Share, , Google Plus, Pinterest,

Posted in:

Відчуваючи космос

Джеймс Грей розповідає про маленьку людину у великій невагомості

«Я відчуваю себе врівноважено і в повній готовності, сьогодні добре спав, без поганих снів» — повторює Бред Пітт-астронавт в цьому фільмі по кілька разів, проходячи випробування на психічну врівноваженість. Навіть не знаю, в чому іронії більше — те, що його емоційний фон вимірює машина, або ж те, що головний герой сам, подібно роботу, здатний зберігати здоровий глузд в будь-якій кризовій ситуації. Перед нами Рой Макбрайд — умовний ліричний герой, певно що, всієї фільмографії Джеймса Грея, в якій режисер завжди розмірковував про різні іпостасі самотності і відчуження. Фінальна точка — космос, кращої метафори емоційної смерті і відмерлої емпатії годі й шукати.

В недалекому майбутньому Землі все ще загрожує небезпека, однак тепер масштаб значно більший — енергетичні бурі охопили всю Галактику і врятувати планету від катастрофи готовий беземоційний Макбрайд. За збігом обставин ключ до вирішення проблеми, а можливо і причина її виникнення, батько Роя — зірка освоєння космосу Кліффорд (Томмі Лі Джонс), який тридцять років тому зник біля Нептуна під час секретної місії з пошуку позаземного життя.

«До зірок» Джеймса Грея подолав одісею не менш вражаючу, аніж належить проробити її протагоністу. Щоправда, дрейфувати довелося не в космосі, а в Голлівуді — зйомки фільму завершилися ще два роки тому, після чого дата прем’єри неодноразово змінювалася. Ходили чутки про каннську прем’єру, а в результаті Грей повіз кіно у Венецію, де вже колись отримав «Срібного лева» за «Маленьку Одесу». За цей час 20th Century Fox встигли перейти у власність Disney, а $90 млн., які віддали інді-режисеру, навряд повернуться «мишиній компанії» у вигляді примножених нулів.

ОРИГІНАЛЬНА НАЗВА
AD ASTRA
ХРОНОМЕТРАЖ
124 ХВ
ПРЕМ'ЄРА
19 ВЕРЕСНЯ 2019
ЖАНР
ДРАМА
РЕЖИСЕР
ДЖЕЙМС ГРЕЙ
СЦЕНАРІЙ
Джеймс Ґрей
Ітан Ґросс
В РОЛЯХ
БРЕД ПІТТ
ЛІВ ТАЙЛЕР
ТОММІ ЛІ ДЖОНС
ПРОКАТЧИК
UFD


«До зірок» дереться крізь власні терни — теми сім’ї, травматичного досвіду і згубного людського прогресу.

Справа в тому, що промо-кампанія обіцяє науково-фантастичне масштабне дійство. Грей, звісно, не втримався від кількох епічних сцен, це правда — аж надто спокушают сеттинг та вправність Пітта до екшну. Але авторська природа цього кіно переважає «До зірок» це юнгіанський роздум на тему батьків та дітей, епопея самотності, перефраз «Серця темряви» Конрада та «Апокаліпсису сьогодні» Копполи водночас. Порівняння з «Інтерстелларом» у цій рецензії закінчаться на ремарці про спільного оператора обох картин — Хойте ван Хойтема. Він, в свою чергу, створює ідеальний бекграунд для монодрами, де злети і посадки ракет, хореографія людей і планет у відкритому космосі, перестрілка з піратами в місячному кратері — лише оркестровка до виходу на авансцену Бреда Пітта, сумного і мовчазного, але готового зробити свою роботу добре.

В цьому сенсі важко не помітити ще одну аллюзію — вже суто греївську — на чудове «Загублене місто Z» про британського мандрівника в Амазонії. Обидва фільми ріднить тема спадковості, чоловічої одержимості справою і ціна, яку за це змушені платити близькі. В «До зірок», щоправда, жіночої сторони зовсім мало — у вигляді печальної Лів Тайлер — чи то теперішньої коханої, чи то вже колишньої дружини протагоніста, яка повсякчас виступає жертвою емоційного паралічу Роя. Ось цей момент недомовленості, підозрюю, багатьом зовсім не сподобається. Грей нагороджує Пітта прокляттям та водночас спасінням будь-якого кіношного героя — закадровим голосом. Макбрайд часом рефлексує на тему батька, що його покинув, та власних проблем з комунікацією, проговорюючи доволі банальні та очевидні речі, втім не вдаючись в подробиці того, що саме відбувається на екрані.

В розумінні Грея — чужа душа подібна чорній дірі, яку все ж можна спробувати дослідити. І Бред Пітт тут — такий дещо архетипний універсальний солдат, що насправді підкреслює притчевість і метафоричність сюжету. Дем’єн Шазелл свого часу показав бездонний вакуум скорботи в пустих очах Райана Гослінга («Перша людина»), а Альфонсо Куарон вклав весь тягар втрати в невагому Сандру Буллок посеред відкритого космосу («Гравітація»). Обидва це зробили майстерно, не пускаючи глядача «у голову» своїх героїв. Що ж, Грей — не такий як вони і готовий ризикувати. Ризик цей до того ж пов’язаний з тим, яким часом фрагментарним здається «До зірок» — медитативні сцени чергуються з замальовками зустрічей Роя з коллегами-астронавтами, дослідниками і простими колонізаторами Марса, всі як на підбір покликані похитнути стабільність та ясність розуму героя аби потім, нехтуючи сюжетом, зникнути. Але варто Макбрайду подолати усі перешкоди, як камера знову уповільнюється до споглядального режиму, не заважаючи астронавту депресувати наодинці.

Відтак весь саспенс будується хіба що на тих самих тестах на психологічну стійкість і на вражаючій сцені з мавпою, в якій вже постфактум раптом бачиш маленький натяк на «Космічну одісею». Оригінальна назва картини — «Ad astra», що виходить з латинського «per aspera ad astra» («Крізь терни до зірок»). В цьому ключі «До зірок» дереться крізь власні терни — теми сім’ї, травматичного досвіду і згубного людського прогресу. Один глядач цей шлях подолає з легкістю та сльозами на очах, а ніший — загубиться у нетрях потоку свідомості чи то протагоніста, чи то самого Джеймса Грея.

Review overview

Summary