Епізод 4: «Весь світ спостерігає»
Четверта серія «Сокола та Зимового солдата» стала найкращою в сезоні. Видовищні екшн-сцени попередніх епізодів збереглися, але при цьому сценаристи нарешті змогли повноцінно підійти й до серйозної тематики, змусивши персонажів (а разом з ними й глядачів) замислитися над тим, хто такі герої та звідки вони беруться. Тому швиденько додивляйтеся годинну версію танця Земо, і почнімо згадувати, що ж ми побачили в попередній серії.
Тероризм із людським обличчям
Як стати героєм? «Сокіл і Зимовий солдат» намагається довести, що епоха легких відповідей на це запитання в MCU закінчилася. Це колись можна було випадково опромінитися радіацією й стати непереможною машиною гніву. Або піти добровольцем в армію, де з тебе зроблять взірцевого американця, щоб ти переможно долав стереотипного нациста. Але що робити, коли треба битися не з «великою трійкою» (інопланетянами, роботами та чаклунами), а з іншими людьми? Особливо коли їх підтримує чимала кількість населення планети.
Звісно, важко позбавитися від думки, що в останніх двох серіях межа між «хорошими» та «поганими» стане чіткішою, але поки що шоуранери старанно її розмивають. І в центрі цього розмиття — протистояння Джона Вокера та Карлі Морґентау, яке ми бачимо очима Сема та Бакі. Перший «заслужив» звання героя службою в армії та участю в антитерористичних операціях, але не може отримати визнання від друзів «справжнього» Капітана Америки. Друга просто вкрала сироватку, проте завоювала симпатію не тільки людей, за долю яких бореться, а й Сема Вілсона, який співчуває її меті, але не поділяє її методів.
Допомогло ще й те, що нам нарешті докладно пояснили, у чому ж полягає конфлікт між ГРР (Глобальною Радою Репатріації) та Винищувачами прапорів. За ті п’ять років, коли половина людства зникла, країни відкрили свої кордони, щоб швидше відбудувати економіку після трагедії. Тепер же, коли зниклі повернулися, іммігрантів зібрали в табори, де вони чекають, поки чиновники вирішать їхню подальшу долю. Це не пояснює, чому вони тримають на складах вакцини, якими ні з ким не діляться, але принаймні робить боротьбу Карлі трохи осмисленішою. Не стільки проти людей, які повернулися, скільки проти споживацького і зневажливого ставлення до людей, які залишилися. Стали зрозуміліші й сцени Сема із сестрою, які до цього здавалися дещо непотрібними. Вони демонструють, що «зайвою» може бути як та людина, що зникла на п’ять років, так і та, що залишилася.
Попри все це діяльність Карлі та компанії важко назвати якось інакше, аніж тероризмом. І, здавалося б, у протистоянні терористів та Капітана Америки ми мали б бути на боці останнього. Але вже чотири серії поспіль Джон Вокер упевнено перетворюється на головного антагоніста серіалу.
Кривавий капітан
Попри те, що заголовними героями є Сем і Бакі, саме Джон Вокер поки що має найбільш виражену сюжетну арку: від героя (нехай навіть небажаного) до антигероя до антагоніста, який забруднив кров’ю руки та, найважливіше, щит. Не дарма Земо казав, що герой — це не стільки людина, скільки символ. Довгі роки Стів Роджерс був тим, ким хочуть бачити себе американці: сміливим і принциповим патріотом. Йому на зміну прийшла людина, яка своїми подвигами, здавалося б, заслуговувала щит не менше за нього. Але Вокер втілив у собі зовсім не ті якості, якими американці пишаються: агресивність, звичку діяти винятково з позиції сили, шукати легкі рішення та навіть зневагу до інших культур. Власне, найболючішою поразкою для нього стала не сутичка із суперсолдатами, а протистояння з Дора Мілаже — почесною вартою короля Ваканди — після того, як він назвав їхні списи «колючими палками».
Саме після цієї поразки він замислився, чи може він називатися Капітаном Америкою. Але не тому, що не відповідає ідеалам костюму, а тому, що поступається своїм противникам силою. І, як завжди, почав шукати легкі рішення. І найлегше з них — використати сироватку, щоб самому стати суперсолдатом. Тим паче, що найкращий друг завзято підтримав цю ідею. Лемар навіть не помилився в тому, що суперсили допоможуть проявитися його справжнім якостям. От тільки це стали саме ті негативні якості, згадані вище.
Вбивство Госкінса стало останньою краплею, що перетворила Вокера на звіра. Можна навіть сказати, що той загинув за класикою коміксів — щоб додати мотивації головному герою. Подібні ситуації називають «фріджингом», на честь коміксу про Зеленого ліхтаря, в якому дівчину Кайла Райнера вбили та запхнули в холодильник. Зазвичай такі ролі отримують жінки, але в цьому серіалі таким «мотиватором» став найкращий друг. Результатом перетворення став надзвичайно видовищний і ефектний для стерильно безкровного всесвіту Marvel кадр із закривавленим щитом Капітана Америки в руках людини, яку навряд чи хочеться називати героєм.
Герой чи надлюдина?
Протистояння героїв із різними ідеалами — не єдине, чим примітна четверта серія. Зрештою, ми вже бачили дещо подібне в MCU, коли Стів і Тоні розійшлися в думках щодо необхідності Соковійських домовленостей. Вустами Земо «Сокіл і Зимовий солдат» ставить набагато цікавіше запитання: чи можливо хотіти собі суперсили, але не бути при цьому супрематистом? Для тих, хто дивиться «Хлопаків», ця тема не нова, але для всесвіту Marvel це приємне ускладнення досі дуже простого запитання. Та й не тільки для всесвіту Marvel.
Хто з нас у дитинстві не мріяв отримати надлюдські здібності? Хтось мріє про це навіть у дорослому віці. Але таке бажання означає, що людина вважає себе кращою за інших. І що, можливо, їй просто бракує сил, щоб змінити світ згідно зі своїми уявленнями. Помітно, наскільки близько це межує чи то з екстремізмом, чи то з соціопатією, правда? Саме так вважає і барон Земо, який виявився вірним своєму слову та власноруч (точніше, власноніж) знищив усю суперсироватку, яку знайшов.
Як завжди, людина, яка понад усе хоче влади, це не та людина, яку хотілося б цією владою наділити. «Картковий будиночок» свого часу показав нам ілюстрацію цієї сентенції в політиці. «Сокіл і Зимовий солдат» показує, що вона зберігає свою актуальність і в супергеройському жанрі.
Шерон підкрадається, Продавець сил ховається
До кінця серіалу закінчилося дві серії, а ми досі так і не побачили, хто ж такий цей загадковий Продавець сил. При цьому його наполегливо згадують вже три серії поспіль. Навіть у четвертій, дія якої відбувається в Ризі, нам показали декілька сцен із Шерон Картер, яка повідомила героїв, що Продавець сил страшенно лютує через смерть доктора Наґеля і втрату сироватки. Як завжди, пояснень цьому може бути декілька.
По-перше, є теорія, висловлена в попередньому рекапі, про те, що Шерон і є Продавцем сил, або принаймні його правою рукою. Тому хоч він (чи вона) і не з’являється в кадрі, але все одно безпосередньо впливає на перебіг подій.
По-друге, є теорія про те, що Продавець сил — насправді вже відомий у MCU герой, і його тримають для сюрпризу в останній чи, ймовірніше, фіналі передостанньої серії. Один з найпопулярніших варіантів — генерал Росс, якого ми востаннє бачили у «Війні нескінченності».
По-третє, це може бути новий персонаж, який з’явиться наприкінці шостої серії в якості потенційного антагоніста наступного сезону.
І, нарешті, завжди є четверта версія — що це просто оманливий маневр, який нікуди не приведе. Зрештою, якщо це зробили з Еваном Пітерсом у «ВандаВіжн», то чому б не спробувати і в іншому серіалі Marvel?
Яка з цих теорій істинна — покаже час. Поки що ж можна обрати ту, яка вам більше до душі.
