Комікси українською: «Дедпул проти Таноса» Тіма Сілі

Дедпул проти Таноса. Звучить дико, правда? Райан Рейнольдс, звичайно, чудово виглядає у червоному костюмі, але ціла команда «Месників» не змогла подолати шаленго титана, що вже казати про безсмертного, але до біса пришелепкуватого найманця, якому часом не вистачає сил навіть для того, щоб заткнутися. Але видавництво Mal’opus випустило «Дедпула проти Таноса» українською, а ми взялися оглядати переклади коміксів, тож немає куди дітися — вперед назустріч коханцям Смерті.
Власне, весь сюжет комікса крутиться саме навколо того факту, що і Дедпул, і Танос закохані у фізичну оболонку Смерті. Хтось викрадає «дівчину», всесвіт втрачає баланс, усі отримують вічне життя, а двійко головних героїв вирушають на пошуки. В дорозі їм зустрічаються дивний культ, злочинець у костюмі півня та Вартові Галактики. Фантастична компанія.
«Дедпул» на сторінках коміксу — це торжество постмодернізму у чистому вигляді. Загальна історія тут другорядна, а на перший план виходять малюнок, блискучі жарти ренегата-дегенерата і його майстерне спілкування з читачем. Щоправда, навіть незважаючи на вторинність сюжету, він у «Дедпулі проти Таноса» доволі нетривіальний. Сценарист Тім Сілі вирішив не просто замкнути Смерть, але й трохи порефлексувати на тему вічного життя і необхідності балансу у всесвіті. Без глибоких заморочок, звичайно — кому вони потрібні у коміксі про Дедпула. Хоча не можна сказати, що він повністю проігнорував «чорноземність теми».
Щоправда, у першу чергу дякувати Сілі потрібно не за те, що він поділився власними думками про доцільність смерті як явища у всесвіті, а за жарти. Хоча враховуючи, що ми говоримо про українське видання комікса, то за жарти потрібно дякувати перекладачам та редакторам: Денису Скорбатюку, Роману Бугайчуку і Дмитрові Данилюку. Вони чудови вписали український контекст у вічне базікання Дедпула, додавши коміксу локальної цінності. Хто його знає, можливо про серіал «Школа» колись пам’ятатимуть лише через те, що про нього говорив Вейд Вілсон.
Зрештою, поза межами балакучого найманця, історія страждає від усіх класичних болячок подібних серій. Порушений баланс сил (Таносу наваляли Вартові Галактики!), бездіяння мільйона інших героїв, що є у цьому всесвіті, мерзенна звичка Дедпула пхати свого язика у будь-який голий череп — якщо ви не очікували отримати нових «Хранителів», купуючи цей комікс, то цього точно не вистачить для розчарування. Тим більше, що історія на шість випусків чимось нагадує бондіану по якості переміщення у просторі: персонажі встигають побувати на екзотичних островах, в космосі, у пеклі та навіть за межею вічності. Непогано, як для однієї швидкої пригоди, еге ж?
Ще одна велика перевага «Дедпула» — чудова демонстрація можливостей коміксу як медіуму (ви ж не думали, що ми обійдемося без аналізу?). Якщо «Рукавиця Нескінченності» є класичним прикладом супергеройського коміксу 80-х, до цей комікс показує сучасну звичку деконструкції жанру, де паралельно існують як повноцінний світ зі своїми законами, так і персонаж, що усвідомлює власну «мальовану» сутність та ще й всіляко з неї насміхається.
Фанати «Останнього кіногероя» з Арнольдом Шварценеггером точно будуть задоволені.