Рятувальне коло конкуренції: як новий комік-кон дав копняка українській поп-культурі

SDCC, NYCC, WonderCon, Wizard World CCC, L.A.CC, Silicon Valley Comic Con, MegaCon, All-Con — думаю, цього досить. Як ви напевне зрозуміли, це все американські комік-кони. Сказати точніше, це лише маленька частка мультижанрових подій, що відбуваються у США. Майже всі великі міста мають такі заходи, деякі (як от Нью-Йорк) примудряються хостити два чи навіть три кони. В Європі таке різноманіття притаманне лише Лондону з його Super Comic Convention, Film and Comic Con та MCM Expo. Тепер до столиці Британії приєднався і Київ. Поруч з Kyiv Comic Con з’явився Comic Con Ukraine.

Зізнаюсь чесно, стосовно другого комік-кону у мене було чимало скепсису. Його причиною була українська звичка болісно реагувати на конкуренцію. Також впадав у вічі досвід першої події — попри грандіозний старт, київський конвент ніяк не міг розжитися зірковими гостями, натомість взявши на себе роль центрального майданчика для презентації вітчизняних кінофільмів та перекладів коміксів видавництва DC. Здавалося б, якщо досвідчені організатори чотири роки поспіль не могли залучити знаменитих спікерів та відомих учасників, то чого було очікувати від конкурентів-новачків?

Західний досвід теж активно кивав у цьому напрямку: події в Лондоні все ж роблять ставки на різні сфери культури, в Нью-Йорку є поділ на масову культуру/сай-фай/квір-аудиторію. Незважаючи на весь гіківський авангард, Київ не скидався на місце, де знайдеться достатньо людей, щоб заповнити обидва кони.

Події літа 2018 року підтвердили усі побоювання — почалась конфронтація, «Рідна мова» відмовилася презентувати комікси на CCU (паралельно на Форумі Видавців були представлені переклади «Джокера» Браяна Азарелло та «Повернення Темного Лицаря» Френка Міллера), а чимало зацікавлених почали обирати сторону, показово ігноруючи новий комік-кон. Десь тут має бути позиція редакції Vertigo, тож її варто висловити: ми підтримуємо усі починання, пов’язані з поп-культурою України, отже не бачимо причин для «холодної війни», яка почалась.

Цікаво, що риторику підхопили звичайні відвідувачі та фанати — за останні місяці я бачив багато закидів на кшталт «використання чужих доробків», «клон клону» та чималу кількість епітетів й порівнянь, які не маю бажання повторювати. Мало хто аналізував ситуацію з точки зору логіки — успіх нового комік-кону давав новий поштовх старому, провал підтверджував би право на одноосібну гегемонію.

Додаткового скепсису додавали й організаційні прорахунки CCU — спілкування з пресою та інформування лекторів потребує суттєвих доробок, а на агресивні відповіді у соцмережах скаржилося чимало людей. Щоправда, до них часто приєднувалися ті, кому не сподобалась ідея додатково продавати автографи та фото із зірковими гостями, але світові тренди часто стають для наших громадян неприємним відкриттям. Варто зазначити, що у київського комік-кону на четвертий рік існування прорахунків вистачає і досі.

Усі сумніви і побоювання розвіялися одразу після входу на територію події. Локація зіграла свою роль — закрите містечко, де кожен фанат поп-культури потрапляв у свою мрію. Раптом виявилось, що потенціал у вітчизняного ринку набагато більший, ніж здавалося. Українські видавництва, які до цього ховалися в тіні (і досі чомусь ховаються від нас) не лише презентували новинки, а й поставили окремі панелі для охочих сфотографуватися. Рольовики отримали власний майданчик для розваг і телепортували туристів у світ «Облівіона». Що казати, якщо навіть бренд косметики NYX відкрив величезний стенд. І це лише маленька частина того, що відбувалося на CCU: косплеєри у дуже крутих костюмах, панелі кіноблокбастерів осені, виставка моделей із «Зоряних війн», великі зони для настільних/комп’ютерних ігор… багато всього. Складалося враження, що стіни «Українського дому» стримували поп-культуру, яка раптом вирвалася на волю і затягнула до себе Джона Ріса-Девіса (багато хто знає його, як Гімлі з «Володаря перснів»), Браяна Декарта й Амелію Роуз Блер (обидвоє були моделями для гри Detroit: Become Human).

Не обійшлось і без мінусів (привіт, кілометрова черга!), але у кого їх не буває на початку шляху. Скепсис змінився на захват та нетерпляче очікування майбутніх подій як від Kyiv Comic Con так і від CCU — зірки кіно та коміксів, великі презентації видавництв та ігрових проектів, мільйони туристів з усіх куточків світу. Щоправда я прекрасно розумію, що реалії куди прозаїчніші. Ця колонка напевно зробить Vertigo зрадниками в очах багатьох, показові демарші всередині комікс-спільноти нікуди не дінуться, а хтось з організаторів конкурентних подій точно використає аргумент «ми всі знаємо, хто це все починав і на чиїх досягненнях вони виїхали». Від цього, звичайно ж, страждати буде український ринок, який раптом відчув нові можливості.

Але поки що це лише мої здогадки. Щиро сподіваюсь, що в травні київський комік-кон здивує помпезними презентаціями і яскравими панелями, а український попрацює над численними помилками, за які вдруге його ніхто вже вибачати не буде. Епоху нової української культури розпочато і маю надію, вона не з’їсть сама себе. От тільки фразу «а я казав» все ж варто зарезервувати.