Коротко про ігри: міцні сплетіння The Last of Us
Наприкінці кожної генерації ігрових консолей, розробники, удосталь набравшись досвіду роботи з платформами, витискають із них усі можливі потужності. Так народжуються найамбітніші відеоігри покоління, що якісно характеризують рівень технологій та ідейного розвитку на певному відрізку часу в ігровій індустрії. Саме такою була оригінальна The Last of Us, яка не лише змусила важко пихкати стареньку PlayStation 3, а й виявилася справжньою революцією в тогочасному ігробуді.
Тимчасово відклавши дивовижні пригоди Нейтана Дрейка в пошуку стародавніх скарбів, студія Naughty Dog вирішила взятися за проєкт із категорично інакшим емоційним забарвленням. На відміну від барвистих екзотичних місцин з Uncharted, світ гри The Last of Us зображує страшні наслідки пандемії, що спалахнула внаслідок поширення мутованого вірусу гриба кордицепса. Заражаючи людей спорами, вірус зводив їх з розуму, робив надміру агресивними й безтямними. Зав’язка здебільшого нагадує досить типовий кіношний зомбі-апокаліпсис, проте розробники ніколи не приховували, що надихалися фільмами на кшталт «Ночі живих мерців» Джорджа Ромеро.
Як і в більшості сюжетів про зомбі, мутантів та інших мерзенних покручів, у The Last of Us прагнули найбільше приділити увагу соціальній складовій, розповісти історію насамперед про людей та їхні стосунки у світі, що зазнав незворотних змін. Гравець бере керування Джоелом Міллером, понівеченим життям чоловіком, який втратив доньку в розпал епідемії; а тепер, двадцять років по тому, займається контрабандою в карантинних зонах й безцільно проживає свої дні. Джоел отримує завдання від «Світляків», повстанського угруповання, що бореться з військовим ладом поспандемічного суспільства. Йому необхідно супроводити Еллі, вкрай важливу для «Світляків» тринадцятирічну дівчину, до визначеного місця. Попри недовіру до повстанців, Джоел погоджується, і їхня подорож розпочинається.
Тоді розробники хотіли задати новий рівень ігрових сценаріїв, вправно переплівши сюжет із ігровим процесом, — щоби гра складалася неначе пазл, і жоден елемент не виглядав зайвим. Вони проклали шлях Еллі та Джоела від однієї точки до іншої, крізь різні локації, пори року й безліч ворогів. І заразом виповнили кожну хвилину цієї пригоди дуже щільною змістовністю. На перший план винесена навіть не надзвичайно важлива місія з доставлення дівчини, а потужна хімія між головними героями. Сюжет The Last of Us стрімко розвивається навіть тоді, коли ви цього не бачите: у взаємодіях Джоела та Еллі, у їхніх розмовах, суперечках, моментах радості й ненависті. Персонажі буквально проживають цю подорож разом із гравцем і не здаються пластиковими ляльками, які лиш виконуються команди; вони мають характери, звички, вантаж із минулим за плечима, — вони мають емоції.
У тісних ігрових локаціях герої розкажуть про себе не менше, аніж під час катсцен. Еллі, що народилася вже в постпандемічному світі, щиро дивується знахідкам із далекого минулого, як то старенький випуск коміксу чи платівковий програвач. А Джоел тільки те й робить, що хмуро бурчить, довгий час лишаючись непідступним як для Еллі, так і для гравців. Постійні діалоги, виконані на бездоганному акторському рівні, не лише ненав’язливо розкривають персонажів, а й посилюють ефект присутності й реальності того, що відбувається на екрані. Вербальна взаємодія героїв здатна на мить відірвати вас від основної цілі й змусити забутися, куди й нащо прямуєте, — а натомість витратити хвильку на милування зеленими апокаліптичними пейзажами чи на те, щоби попестити справжню жирафу.
Нині, розпещені іграми із величезними відкритими світами, нам незручно й подумати, що колись розробники могли наважитися створити цілковито лінійну пригоду — мабуть, навіть занадто лінійну за сучасними мірками. Украй рідко The Last of Us пропонує хоча б найменшу свободу й майже завжди веде прямими коридорними локаціями. Однак все навколо всіяне різноманітними ресурсами й згадками минулого, досліджувати навіть маленькі приміщення завжди цікаво, адже концентрація сюжетного контенту в оточенні гравця лишається дуже високою. Записки, аудіокасети та різноманітні колекційні речі вдало працюють на створення гнітючої атмосфери, розповідаючи ще більше прикрих історій занепалого світу. Якщо вже шукати в усьому позитивні сторони, то в тісних коридорних локаціях, коли тікати нікуди, жах від зустрічі з мутантами змушує діяти швидко й рішуче, а найменша помилка обертається поверненням на чекпоінт.
Ігровий процес також мав на меті посилити зв’язок між Джоелом та Еллі, тому в грі присутньо чимало механік взаємодії персонажів задля дослідження рівнів, подолання перешкод та в бою. Джоел допомагає Еллі видертись на високі платформи, переправляє її по воді на палетах, а Еллі зі свого боку може відволікти ворогів або зненацька атакувати разом із Джоелом. Утім, за словами розробників, вони розуміли, що не дуже добре впоралися з механіками взаємодії: гравці часто критикували монотонні епізоди з перетягуванням драбин, щоби дістатися певного місця на рівні, тому в сиквелі студія обіцяла усунути цей недолік.
Вкупі з фантастичною кінематографічністю, режисурою, вигадливою бойовою системою, зворушливою історією та міцним зв’язком цих і ще безлічі інших елементів, оригінальна The Last of Us стала свого часу беззаперечним хітом і взірцем для інших ігрових студій. Розробники з Naughty Dog не вигадали нічого нового й водночас не опустилися до чергової клішованої історії про зомбі-апокаліпсис, — їм вдалося відшукати потужне емоційне ядро в стосунках двох людей, що стрімко розвиваються впродовж складного шляху. Зачепивши нелегку тему батьківства, автори кілька разів жорстоко зламали головного героя, вивернувши назовні всі його почуття, а заразом і почуття гравців. Сім років тому перша The Last of Us уже задерла планку наративної майстерності, і зараз ми з трепетом очікуємо на те, що заготувало нам продовження.
