Далеко на схід: 10 південно-корейських фільмів, вартих вашої уваги
«Паразити» — далеко не перший неангломовний фільм, який пробився у головну оскарівську номінацію, але перший, який здобув звання «Найкращого фільму» від Кіноакадемії, не будучи при цьому продуктом американського кіновиробництво.
Як сказав колись сам режисер картини Пон Джун Хо, «щойно ви подолаєте дюймовий бар’єр субтитрів, перед вами відкриється новий незвіданий світ захопливих історій». Авжеж, ми зовсім не намагаємося бути першовідкривачами чудового неангломовного кіно — всі ми захоплюємося французькою новою хвилею, італійським неореалізмом, німецьким експресіонізмом німої ери і т.д. Але як щодо маленької країни під назвою Південна Корея? Як багато фільмів їхнього виробництва ви бачили? І чи знали, що зразками цього кінематографу надихається не один голлівудський режисер? Перемога «Паразитів» — непрозорий натяк на те, що пора дослідити нетривіальне, часом шокуюче, часом медитативне, але не схоже ні на що інше кіно з Південної Кореї.
Спогади про вбивство (2003)
Реж. Пон Джун Хо
1986 рік, в корейському провінційному місті Хвасон дві місцеві жінки були вбиті одним і тим же збоченим способом. Місцевий детектив та його помічник намагаються знайти вбивцю, а точніше – змусити зізнатися у скоєному першого ж підозрюваного, і роблять це найжорстокішими методами. До них на допомогу прибуває детектив з Сеула щоб провести власне зважене розслідування. Тим часом вбивства не припиняються.
Один з улюблених фільмів Квентіна Тарантіно, цей трилер є доказом того, що Пон Джун Хо був майстром режисури задовго до «Паразитів». Картина заснована на реальних подіях. Послуговуючись витриманим саспенсом, автор не лише розповідає містичну історію вбивств, а й іронічно викриває бюрократію південно-корейських поліцейських.
Служниця (2016)
Реж. Пак Чхан Ук
1930-і роки, Корея перебуває під владою Японії. Шахрай на прізвисько Граф пропонує бідній дівчині Сук-хі розіграти аферу. Він розраховує зачарувати багату японку Хідекі, втекти з нею в Японію, одружитися, потім оголосити її божевільною, запроторити до психлікарні і заволодіти її багатством. Сук-хі повинна йому допомогти, найнявши на службу у маєток, де живе Хідекі. Доглядаючи за своєю пані, Сук-хі раптом розуміє, що зачарована Хідекі і не готова віддавати її в руки аферистові.
Історичний сеттинг тут працює на контрасті зі справжньою гендерною грою, яку Пак Чхан Ук влаштував для своїх персонажів – всі герої є одночасно і хижаками і жертвами, містика та загадки не розкриваються до самого фіналу, а еротизм цього фільму зробив його одним з найсміливіших конкурсантів Каннського кінофестивалю свого часу.
Я бачив диявола (2010)
Реж. Ким Джи Ун
Маніяк жорстоко вбив і розчленував дочку поліцейського чиновника у відставці. Дівчина була нареченою спеціального агента Кім Су-Хена і чекала на дитину. Бажання помсти стає для героя метою його життя. Су-Хен перевіряє всіх збоченців, хто стоїть на обліку в поліції, швидко знаходить потрібного, але не поспішає тягти його в поліцію. У спецагента свій план дій.
Ще один зразок азійського кримінального бойовика, який свого часу був жорстоко цензурований у Південній Кореї аби потрапити в прокат. Триллер доволі криваво досліджує, як у гонитві за справедливістю може стиратися межа між добром та злом. Картину не раз збиралися перезнімати у Голлівуді, а Ніколас Віндінг Рьофн вніс її у список своїх улюблених бойовиків.
Потяг в Пусан (2016)
Реж. Йон Сан Хо
Головний герой – сеульський інвестиційний менеджер, егоїст і трудоголік, який розлучився і виховує дочку 8-ми років. У свій день народження вона просить тата звозити її на потязі до матері, яка живе в Пусані. Тим часом на вулицях столиці дещо неспокійно – проносяться поліцейські машини і швидкі. Вже в дорозі вони дізнаються, що країну накрив загадковий зомбі-вірус, а заражені є навіть серед пасажирів.
Всі прихильники зомбі-горорів — вам сюди. Блокбастер Йона Сан Хо називають мало не новим «28 днів потому» — нашпигований екшном, це один з найоригінальніших зомбі-фільмів ХХІ століття, який надихається естетикою «Війни світів Z», примудряючись при цьому бути ще й політичним висловлюванням.
Спрага (2009)
Реж. Пак Чхан Ук
Шанований парафіянами священик добровільно бере участь у випробуванні експериментальної вакцини від смертельної хвороби. В результаті він хворіє, вмирає, а потім оживає. Незабаром у священика поліпшується зір і з’являються інші цікаві навички — вміння літати, швидко відновлюватися, а також непереборне бажання пити людську кров.
Вампірська тема ще ніколи не підкорювала Канни, допоки у 2009 році там не з’явився Пак Чхан Ук і не забрав Приз журі за «Спрагу». Це кіно про любов, гріх та спокуту, але виконане в унікальній чудернацькій манері південно-корейського кінематографу. Звісно, було би зовсім не правильно називати його виключно містичною мелодрамою – тут вистачає і філософської притчевості, і сатири, і зовсім мейнстрімного триллеру.
Палаючий (2018)
Реж. Лі Чхан Дон
Головний герой – молодий письменник Джонсу живе на фермі біля кордону з Північною Кореєю. Одного разу Джонсу зустрічає подругу дитинства, яка перетворилась на прекрасну жінку. Але роман раптово переривається — дівчина їде в Африку, а повертається звідти вже з новим кавалером з європейським ім’ям Бен, дорогою машиною і красивою квартирою в Сеулі. Бен, усміхнений і завжди люб’язний, одного разу невимушено повідомляє Джонсу про своє дивне хобі — підпалювати будівлі.
Один з кращих фільмів 2018 року, який отримав приз FIPRESCI, є екранізацією розповіді Харукі Муракамі. «Палаючий» — неквапливий триллер, який залазить під шкіру глядачеві та змушує сумніватися у реальності.
Вторгнення динозавра (2006)
Реж. Пон Джун Хо
Під час утилізації формальдегіду з американської військової бази в річку Хан виливається величезна кількість токсичних речовин. Через деякий час в річці заводиться страшне чудовисько, яке одного дня вилізло на берег в Сеулі поганяти туристів і на очах у роззяви-батька проковтнуло маленьку дівчинку.
А ми знову про Пона Джун Хо. Режисер знав як здивувати публіку, знімаючи цей комедійний горор. «Вторгнення динозавра» одразу порушує всі західні конвенції жанру: чудовисько в повний зріст показують вже в перші хвилини фільму, а решту часу присвячено комічним пригодами дисфункціональної сімейки, яке рятує молодшу дочку з лігва монстра.
Олдбой (2003)
Реж. Пак Чхан Ук
1988 рік. Звичайного батька сімейства О Де-су викрадають невідомі. Чоловік приходить до тями в кімнаті без вікон, яка стане його в’язницею на довгі роки. При цьому герой так і не дізнається, що за безумець засудив його до такого жахливого ув’язнення. Проходить 15 років, О Де-су знову на свободі і мріє про помсту. Все, що у нього є: гаманець, набитий грошима, і мобільний телефон, на який надходить дзвінок від незнайомця, що диктує йому правила гри.
До «Паразитів» найвідомішим фільмом з Південної Кореї був саме «Олдбой» — напружений триллер Пака Чхан Ука, що здобув Гран-прі Каннського кінофестивалю і обзавівся не надто вдалим американскими ремейком від Спайка Лі. «Олдбой» прекрасний не лише саспенсом, та неочікуваним фіналом, а й технічною довершеністю — згадати хоча б сцену бійки у коридорі, зняту одним кадром.
Весна, літо, осінь, зима… і знову весна (2003)
Реж. Кім Кі Дук
Це історія про двох монахів, які живуть в плавучій хатині на озері, оточеному горами. По мірі зміни пір року їх душі наповнюються енергією, що веде як до почуття натхненності, так і до трагедії. Під суворим наглядом старого ченця молодий пізнає втрату невинності, любов, злочинну заздрість й одержимості, ціну спокути і просвітлення досвідом.
Кім Кі Дук зробив собі ім’я режисера, що не боїться шокувати ані потоками крові, ані інцестом, ані сценами знущання над тваринами. Однак насильство і натуралізм, які часом бентежили глядача у його ранніх стрічках, цього разу демонстративно залишені за кадром. Звісно, це не збавляє градусу психологізму, який тут відображений у монтажі та крупних планах.
Поезія (2010)
Реж. Лі Чхан Дон
У провінційному місті живе ексцентрична пенсіонерка Мі-джа з онуком-школярем і відвідує курси віршування в місцевому будинку культури. Вперше в житті Мі-джа пише вірш і знаходить красу в буденному, на що ніколи не звертала особливої уваги. Їй здається, що тепер вона нарешті помітила те, що раніше просто бачила, і приходить в захват. Однак несподівані події спускають Мі-джу з небес на землю.
Здобувши в Каннах нагороду за найкращий сценарій, Лі Чхан Дон довів, що є рідкісним автором, який вміє говорити про високе, вічне, трагікомічне, не впадаючи в повчальність та банальність. Цю картину про прекрасність та жорстокість життя досі вважають зразком філософського південно-корейського кіно.
