Епізод 6: «Один світ, один народ»
«Сокіл і Зимовий солдат» закінчився, в одному з останніх кадрів змінивши назву на «Капітан Америка і Зимовий солдат». Враховуючи, що у той же день стало відомо, що шоуранер серіалу Малкольм Спеллман напише сценарій до фільму «Капітан Америка 4», то не залишилося жодних сумнівів у тому, що весь цей шестисерійний сезон — просто інтерлюдія, довгий філер, необхідний для того, щоб у наступному фільмі не витрачати дорогоцінний екранний час для пояснення глядачам, чому Капітан Америка виглядає інакше. Навіщо ж тоді було вводити в сюжет стільки різних героїв та конфліктів? Судячи з фінальної серії, сценаристи й самі не знають відповіді на це питання.
У заручниках екшну
Одна з найскладніших задач, які доводиться розв’язувати багатьом фільмам (а особливо бойовикам) — як перетворити головний, часто ідейний конфлікт на послідовність видовищних сцен, де герої мають конкретне завдання, зрозуміле глядачу? Фільми Marvel страждають від цього особливо сильно: яким би не був конфлікт, у кульмінації все одно треба дати комусь по голові й зупинити блакитний промінь, який стріляє в небо. Судячи з «ВандаВіжн», а тепер і з «Сокола і Зимового солдата», серіали MCU теж не зовсім знають, як дати цьому раду.
У фінальній серії ГРР, цей могутній світовий уряд, виявляється звичайними статистами, яких спочатку саджають по вантажівках та гелікоптерах, потім їх хоробро рятують наші герої, а потім вони з розкритими ротами слухають, мабуть, найдовший (і найпафосніший) спіч в історії супергеройського кіно. Ніколи пояснювати, як саме показове вбивство світової верхівки допоможе іммігрантам — треба рятувати заручників.
Але заручниками виявляються, скоріше, самі сценаристи. Замість того, щоб зробити кульмінацію максимально емоційною та важливою, вони підвели до неї стільки персонажів, що їм просто не вистачило часу для того, щоб розкритися. Тут вам і Сем проти Батрока, і Джон Вокер проти Карлі, і Карлі проти Торговця силою (це, як я й передбачав після третьої серії, виявилася Шерон Картер), і Батрок проти Шерон Картер, і Сем проти Карлі, і ще безліч дуелей. Кожна з них отримує одну-дві хвилини екранного часу (які складаються переважно з бійки), після чого поспішно закінчується — адже треба бігти до наступного протистояння.
Герої та лиходії
У рекапі до попередньої серії я припустив, що для відновлення реноме героя Джону Вокеру доведеться пожертвувати собою. Виявляється, я помилявся. Щоб отримати дружнє поплескування по спині від Бакі, достатньо просто спробувати врятувати вантажівку з заручниками замість того, щоб гнатися за Карлі. І все — страта людини на площі та спроба вбити Месника забуті. Можливо, серіал у чомусь таки має рацію, і білошкірим блакитнооким блондинам справді легше бути героями.
Серіал так старанно намагався розмити межу між героями та лиходіями в попередніх серіях, що в останній новому Капітану Америці виявилося просто ні з ким битися. Битися з Карлі Сем відмовився, бо симпатизує її ідеалам. Битися з Джоном Вокером уже не треба — він дуже швидко перейшов у розряд героїв. Битися з Шерон Картер ще рано, бо ніхто, крім глядачів, не знає, що вона насправді Торговець силою. Залишається тільки вкотре толочити Батрока, та й того зрештою добиває Шерон. Вона ж, до речі, вбиває і Карлі.
У результаті виходить, що єдиним справжнім лиходієм серіалу стала саме Шерон Картер, яка вбила не більше людей, ніж Карлі, Земо або Джон Вокер, але так і не отримала можливості проявити свої не-злочинні якості. Навіть Земо, який сидить у своїй неприступній в’язниці, сказав останнє слово, вбивши (за допомогою свого дворецького) посібників Карлі. І тільки Шерон підступно надурила всіх, отримала у сцені після титрів свою колишню посаду і планує вийти на новий рівень торгівлі зброєю та державними секретами.
Що ж до Вел, героїні Джулії Луї-Дрейфус, то поки що взагалі незрозуміло, на чиєму вона боці. І чи буде Агент США під її керівництвом служити Америці або ж її особистим інтересам. З упевненістю можна сказати тільки одне — Кевіну Файґі дуже сподобався телесеріал «Віце-президентка» (Veep), бо він явно попросив Джулію грати ту саму героїню в MCU.
Розповідати, а не показувати
Один з найголовніших принципів будь-якого письма (у кіно, телебаченні чи навіть у художній літератури) — показувати, а не розповідати (show don’t tell). Тобто персонаж має проявлятися у діях, а не в розмовах. Саме тому бунт Карлі та її прихильників був настільки незрозумілим: нам постійно розповідали про те, що вона допомагає знедоленим, а показували тільки те, як вона б’ється з головними героями, вибухає продовольчі склади та бере політиків у заручники. Те саме було і з Джоном Вокером — його героїчне минуле лишилося за кадром, ми ж стали свідками тільки його агресивної, зверхньої поведінки та кривавого злочину. І, мабуть, логічно, що в останній серії порушення цього принципу було найпомітнішим.
Так, я кажу про промову Сема Вілсона. У якій було стільки ж пафосу, як у середньостатистичному монолозі Соркіна, тільки набагато менше дотепності та вигадливості. У результаті промова мала найгірший з можливих ефектів — коли ти відчуваєш зовсім не те, що персонажі, які її почули, і через це усі їхні реакції здаються неправильними, награними. Особливо це стосується Айзеї Бредлі, який у минулій серії казав, що чорношкіра людина не може бути Капітаном Америкою, а в цій згадував Сема в одному реченні з Мартіном Лютером Кінгом та Нельсоном Манделою.
Узагалі, неоковирні фрази в цій серії траплялися особливо часто. Починаючи від вигуку випадкового перехожого «Ні, це не Сокіл, це Капітан Америка!» до абсурдної репліки Вокера про те, що «Життя Лемара нічого не значить» для Карлі. Навіть якщо опустити явну апеляцію до руху Black Lives Matter, то чому саме темношкіра бунтарка, яка виступає за світ без кордонів, для всіх людей усіх рас, заслужила звинувачення в нетолерантності? Ще й від настільки суперечливого персонажа.
А найгірше в усьому цьому те, що автором сценарію саме цієї «недописаної» останньої серії є якраз Малкольм Спеллман, шоуранер серіалу та майбутній сценарист «Капітана Америки 4». Що ж, будемо сподіватися, що сценарій повнометражного фільму вийде у нього більш відполірованим, ніж серіальні репліки.
