Історія комік-кону: від Сан-Дієго до Києва
Напевне кожен хоч раз чув про комік-кон. Щороку о літній порі мережу заповнюють фотографії звабливих дівчат у мініатюрних костюмах, тисячі жартівливих зображень на зразок «Типи людей, котрих ти точно побачиш на комік-кон» і т.д. Часто це супроводжується фан-зустрічами із зірками кіно, свіжими та несподіваними тизерами, трейлерами, що «злили» в мережу і наступними гнівними виступами кіностудій, які «Не готували ці відео для масової публіки». Коротше кажучи, нічого цікавішого для адепта поп-культури не знайдеш. Спеціально до третього Kyiv Comic Con ми вирішили розповісти — що ж воно таке та звідки пішло.
If you going to San-Diego
Жив собі художник Шел Дорф. Хороший був хлопець, малюнками не запам’ятався. Проте у 60-х він допомагав організовувати фан-конвент Detroit Triple Fan Fair і, переїхавши до Південної Каліфорнії, вирішив зробити щось подібне — досвіду вистачало. До справи він залучив видавця Кена Крюгера та Річарда Альфа, котрий був власником невеликого магазину коміксів. Свій задум вони назвали San Diego’s Golden State Comic-Con і навіть уяви не мали, у що перетвориться їх ідея.
Для того, аби зібрати грошенят, хлопці провели одноденний Golden State Comic Mini-Con, що відбувся 21 березня 1970 року та зібрав сотню відвідувачів. Офіційно ж перший фестиваль прихильників коміксів (саме таким він планувався) відбувся 1-3 серпня того ж року. Першими значними гостями стали художник Джек Кірбі (майже всі герої Marvel, котрих ви знаєте, були намальовані саме ним) та рок-зірка світу наукової фантастики Рей Бредбері. За три дні невеличкий конвент, що звався тоді (і до 1972 року) Golden State Comic Book Convention відвідало 300 людей. Непоганий старт.
Обмежуватися коміксами ніхто не планував (не дарма ж Бредбері запросили) — тому у 1972 році конвент змінив назву на San Diego’s West Coast Comic-Con, а з наступного року нарешті дійшов до звичного варіанту San Diego Comic-Con.
Для індустрії коміксів комік-кон став знахідкою — чи не вперше компанії могли самостійно оцінити попит, обходячи стороною брехливі звіти магазинів. Фанати, у свою чергу, отримали можливість поспілкуватися з улюбленими авторами та купити пропущені випуски (у той час перевидавати комікси було не прийнято).
Куди йдемо?
Натовпи косплеєрів, яких зараз вважають основною публікою комік-кону, з’явилися лише у 1974 році — фанати вирішили зробити імпровізований «маскарад», а воно он як вийшло в результаті.
Щороку фестиваль збільшував аудиторію за рахунок запрошених гостей — у 1975 році його відвідав Чак Норріс. Щоправда у той час каратист мав не настільки вражаючу «легенду» за спиною.
1976 рік став по-справжньому визначним — на одному з перших голівудських стендів були представлені «Зоряні війни»! Які, в результаті, особливої популярності не отримали. Загалом, хоч Голівуд і був серед учасників конвенту, захвату серед «кіношників» комік-кон не викликав.
З року в рік фестиваль стабільно ріс, а слава про нього ширилась. У 1985-му сталося неймовірне — на комік-кон приїхав Алан Мур, автор «Хранителів», «V означає Veндетта», «Вбивчого жарту», «Ліги надзвичайних Джентельменів» та безлічі інших, не менш легендарних коміксів. Справа у тім, що дід (на той час ще ні) не любить виїжджати з Англії, виходити з дому та й взагалі люди йому не надто подобаються. Тому поява постаті такого масштабу спричинила неймовірний шал у фанатів.
Через три роки, у 1988-му на комік-коні почали вручати найбільш значущу премію індустрії коміксів — премію Айснера. На той час фестиваль вже представляв собою величезний котел поп-культури — на стендах можна було знайти усе, від настолок і до голівудських фільмів. Єдиними, хто не сприймав Комік-кон всерйоз залишались «кіношники», але й вони змінили думку.
Сталося це у 2000 році, коли на фестиваль привезли перших «Людей Ікс». Фільм отримав таку потужну підтримку, що Голівуд одразу чкурнув займати чергу на стенди. До того ж якраз на початку 2000х студії масово почали знімати кінокомікси, що посприяло «потеплінню» стосунків між кіно та комік-коном.
Уперед, в невідоме
Популярність фестивалю, який у 1995 році змінив назву на сучасну «Comic-Con International: San Diego», не могла обмежуватися одним містом. Конвенти почали з’являтися по всіх штатах. Знаменитий логотип з оком (що з’явився у 1995 році) перестав асоціюватися з Сан-Дієго, хоча фастиваль у цьому місті досі вважається основним. Кожного року ходять розмови про те, щоб перенести його у «більш пристосоване місце», на зразок Лос-Анджелеса чи Лас-Вегаса, але поки що все це лише плітки. Сан-Дієго справляється з величезними потоками фанатів (у 2015 році їх було 150 000) і отримує надприбутки з туристів.
Проте, якщо ви вирішите, що це найпопулярніший у світі фестиваль коміксів, ми вас розчаруємо — комік-кон відстає від французького Міжнародного фестивалю коміксів в Ангулемі (хто казав, що в Європі комікси не популярні?) та японського Комікету, де щороку збирається більше півмільйона любителів манги та аніме.
Що ж у нас?
Перший український фестиваль популяної культури Kyiv Comic Con відбувся 6-7 червня 2015 року і став величезною подією для української сфери розваг. Вперше тисячі людей дізналися про українську поп-культуру, а вона, в свою чергу, побачила численну кількість фанатів, котрі готові її підтримувати.
Після трьох років існування київського комік-кону можна підводити певні підсумки. Якщо популярність першого фестивалю можна було списати на «новинку» і бажання людей доторкнутися до події, про яку вони читали в інтернеті, то подальша стабільність фестивалю доводить, що в Україні є попит на поп-культуру.
Щоправда, його не достатньо, аби фестивалем зацікавилися серйозні гравці ринку — навряд чи в найближчий час міжнародні кіностудії вирішать презентувати у нас новинки. Як ринок для просування майбутніх картин, Україна для них занадто бідна і маленька. З іншого боку, цю проблему можна вирішити, вийшовши на міжнародний рівень і заявивши себе як претендента на «найбільший у Європі комік-кон» (чи хоча б спробувати конкурувати з Бухарестом або Москвою). Але для цього потрібні набагато більші ресурсів.
У локальному значенні, київський комік-кон розвивається у правильному напрямку, хоча й повільно. Для перших фестивалів організатори обрали максимально простий і «лайтовий» поп-формат, намагаючись привернути увагу не гік-спільноти, а масового загалу. Для цього організовуються допрем’єрні покази, публічні лекції та майстер-класи, воркшопи, а також загальноприйняті розваги, як відеоігрова зона чи зона настолок. Ну і куди подітися від косплею, який з року в рік вдосконалюється.
Найголовніше — київський комік-кон не лише став майданчиком для презентації вітчизняного продукту, а й своєрідним рупором, який дозволяє демонструвати досягнення українського кінематографу, анімації та коміксів зацікавленій аудиторії. Цього року на фестивалі розкажуть про роботу над фільмами «Дике поле» (екранізація роману «Ворошиловград» Сергія Жадана), «Захар Беркут», анімацією «Мавка. Лісова пісня», комікс-новинками та перекладами. Фестиваль став вітриною для української поп-культури, яка раніше ховалась у підвалах.
Як показує історія сан-дієгівського комік-кону, популярність здобувається поступовим ростом. Сподіваємось, з київським фестивалем буде саме так.