Територія культового кіно: що таке «культ» у кінематографі
Авторка: Інна Волоська
Якщо коли-небудь ви чули щось на кшталт: «Це ж культова класика»,— то, мабуть, замислювались хоча б на секунду, що ж малось на увазі. І поки одні мимоволі подумають про «Гаррі Поттера» чи «Назад у майбутнє», інші з трепетом процитують «Плетену людину» Робіна Гарді або «Шоу жахів Роккі Горрора» Джима Шермана.
Пропонуємо пройти декілька простих кроків, аби з’ясувати, що це, і потрапити на територію культового кіно.
Крок 1. Зрозуміти, що таке «культовий фільм»
Досі немає єдиного визначення «cult film». Про це часто дискутують критики та любителі кіно. У «Словнику наук про кіно» ( A Dictionary of Film Studies) Аннет Кун все ж можна зустріти коротке пояснення.
Цей термін означає певну еклектичну групу фільмів, визначені як post hoc (з латинської — «після цього») в значенні його сприйняття аудиторією. Культові фільми часто суперечать мейнстрімним течіям та не є визнані широкою аудиторією. Однак прихильники такого кіно віддані. Як правило, вони створюють навколо конкретної стрічки культ і слідують йому роками. Кажуть, що такі фільми ніколи не старіють, а щоразу відкривають інші грані.
Крок 2. Дізнатись, де народився «культ»
Як пише Ларушка Іван-Задех у статті From Withnail and I to El Topo: What makes a cult film? у BBC Culture, спочатку феномен культового кіно був суто американським. Це поняття і саме визначення з’явилися в 70-ті.
А от Кристофер Мак-Кітрік у статті What makes a movie a “cult” film? в liveaboutdotcom розповідає історію виникнення явища.
У період класичного Голлівуду лише декілька, скажімо, не касових фільмів (ті ж самі «Потвори» Тода Броунінга) періодично транслювали в кінотеатрах. «Інакше» кіно не показували по телебаченню, а домашнього кінотеатру на той час не було. Це перешкоджало аудиторії дізнаватись про нові стрічки.
Згодом, аби збільшити аудиторію малобюджетним способом, на телебаченні почали транслювати так звані «нічні фільми» (a midnight movie), що були дивакуватими триллерами або горорами. А вже у 70-ті кінопалаци великих міст додали в прокат андерграундні стрічки, ті ж самі midnight movies. Серед знаменитих прикладів — «Голова-гумка» Девіда Лінча (1977). Інколи покази тривали місяцями або роками, допоки продавались квитки. Тоді ж з’явились постійні відвідувачі певного фільму, який обожнювали. Вони переодягалися в улюблених героїв, повторювали рухи персонажів, цитували їх під час сеансу.
Коли з’явились пристрої VHS (Video Home System), попит на кінотеатри зменшився. Проте це дало розвиток течії культового кіно, адже глядачі отримали свободу вибору: відкриття старих фільмів і створення нових культів.
Крок 3. Освоїти характеристики культового кіно
Перш за все, це фільми, які не мають фінансового успіху та визнання широкої аудиторії. Під час створення режисер не використовує популярні сюжети, техніки чи прийоми, щоб здобути любов глядачів та їхні гроші. Тому вони не є мейнстрімними апріорі. Водночас культовим може бути як кіно у стилі «кітч» («Барбарелла», 1968), «гротеск» («Рожеві фламінго», 1972) чи «треш» («Кімната», 2003), так і якісні приклади сторітелінгу («Pink Floyd: Стіна», 1982 чи «Доні Дарко», 2001).
Однак кожна така стрічка має вузьке коло відданих шанувальників. Вони організовують фан-клуби, збираються разом, щоб вкотре переглянути її чи відіграти сцени, організовують події, присвячені темі фільму тощо. Також культовим можна вважати те кіно, про яке вам радше розповіли ті ж фани, ані ж ви побачили його по ТБ або в добірці топ-фільмів.
Спочатку такі стрічки були трансгресивними, дещо містичними, інколи порнографічними та відверто дивними, як то sci-fi квір-мюзикл «Шоу жахів Роккі Горрора» (1975). Згодом список розширився, тому до них також входять такі різні жанрові приклади, як комедійна фантастика «Засліплений бажаннями» (1967), екшн «Італійська робота» (1969), кримінальний трилер «Прибрати Картера» (1971), горор «Зловісні мерці» (1981) тощо. Однією з особливостей є те, що такі фільми наче випереджають свій час і стають буквально проривними. Вони здатні показати нову форму розповіді, нові сенси і навіть не боятись виглядати огидно — це нова форма нон-конформізму.
Таким фільмам також характерна довговічність. В той час, як мимовільні хіти швидко забуваються після прем’єри в кінотеатрах, культові — відроджуються і живуть довго (якщо не вічно) після першого релізу. Дуже часто їх помічають та як слід оцінюють уже за багато років після створення або повторної прем’єри. Так стрічка Тода Бронінга «Потвори», прем’єра якої відбулась у 1932, не сподобалась своїм сучасникам. Глядачі виявились не готовими до такої відвертої драми, тому вона зазнала поразки. Але вже за 30 років, у нонконформістських реаліях 60-х, цей фільм знайшов своє вагоме місце і став культовим.
Милозвучний вислів додає шарму, проте застосування його до будь-якого старого чи улюбленого фільму цілком спотворює його первісне значення.
Ба більше, культовим фільм робить не студія, а аудиторія. Тобто якщо в описі чи трейлері ви чуєте вираз «культове кіно», але мова йде про надпопулярний блокбастер, варто взяти ці слова під сумнів.
Однію з вагомих особливостей є те, що з культових фільмів часто роблять ремейки. І, як правило, вони популярніші за оригінальну версію, адже відповідають потребам і вимогам сучасності. Так у 2000 Гарольд Реміс зняв ремейк «Засліпленого бажанням» з однойменного фільму коміків Пітера Кука та Дадлі Мура. А комедійна «Італійська робота» з Майклом Кеном 1969-го перетворилась у «Викрадення по-італійськи» із Марком Волбергом у 2003.
Однак час, як завжди, вносить свої корективи, і речі мають здатність набувати нових значень, змінювати форму. Сьогодні, коли щороку створюється велика кількість фільмів, частину старих і добре відомих нам починають називати «cult classics», як-от «Зоряні війни» чи «Білявка в законі». Однозначно, що милозвучний вислів додає шарму, проте застосування його до будь-якого старого чи улюбленого фільму цілком спотворює його первісне значення.
Тепер, коли ми розібрались, що таке «культове кіно», можна побачити, як відбувається заміна понять та їхнє надмірне узагальнення у кінематографі.
Утім, завжди є винятки, тому й хіти можуть стати культовими, якщо брати до уваги локальність глядача. Зокрема у статті Ларушка Іван-Задех From Withnail and I to El Topo: What makes a cult film? ідеться, що для іранського режисера Бабака Анварі в дитинстві будь-який фільм із заходу міг вважатися культовим, адже вони були заборонені. Він говорить, що багато фільмів, які він дивився в 80-90-ті мали присмак культу, навіть популярний «Титанік».
Крок 4. Подивитись культову стрічку
Насправді, щоб осягнути масштаби внутрішнього світу культового кіно, потрібно знайти те «своє» кіно. Тут навряд чи допоможуть топ-списки на сайтах. Лише рекомендації, самопошук, цікавість кінематографом приведуть вас до чогось цінного.
Можливо, буде багато невдалих спроб, а, можливо, закохаєтесь у фільм з першого погляду. Тоді ви неодмінно відчуєте спорідненість і полюбите його дивакуватість. Укотре переглядаючи, відкриватимете для себе нові можливості, ставитимете нові запитання і, напевно, станете говорити його словами.
