«Опівнічний сеанс»: як «Зловісні мерці» Сема Реймі змінили кіно і заодно весь світ розваг
Вже 9 червня на українських екранах з’явиться «Доктор Стрендж і мультивсесвіти божевілля», тож ми вирішили приурочити новий випуск «Опівнічного сеансу» режисеру стрічки — Сему Реймі. Попри те, що найвідомішою роботою постановника досі залишається трилогія про Людину-павука із Тобі Маґвайром, свій культовий статус в світі кіно він заслужив дебютним фільмом — «Зловісними мерцями», про яких Саша з Микитою і говорили у подкасті.
А в доповненні до аудіоверсії тримайте невеликий матеріал про те, як дилогія Реймі змінила не лише кіно, але й світ розваг загалом.
Передісторія
Попри популярну думку про те, що фільми жахів — це кров, огидні спецефекти, та й взагалі це низькопробне кіно, такий підхід до горорів лише частково правильний. Ми вже писали про те, що насправді фільми жахів за своєю суттю дуже соціально-політичний контент, який відштовхується від актуальних страхів людей.
До початку 70-х років горори вважалися застарілим та другорядним жанром — влада монстрів над Голлівудом, яка трималася на фільмах Universal, закінчилася ще в 40-х роках і відтоді людей лякали хіба що науково-фантистичні фільми на зразок «Викрадачів тіл». Така зміна динаміки пояснювалася в першу чергу кодексом Гейза і консервативністю американського прокату — для того, щоб вивести кіно у широкий прокат і заробити багато грошей, потрібно було відповідати численній кількості пуританських настанов, які йшли в розріз із самою концепцією горорів.
Тому жанр переїхав у напів-аматорський кінематограф категорії Б та нижче, де можна було розважатися з простими сюжетами, не розраховуючи на багато уваги. Для любителів «високого» мистецтва у 60-х з’явилася британська студія Hаmmer, яка перезнімала фільми про монстів на свій лад, подарувавши світу Дракулу Крістофера Лі та Франкенштейна Пітера Кушинґа.
Все змінилося в 1968 році, коли Роман Поланскі, завдяки скасуванню кодекса Гейза, зміг отримати максимум уваги до «Дитини Розмарі» — картини, яка стала успішною не лише серед глядачів, але й серед цілком серйозних критиків.
Як результат, у 70-х Голлівуд почав активніше робити ставку на фільми жахів. Спочатку величезну касу заробив «Екзорцист», фактично ставши першим блокбастером (до «Щелеп» ще залишалося три роки), потім світ побачив «Омена» та ремейк «Викрадачів тіл» з Кіфером Сазерлендом. Тому в кінці десятиліття було два варіянти: або ти знімаєш дорогий горор, або ти знімаєш треш категорії Б для себе та друзів.
Все знову змінив Джон Карпентер.
Криваві франшизи
Джон Карпентер був не першим, хто зняв авторський низькобюджетний горор — таких в 70-х було багато (наприклад, Вес Крейвен). Також він був не першим, хто зняв слешер — тут піонером залишається Гічкок з «Психо», після якого було достатньо спроб повторити успіх (те ж «Чорне різдво», яким надихався Карпентер). Але саме «Геловін» став тим фільмом, який показав, що навіть низькобюджетний фільм може стати великим хітом.
Культова стрічка Карпентера показала, що ти можеш поєднати «високий» горор з «низьким», знявши за мізер справжнього конкурента великим голлівудським студіям. Це відрізняло його від «Техаської різнанини бензопилою» Тома Гупера, яка вразила усіх ше в 1974 році, але отримала скоріше не широку, а культову славу.
За два роки, надихнувшись успіхом історії про Майкла Маєрса, на екрани вийшов інший знаковий слешер — «П’ятниця, 13» від Шона Каннінгема. Пізніше саме цей фільм, разом з «Геловіном» і «Кошмаром на вулиці В’язів», перетворить горори на «кров, огиду і низький жанр» завдяки численним продовженням.
Але легендарний фільм про Фредді Крюгера не з’явився б на екранах, якби в 1981 році Сем Реймі не випустив «Зловісних мерців», які зробили наступний, після «Геловіну» крок.
Як «Зловісні мерці» змінили кіно
Якщо «Геловін» показав, що горор не повинен бути дорогим, щоб бути популярним та успішним, то «Зловісні мерці» показали, що фільм жахів взагалі не повинен мати якісь рамки, щоб завоювати серця цілої армії фанатів.
Попри те, що ні перша, ні друга частина дилогії Сема Реймі не принесли стільки грошей, навіть як «Техаська різня», ці стрічки стали неймовірно важливими саме для індустрії.
Молоді і не лише молоді режисери неочікувано для себе зрозуміли, що «високий» горор та треш можна змішати і результат може не відлякати, а зацікавити авдиторію. Реймі знімав не просто фільм жахів, він першим почав деконструювати жанр, експериментувати з ним та змішав його з комедією.
Саме завдяки Реймі Вес Крейвен взявся за «Кошмар на вулиці В’язів», а потім натхненний другою частиною «Зловісних мерців» привів метамодернізм у фільми жахів своєю франшизою «Криків».
Відсутність рамок у фільмі та аматорський підхід до спецефектів надихнув ціле покоління режисерів на те, щоб взяти в руки камеру і знімати. Про це говорив Пітер Джексон, який завдяки Реймі зважився зняти свій Braindead, це стверджує Едґар Райт, для якого «Зловісні мерці» були натхненням для «Зомбі на ім’я Шон» — більшість низькобюджетних треш-горорів про зомбі, знятих від 90-х і до сьогодні є наслідком роботи Сема Реймі.
Але зачекайте, це ще не все!
Як «Зловісні мерці» змінили світ розваг
Ще один новаторський крон франшизи, який тільки розвинувся у третій частині (мова про «Армію темряви») — це те що Еш, на відміну від попередніх героїв слешерів, був вимушений не просто рятувати своє життя, а вступити в активний бій з дедайтами, та ще й при цьому озброїтися бензопилою замість руки.
Таке безумство не могло пройти повз індустрію розваг. І якщо у 80-х воно лише сформувало спільноту навколо франшизи, яка неочікувано розрослась у фільми, ігри та серіали, то в 90-х «Зловісні мерці» посприяли створенню одразу двох культових відеоігор — Doom та Duke Nukem.
Центральна ідея Doom була частково позичена якраз у дітища Сема Реймі — просто Еша замінив Думгай, який рубав демонів у безкінечних коридорах. А от Duke Nukem завдячує героя Брюса Кемпбелла характером самого Дюка Нюкема. При цьому гра настільки активно цитує Еша, що Кемпбелл навіть думав позиватися на творців культового шутера.
Ідея шаленця, який вступає в боротьбу з невідомими покручами суттєво освіжила жанр зомбі-фільмів, де після Джорджа Ромеро мерці сприймалися чимось невідворотним. І «Обитель зла», і «Зомбіленд», «Армія мерців» Зака Снайдера і усі сучасні ігри у цьому жанрі несуть в собі часточку ідей Сема Реймі.
