Таємниці і дискримінація: порівнюємо героїв «Голлівуду» з їх реальними прототипами
На Netflix нещодавно з’явився новий проект шоураннера Раяна Мерфі – мрійливий ревізіоністський серіал «Голлівуд». Попри те, що сценарист багато в чому переграє реальні події американських 1940-х, Мерфі складно дорікати у незнанні голлівудської історії. Майже кожен герой – або цілком реальна особистість, або персонаж, навіяний справжнім діячем кінематографу. У чомусь бачення Раяна навіть схоже на нещодавний експеримент Квентіна Тарантіно – і «Одного разу в Голлівуді», і новий серіал Netflix розповідають про силу кіно, та намагаються виправити історичну несправедливість. Розповідаємо, що в «Голлівуді» відбувалось насправді, а де Мерфі змінив нарратив та придумав неіснуючий геппі-енд.
Таємне життя Рока Гадсона
Відразу розчаруємо вас – ні Джека Кастелло (Девід Коренсвет), ні Реймонда Ейнслі (Даррен Крісс), ні Каміли Вашингтон (Лора Герінг) не існувало насправді. А ось актор Рок Гадсон (у серіалі його зіграв поки маловідомий Джейк Пікінг) у реальному житті прославився завдяки романтичним комедіям, в яких він грав прямолінійних, мужніх, харизматичних – і явно гетеросексуальних – героїв. І все ж, гомосексуальність Рока була відкритим голлівудським секретом – таблоїди регулярно натякали на те, що він має стосунки з чоловіками, а у 1985 році Гадсон розповів пресі про те, що хворіє на СНІД. Він став першою знаменитістю, яка відкрито заявила про свій ВІЛ-статус – вважається, що якраз це привернуло увагу суспільства до епідемії, і змусило американський уряд хоч якось боротися з поширенням хвороби.
Тим не менше, Гадсон так і не здійснив камінг-аут, і до самої смерті був змушений приховувати свою орієнтацію від загалу. Якби він визнав свою гомосексуальність, то його кар’єрі був би кінець, а сам актор міг би потрапити за грати – на той момент у багатьох штатах стосунки між людьми однієї статі вважались кримінальним злочином. Приховувати своє особисте життя Року допомагав його агент, аб’юзивний та контроверсійний Генрі Вілсон (Джим Парсонс). Як і в серіалі, у реальному житті він переконав актора взяти псевдонім, говорити нижчим голосом та поводитись більш «мужньо».
Трагічна доля Пег Ентвісл
Каталізатором подій серіалу стає сценарій до стрічки «Пег» – трагічного байопіку про неуспішну акторку, яка наклала на себе руки, зістрибнувши з вершечку літери «Н» гігантського напису «Hollywoodland». Насправді, такий фільм ніколи не зняли, але сама історія Пег цілком реальна. Ентвісл була британською акторкою, яка побудувала успішну кар’єру на Бродвеї (юна Бетті Дейвіс настільки захопилась її грою в одній п’єсі, що навіть заявила про бажання стати такою, як Пег), але так і не змогла прославитись у світі кіно.
Театральні критики її обожнювали, але продюсери чомусь відмовлялись давати акторці драматичні ролі – аж поки їй не пощастило приєднатися до касту багатообіцяючого психологічного трилеру «Тринадцять жінок». На жаль, перші глядачі не оцінили стрічку, і продюсер Девід О. Селзник («Ребекка», «Віднесені вітром») вирішив скоротити її хронометраж. У новій версії картини майже не залишилось сцен з героїнею Пег, і доведена до відчаю акторка наклала на себе руки. Ця моторошна історія вже стала чимось на кшталт голлівудської легенди – амбітні актори-новачки щороку відвідують місце її смерті, а дехто навіть стверджує, що привид дівчини досі не залишає ці схили. Не дивно, що такий сумний сюжет зацікавив Лану дель Рей – про бідну Пег Ентвісл є згадка у її пісні Lust for Life.
Скотті і його клієнти
Героя Ділана МакДермотта у серіалі звати Ерні, але його історія явно запозичує елементи з життя Скотті Баверса – колишнього морського піхотинця, який після Другої світової переїхав до Голлівуду та почав заробляти на життя секс-роботою. Він швидко переконав своїх колишніх товаришів по службі приєднатися до цієї вигідної справи, і справді відкрив заправку, на якій клієнти будь-якої орієнтації могли знайомитись з красивими молодими хлопцями. Серед його клієнтів були Коул Портер, Ентоні Перкінс, Джордж К’юкор та інші легендарні особистості того часу. До речі, К’юкор у реальності теж влаштовував епічні вечірки для представників шоубізнесу – ось тільки на них майже не було алкоголю, адже сам режисер «Філадельфійської історії» дуже рідко вживав спиртне.
Цікавий факт про Скотті Баверса – на відміну від героя МакДермотта, він не страждав від проблем зі здоров’ям, а помер у 2019 році, оприлюднивши успішний мемуар та відвідавши прем’єру документальної стрічки за її мотивами. На той момент йому було 96 років.
Слизький Генрі Вілсон
Раян Мерфі не надто експерементував з образом Джима Парсонса – серіальний Генрі Вілсон дуже нагадує реального агента, який прославився своєю маніпулятивністю та неетичністю. Вілсон цілком успішно перетворював молодих акторів у повноцінних зірок шоубізнесу, але для цього він регулярно змушував їх кардинально змінювати свою зовнішність та поведінку. Крім цього, ходили чутки про те, що він спить зі своїми клієнтами, обіцяючи їм хороші ролі в обмін на сексуальні послуги, і погрожуючи тим, хто відмовлявся.
Погрози були не пустими – Вілсон мав зв’язки з мафією (він віддячував своїм покровителям, змушуючи популярних клієнтів виступати на ексклюзивних подіях у Лас-Вегасі), а часом навіть оприлюднював компромат на тих акторів, які чимось його злили. Утім, реальний Вілсон так і не припинив домагатися молодих клієнтів, і отримав трохи сумніший фінал, ніж у серіалі – він втратив усі статки, зловживав наркотиками, та помер у бідності.
Кар’єри Анни Мей Вонг та Гетті МакДеніел
Анна Мей Вонг (Мішель Крусік), перша американська кінозірка китайського походження, теж отримала від Мерфі геппі-енд – насправді акторка так і не відродила свою кар’єру, і точно ніколи не стала номінанткою на «Оскар». Вона була багатообіцяючою молодою акторкою, але у 1930 році в Голлівуді прийняли так званий «Кодекс Хейcа» – набір правил, які мали б регулювати моральність фільмів. Кодекс строго обмежував насилля, яке можна було показувати на екрані, забороняв контент сексуального змісту, і не дозволяв режисерам зображувати «змішані пари».
Оскільки відомих акторів-азіатів у Голлівуді на той момент не було, Анна Мей Вонг не могла отримувати повноцінні ролі першого плану – інакше в неї були б романтичні сцени з білими чоловіками. Навіть коли мова зайшла про зйомки стрічки «Благословенна земля», яка мала б розповідати про життя китайських фермерів, продюсери вирішили, що збирати каст із акторів-азіатів безглуздо, і взяли на головні ролі загримованих білих зірок. Мей Вонг запропонували хіба що другорядну роль стереотипної «підлої китаянки», але вона рішуче відмовилась. Зрештою, жінка почала грати у сумнівних фільмах категорії «Б», стала залежною від алкоголю, і померла у віці 56 років.
Гетті МакДеніел (Квін Латіфа) пощастило трохи більше – вона справді стала першою темношкірою жінкою, яка отримала «Оскар» за роль другого плану. Не дивлячись на історичну вагу цієї події, Голлівуд 1940-х складно запідозрити у відсутності расових упереджень – МакДеніел отримала свою нагороду за гру у фільмі «Віднесені вітром», де вона виконала роль Мамі, стереотипної недалекої темношкірої прислужниці.
Після цього їй так і не випала нагода зіграти героїню, життя якої не визначалось би кольором її шкіри – Гетті пропонували лише комічні ролі покоївок, прислужниць, чи бідних афроамериканок. До речі, другою в історії темношкірою акторкою, яка отримала статуетку за роль другого плану, стала Вупі Голдберг. І відбулось це аж через сорок років після перемоги МакДеніел. А ось першою темношкірою акторкою першого плану, яка виборола «Оскар», стала Геллі Беррі – аж у 2001 році. До речі, стосунки між Гетті МакДеніел та епатажною акторкою Талулою Бенкгед (Пейджет Брюстер), які зображує Мерфі, офіційно ніде не підтверджувались, але про них справді ходили плітки. Взагалі, Бенкгед була однією з найбільш скандальних зірок свого часу – вона давала відверті інтерв’ю навіть у 1930-тих, і славилась своїми романами з відомими чоловіками та жінками.
Як бачите, події за лаштунками Голлівуд 40-х точно не назвеш романтичними, гламурним чи справедливими. Фабрика зірок досі продовжується боротися з власним лицемірством і небажанням робити революційні кроки. Але цікаво, як би змінився світ, якби перші сміливці знайшлися ще у післявоєнний час.
