«Перрі Мейсон: Розділ 4»
Ласкаво просимо до сонячного Лос-Анджелесу! Цього разу в світі «Перрі Мейсона» на нас чекають, серед іншого, самогубства, отруйні змії у коробках з-під шоколаду, сварки між давніми колегами та шантаж. Іншими словами – це трохи аномально трагічний день, навіть як для старого-доброго 1932 року. Лейтмотив серії – віра у всіх її проявах: фанатизм, який змушує людей йти на злочини, надія, яка не залишає навіть у найбільш складних ситуаціях, і трагічне переконання, що без тебе оточуючим буде простіше.
Давайте розбиратися у найважливіших моментах четвертого епізоду та теоретизувати, як усі ці події вплинуть на подальший розвиток сюжету.
Труп на газоні
Перрі та Піт (Шеа Вігам) – найпохмуріша пара детективів, яких бачило сучасне телебачення. Ну добре, класичні розслідувачі на HBO рідко бувають веселими – згадайте лише центральну пару будь-якого з сезонів «Справжнього детектива». Але цим двом вдається у кожній сцені виглядати так, ніби вони щойно почистили зуби, а якась зла людина підсунула їм стакан апельсинового соку. Навіть коли вони вивозять патологоанатома Вірджила (Джефферсон Мейс) за місто, щоб «весело провести час», у повітрі висить напруга – ці двоє точно планують щось менш банальне за звичайний вечір пияцтва. І справді, не встигає бідолашний Вірджил трохи випити та з надією в голосі запропонувати друзям подивитися порнографію, як його заштовхують у темний підвал, де на нього чекає тіло Джорджа Геннона.
Звісно, у розслідувачів не просто дивні уявлення про розваги, насправді вони викрали тіло Джорджа для того, щоб отримати результати альтернативної судмедекспертизи – згідно з офіційною, Геннон наклав на себе руки, але це звучить якось непереконливо. Вірджил нажахано відмовляється оглядати труп, але йому не вдається уникнути цього завдання – зранку тіло Геннона чекає на нього в морзі. Виявляється, Перрі та Піт підкинули його на найближче поле для гольфу, щоб цього разу Джордж точно потрапив до рук Вірджила, а не якогось корумпованого патологоанатома. Ну добре, Вірджила теж складно назвати не корумпованим – коли ми познайомились з персонажем, він продавав детективам одяг з трупів! – але принаймі він не має стосунку до якоїсь зловісної поліцейської змови.
Делла втрачає терпіння
Делла Стріт ніколи не здавалась прикладом мовчазної поміркованості, але на цьому тижні пристрасна та рішуча секретарка остаточно вирішує, що з неї досить. Вона наполягає на тому, щоб написати офіційну заяву про те, що поліцейські намагалися вибити з Емілі Додсон зізнання, але І. Б. намагається йти хитрішим шляхом – використати цю інформацію, щоб зменшити заставу клієнтки. Це, звісно, не працює – як і спроба отримати позику, щоб заплатити за Емілі Додсон. Засмучений, втомлений та присоромлений, герой Джона Літгоу зривається на Деллі, звинувачуючи її в тому, що вона погано організовує його документи. Це, звісно, неправда, і секретарка суворо відчитує роботодавця, заявляє йому, що він не поводиться, як справжній адвокат, і відмовляється везти його додому після роботи. Так, І. Б. заслуговував на все це, але його все одно шкода – як і саму Деллу, яка у наступній серії точно пошкодує про свої слова.
На цьому тижні ми також дізнаємося про особисте життя міс Стріт – наприклад, те, що вона живе у пансіоні та зустрічається з дівчиною на ім’я Мірна (Моллі Ефраїм). Так, у книгах не було натяків на те, що Делла не гетеросексуальна, але такий відхід від першоджерела не сильно щось змінює. Зрештою, у Гарднера секретарка хіба що часом жартома загравала з Мейсоном, а про її серйозні стосунки не було жодної інформації.
Змії та обіцянки
Пам’ятаєте шокуючий нервовий зрив (чи що це взагалі було?) сестри Еліс на минулому тижні? Цього разу ми бачимо наслідки, хоча поки вони не дуже пов’язані з рештою сюжетних ліній. Пристрасна промова Еліс обурила частину прихожан, і одна родина навіть намагається вбити релігійну лідерку, підкинувши їй змію. Мати героїні намагається ненав’язливо переконати Еліс відмовитись від своїх слів – у першу чергу, бо на цьому наполягають впливові патрони церкви, які бояться, що контраверсійні заяви жінки відлякають усі пожертви.
Еліс вже майже проголошує заготовлену старостами промову, у якій визнає що її заяви про воскресіння Чарлі Додсона – єресь, але щось знову йде не так. Один із прихожан протягує їй ковдру для малюка, і до проповідниці повертається увесь запал. Вона радісно викрикує, що Емілі Додсон невинна, і обіцяє своїм шокованим слухачам, що оживить Чарлі Додсона вже на Великдень!
Поки це одна з найбільш інтригуючих сюжетних ліній сезону, але важко передбачити, що ж саме буде далі – і як психічний стан сестри Еліс пов’язаний з самим розслідуванням.
Колібрі за вікном
Бідолашний І. Б. У якості останньої спроби якось повернутися на коня, герой Літгоу намагається домовитися з прокурором та налякати його теорією Перрі Мейсона про те, що викрадачів було четверо, а не троє. Попри те, що ця інформація справді змусила Мейнарда задуматись (трохи згодом він суворо допитує щодо цього власних детективів), прокурор не виглядає наляканим – і у відповідь відкрито шантажує І.Б. Виявляється, що колись давно адвокат прокручував якісь сумнівні справи з грошима своїх клієнтів, і якщо ця інформація потрапить до рук преси, до І. Б. втратить ліцензію адвоката. Мейнард переконує юриста переконати Емілі визнати свою вину, і це – одна з найбільш незручних та сумних сцен цього телесезону. Утім, Емілі відмовляється брати на себе загибель сина, і адвокат з жахом розуміє, що це він її приречує. Перрі та Піт раз за разом знаходять корисну інформацію, Делла до останнього захищає їх клієнтку, а ось І. Б. – просто старий чоловік, на якого тиснуть їх опоненти, і який лише все ускладнює.
В кінці епізоду ми спостерігаємо за тим, як втомлений, деморалізований герой Джона Літгоу наливає своїм колібрі трохи цукрової води, одягає костюм, і накладає на себе руки. У цій версії «Перрі Мейсона» вистачає трагізму (мертві діти, розпад родин, жахіття війни), але сюжетна лінія підстаркуватого адвоката – одна з найбільш сумних та людяних у всій цій історії.
