, хто з колишніх чоловіків її матері (Меріл Стріп) є її батьком. Дівчина запрошує трьох найбільш ймовірних кандидатів на церемонію – і тут починаються веселі, абсурдні та просто дуже дивні пригоди.
Класичні пісні гурту ABBA, райські пейзажі грецьких островів, культові британські актори, та Меріл Стріп, яка співає, лазячи по даху. Що ще треба для ідеального guilty pleasure? Хіба що відерце морозива та келих вина. Так, сюжет цієї комедії викликає резонні запитання, але ми б радили сприймати фільм не як реалістичну історію, а як похід у караоке з друзями. Іншими словами – усім буде трохи соромно, але й дуже весело.
«Копи на підхваті» (2010)
Режисер: Адам МакКей
До того як Адам Маккей («Гра на пониження», «Влада») почав знімати розважальне кіно на серйозні теми, він славився своїми легковажними, але вдалими комедіями, та співпрацею з Віллом Феррелом. Бойовик «Копи на підхваті» – одна з їх найкращих колаборацій, і просто ідеальний фільм для лінивого вечора на дивані. З одного боку, над стрічкою не треба надто зосереджено думати – тут вистачає захоплюючого екшна, сміливих пародійних моментів та шалено смішних діалогів. З іншого – навіть найбільш прискіпливі кінокритики погоджуються, що це справді гарно знятий фільм, тож на нього не шкода витратити декілька годин.
«Під кайфом та спантеличені» (1993)
Режисер: Річард Лінклейтер
Шкільна комедія Річарда Лінклейтера – яскравий калейдоскоп, що складається з історій про те, як учні однієї з американських шкіл проводять останній день перед канікулами. На відміну від багатьох фільмів цього жанру, у «Під кайфом та спантеличених» немає ні краплі награного драматизму – кінокритик Роджер Еберт колись навіть назвав цей підхід «мистецтвом на межі з антропологією».
Замість якогось моралізаторства чи серйозності тут атмосферність, легка ностальгія та максимально реалістичний гумор. Якщо ви часом сумуєте за власними шкільними роками, то дозвольте Лінклейтеру хоч на пару годин перенести вас у простіші часи, коли головним питанням було «як відпроситись у батьків на тусовку?».
«Нетямущі» (1995)
Режисерка: Емі Гекерлінг
Ось він – чи не найкращий «дівчачий» фільм 1990-х. Здавалось би, як можна вдало перетворити «Емму» Джейн Остін на історію про дівчину, яка мешкає у Каліфорнії, вчиться у старшій школі та обожнює брендовий одяг? Але постановниці Емі Хекерлінг це не просто вдалось – вона зняла фільм, який досі цитують мільйони кіноманів. Так, замість аристократичних британських маєтків героїв оточують скейт-парки та торгові центри. Але Шер Хоровіц у виконанні Алісії Сільверстоун – ідеальна інкарнація самовпевненої, не надто уважної, але дуже добросердечної Емми Вудхаус. І чудовий доказ того, що завжди можна стати трохи кращою людиною та знайти кохання в найбільш неочікуваний момент.
«Джуно» (2007)
Реж. Джейсон Райтман
Сценаристці Діабло Коді якимось чином вдалось взяти максимально непросту тему – небажану підліткову вагітність – і написати про неї максимально життєствердну, милу та смішну історію. «Джуно» розповідає про розумну та впевнену у собі школярку (Еллен Пейдж в одній із своїх найкращих ролей), яка дізнається про те, що вагітна від свого найкращого друга (Майкл Сера).
Так, це могло би стати основою для повноцінної трагедії, але Джуно справляється з цією ситуацією з гумором та оптимізмом – і в результаті отримує цілком заслужений хепі-енд. Окрема причина подивитися цей фільм – чудовий саундтрек, що складається із інді-хітів та пісень легендарної Кім’ї Доусон.
«Усім хлопцям, яких я колись любила» (2018)
Режисерка: Сюзен Джонсон
Часом Netflix вкладається у авторські проекти найцікавіших режисерів цього покоління – Альфонсо Куарона, Ноя Баумбаха, Девіда Фінчера та Кері Фукунаги. Але коли сезон нагород позаду, стрімінг сервіс знову береться за те, що найбільше люблять більшість його глядачів – похмурі документалки про злочини, мелодраматичні серіали та милі романтичні комедії. Одним з найбільших нещодавніх хітів стрімінг-сервісу була якраз дилогія To All The Boys I’ve Loved Before – трохи приторна та передбачувана, але якісно знята історія про школярку Лору Джин. Якщо ви таємно сумуєте за часами ромкомів, але вам складно ігнорувати сексистські сюжети та застарілі ходи старих представників жанру, то ось – ідеальний фільм на вечір.