Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Людина, яка сміялась

Як Тодд Філліпс переосмислив Джокера і зняв нову класику

Міф надлюдини розвіяно під тягучий звук віолончелі і мефістофелівський сміх — якщо для супергероя достатньо мати добре серце, то суперлиходієві вистачить одного нервового зриву. Тодд Філліпс спустив на саме дно соціуму Хоакіна Фенікса, а потім показав це кіношній верхівці. Вперше на Венеційському кінофестивалі у оcновному конкурсі відбулася прем’єра стрічки, що виросла з міфології мейнстрімного коміксу і тепер це мало не найкраще, що показали на Лідо у 2019 році. Втім, картина Філліпса — це значно глибше, аніж коміксне кіно, Джокер — значно вагоміший, аніж ворог Бетмена, Хоакін Фенікс — значно більше, ніж всі ми заслужили.

Готем, початок 1980-х, соціальна криза неминуче веде до катастрофічного класового розшарування. Поки бізнесмени балотуються в мери і проводять благодійні торжества, місто буквально заповнили пацюки, а злочинність давно стала нормою. Чергова жертва Готема — нещасний клоун, якого б’ють у темному закутку вулиці прямо посеред дня. Це Артур Флек — комік-невдаха із розладом особистості. Він живе із матір’ю і намагається займатися улюбленою справою — смішити людей, навіть якщо для цього доведеться силоміць пальцями розтягнути на власному обличчі усмішку. Флек — поламаний гвинтик системи, він слабкий асоціальний і дивний, п’є сім видів ліків на день, стоїть на обліку у соцслужби і на будь-який стрес реагує неконтрольованим приступом сміху. Але так буде не завжди.

Хтозна, як режисер комедійного «Похмілля» вмовив Warner Bros. віддати у його руки дорогоцінного персонажа всесвіту DC, а тим більше залучити в продюсери Мартіна Скорсезе і заманити на головну роль Хоакіна Фенікса. Можливо, Філліпс продав душу і, можливо, воно було того варте. Перед нами історія переходу маленької людини на темну сторону: набравши фактур з різноманітних коміксів про Джокера, постановник без зайвих вагань розбурхує канон — придумує історію походження для культового злочинця, який по суті єдиної канонічної історії походження не має. У режисера навіть є своєрідне пояснення, чому Джокер ще за коміксних часів виник нізвідки: Артур Флек — невидимка, яка черпатиме силу зі своєї анонімності і власноруч виростить свою особистість.

ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
JOKER
ХРОНОМЕТРАЖ
122 ХВ
ПРЕМ'ЄРА
3 ЖОВТНЯ 2019
ЖАНР
ТРИЛЛЕР, ДРАМА
РЕЖИСЕР
ТОДД ФІЛЛІПС
СЦЕНАРІЙ
ТОДД ФІЛЛІПС
В РОЛЯХ
ХОАКІН ФЕНІКС
РОБЕРТ ДЕ НІРО
ЗАЗІ БІТЦ
ПРОКАТЧИК
KINOMANIA


«Джокер», без сумніву, вийшов з раннього творчого доробку Мартіна Скорсезе, але лишається оригінальним висловом про мовчазних, слабких та ображених, що тиняються злими вулицями.

«Джокер» Філліпса насміхається над американською мрією, сакралізує похмурі нетрі мегаполісу, розповідає про тотальну людську самотність і безумство суспільства, готового об’єднатися лише тоді, коли потрібно побити офіцера поліції. Образ міста критично важливий для фільму — він як деміург, що винен у народженні свого кримінального короля. У Нолана ми бачили, як Джокер тримає на гачку свій Готем. Філліпс же демонструє, яким чином напочатках зростає гнів маргінала, проникає у саму глиб психічного розладу. Режисер неначе залишає глядача сам на сам з Артуром, при цьому зачинивши за собою двері аби нажахати нас ще більше. І ось на відстані витягнутої руки сидить бідолашний Артур, якому щиро співчуваєш і з яким точно не хотів би зустрітись у реальному житті.

Втім, у контексті міста згадати хочеться навіть не Нолана, а Скорсезе. Адже Готем завжди був прообразом Нью-Йорку 70-х — брудного і стихійного, в якому живе Тревіс Бікл з «Таксиста» і Руперт Папкін з «Короля комедії». Присутність Роберта Де Ніро у кадрі лише посилює символічність, з якою рифмуються ці фільми. Але Тодду Філліпсу вистачає майстерності, аби не перетворити свою картину на елементарне наслідування. Його «Джокер», без сумніву, вийшов з раннього творчого доробку Мартіна Скорсезе, але лишається оригінальним висловом про мовчазних, слабких та ображених, що тиняються злими вулицями. Філліпс органічно вписує свою історію в похмуру бетменівську естетику. Це антифраншизне антисупергеройське кіно, яке все одно так чи інакше працює на всесвіт DC. Водночас ретро-ефект створює і робота оператора Лоуренса Шера і тягучий саундтрек ісландки Хілдур Гуднасдоттір (авторки саундтреку для «Чорнобиля»), і кольорокорекція зернистої болотної картинки, неначе «Джокера» знімали на плівку.

У цьому контексті Хоакін Фенікс займається деконструкцією найвідомішого коміксного антигероя на фізичному рівні — кульгає і горбиться, танцює під музику у власній голові і лякає виснаженим  тілом, в якому ребра неначе намагаються прорвати тонку шкіру. Фенікс геніально обіграв те, що у сучасному кіно виглядало б напрочуд банально — демонічний сміх лиходія. Для Артура цей сміх — прокляття, якому судилося зрештою стати суперсилою. Хоакінівський Джокер — непередбачуваний, складний і глибокотрагічний персонаж. Фенікс не грає ні благородного протагоніста, ні харизматичного антагоніста — він біполярний, можливо, як і сам Фенікс, чий акторський феномен ми ніколи не розкусимо. Звідси очевидний висновок — цей Джокер не схожий на жодну існуючу інкарнацію персонажа. Здається, цей той випадок, коли актор не досліджував героя по коміксам і правильно зробив. Зрештою можна з упевненістю сказати, що Джокер — це американський Гамлет — роль, якою актори випробовують себе і яка щоразу адаптується під зле сьогодення.

При цьому «Джокер» до болю реалістичний і гостро-актуальний, що лише посприяє рішенню Кіноакадемії дати йому зелене світло у нагородному сезоні. Антиавторитарні настрої жителів Готему перегукуються з протесною атмосферою сьогодення, вечірнє телебачення у образі персонажу Де Ніро, як ключового способу опініанмейкерства, аж надто нагадує youtube-хайп сучасних late night show. Але найочевидніше на що Філліпс хоче звернути нашу увагу — лицемірність соціуму. Як би важко не було, put on your happy face — каже напівнавіжена мати Артура, не підозрюючи, що свій happy face Артур вже віднайшов.

Review overview

Summary