Дика Енергія

За словами авторів «Бобота», ідея зробити фільм про трансформаторну будку, яка вирішила в певний момент кинути своє насиджене місце і почати мандрувати, з’явилася у них в 2010 році. Частково втілити її вдалось у кліпі ТНМК «Новина» (2012) після чого позитивні відгуки підштовхнули творчу групу сісти за сценарій. Ви уявіть собі. 8 років розробки концепції. 6 років написання історії. За такий час можна передивитися ледь не всі сімейні фантастичні фільми Голівуду, вивчити успішні кейси та й зняти хорошу кінострічку. Але у українських кіноматографістів, певно, часом з’являється бажання торувати свій шлях.

Картина розповідає про хлопця Вадика, який тікає… випадково потрапляє… Окей, простіше звернутися до офіційного синопсису, ніж переказати незв’язний сюжет: внаслідок потужного вибуху на Сонці по всій землі може зникнути електроенергія. Електромагнітне поле землі — це щит, збудований людьми, що формується спеціальними електричними Станціями, одна з яких була відключена Сміттярами — невідомими істотами. 12-річний Вадик потрапляє у коловорот (насправді круговерть) подій і на його плечі лягає місія порятунку світу. Йому на допомогу приходить Бобот — трансформаторна будка, носій Енергії Всесвіту. Разом вони намагаються запобігти катастрофі. Тепер від мужності Вадика залежить доля людства.

З реальністю синопсис сходиться лише в тому, що в «Боботі» дійсно є хлопчик Вадик, трансформаторна будка і загроза зникнення електроенергії.

Історія, звичайно, трохи кострубата, але, як для першого українського сімейного фантастичного фільму, згодиться. Точніше згодилася б, якби у картині відбувалися обіцяні події. Насправді ж з дійсністю стрічки синопсис сходиться лише в тому, що в «Боботі» дійсно є хлопчик Вадик, трансформаторна будка і загроза зникнення електроенергії. Під час перегляду фільму складається враження, що сценарій 6 років писала людина, яка:
— не бачила жодної кінострічки;
— не читала жодної книги;
— не чула жодної історії;
— не має фантазії;
— не знайома з концепцією сторітелінгу;
— ненавидить цю роботу.

Фабула картини побудована «для годиться» і жодного разу за фільм у глядача немає можливості зв’язати докупи все те, що відбувається на екрані. Більше того, мотивація (завжди) і дії персонажів (часто) залишаються для аудиторії загадкою. Концепція протистояння Сміттярів і Енергії пояснюється менш ніж за хвилину помираючою героїнею (потім виявляється, що вона лише вивихнула коліно) у вигляді передсмертного діалогу з напівобірваних слів. Обраність Вадика не зрозуміла навіть після фінальних титрів, а наявність деяких акторів можна спробувати пояснити лише їхнім зв’язком з режисером чи хоча б кастинг-агентом.

Бобот і енергія всесвіту / ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА

100 хв / ХРОНОМЕТРАЖ
30 серпня 2018 / ПРЕМ’ЄРА

боевик ЖАНР

РЕЖИСЕР:
Максим Ксьонда

СЦЕНАРІЙ:
Іван Тимшин

В РОЛЯХ:
Віктор Григор’єв
Іванна Бородай
Ігор Мірошниченко
Володимир Ращук
Тарас Шевченко
Микола Зміївський

ПРОКАТЧИК:
UFD

Багато сцен зняті в суто українському стилі «мамблінг» — це коли актори чітко не вимовляють слова, затинаються чи щось нерозбірливо бурмотять і це входить у фінальну версію.

Про гру акторів, особливо дітей, в українському кіно говорити поки не прийнято. У нас є кілька хороших виконавців, але у всі фільми їх не візьмеш, а решту, схоже, обирають методом випадково тицяння пальцями у перехожих. Режисеру, здається, було абсолютно без різниці, що відбувається в кадрі, тому багато сцен зняті в суто українському стилі «мамблінг» — це коли актори чітко не вимовляють слова, затинаються чи щось нерозбірливо бурмотять і це входить у фінальну версію. Варто зазначити, що усі діалоги, дії і реакції написані у не менш типовому для наших широт стилі «шкільна вистава» — поведінка та мова нітрохи не схожі на реальне життя, хоча це зумовлене не лише роботою сценариста, а й акторською грою.

Проте у фільмі є CGI! Візуальні ефекти подавалися як центральний елемент «Бобота» — майже половина стрічки містить комп’ютерну графіку і вся рекламна кампанія була побудована на цьому факті. Зізнаюсь чесно, до цього я бачив лише одну картину, зняту з таким підходом — останні «Трансформери». Але якщо там велика кількість комп’ютерної графіки була зумовлена необхідністю Hasbro якісно рекламувати роботів, то навіщо вона «Боботу» — невідомо. При цьому зроблена вона достатньо якісно, як для України, проте це ніяк не додає плюсів фільму.

«Бобот» відкидає 100 років розвитку галузі і намагається вигадати велосипед, хоч ніколи його не бачив і не знає, що він робить.

Взагалі, з творінням Майкла Бея у вітчизняного «літнього блокбастера» багато спільного. Відсутність сюжету, велика кількість продакт-плейсменту, який всіляко намагається потрапити глядачеві на очі, ставка лише на візуальні ефекти. Щоправда у «Трансформерів» все це є частиною стратегії франшизи, яка за рахунок популярності іграшок примудрилася вже зібрати майже 4,5 мільярди доларів. На що сподівалися творці «Бобота» — поки невідомо.

Все це підводить нас до того, що картина режисера Максима Ксьонди — велике розчарування. Перш за все, тому що минулий рік довів, що українське кіно має потенціал для розвитку. «Сторожова застава», «Кіборги», «Викрадена принцеса», «Брама» — попри велику кількість недоліків, за фільмами відчувалося бажання розповідати історію, заворожувати глядачів атмосферою, створювати цілісний продукт і вчитися у світового кінематографу. «Бобот» у свою чергу відкидає 100 років розвитку галузі і намагається вигадати велосипед, хоч ніколи його не бачив і не знає, що він робить. За подібне він заслуговує лише критики.