Volcano Man

Комедійні режисери часом припускаються зрозумілої, але вбивчої помилки – намагаються жартувати над чимось, що було смішним задовго до їх втручання. Це, наприклад, було однією з головних проблем пародійних стрічок ранніх 2000-х на кшталт «Дуже страшного кіно». Постановники чомусь взялись деконструювати «Крик», вочевидь забувши про те, що сама стрічка Веса Крейвена піджартовує над горор-тропами, і в результаті зняли лінивий фільм, сповнений банальних ґегів та дешевих діалогів. Для гумору потрібен хоч якийсь контраст, якась несподіванка – грайливий підхід до невеселої теми, чи серйозний погляд на щось легковажне та абсурдне. Іншими словами – сатирична стрічка про президентські перегони працюватиме краще за гіпотетичну комедію за мотивами серіалу Tiger King.

Тож який взагалі сенс знімати пародійний фільм про «Євробачення» – найбільш кемпову та ексцентричну музичну подію року? Як оригінально жартувати про конкурс, у якому бабусі зі спицями спокійно уживаються на одній сцені з гламурними металістами, ляльковими индиками та баладами про сумних клоунів? Режисер Девід Добкін міг піти найбільш очікуваним шляхом – іронізувати над Євробаченням з тим самим цинізмом, який він проявив у своїх попередніх роботах, «Непроханих гостях» та «Фреді Клаусі». Та хоч у фільмі вистачає сумнівних музичних номерів, шалених костюмів та дивакуватих європейців зі смішними акцентами, під усім цим сарказмом відчувається щось цілком неочікуване – щире, безсоромне захоплення пісенним конкурсом та його фанатами.

Ларс Ерікссонг (Вілл Феррелл) – довговолосий ісландець, який ще в дитинстві побачив виступ гурту ABBA, і з того часу мріє потрапити на Євробачення та прославити рідну країну на весь світ. Ну добре, хоча б на всю Європу. Він проводить цілі дні у своєму підвалі, придумуючи запальні пісні та фантазуючи над кресленнями сценічних костюмів. Але є одна проблема – в оточуючих амбіції Ларса викликають хіба що глузливий сміх. Навіть його батько, суворий рибалка (чарівно неіронічний Пірс Броснан) постійно просить сина забути про мрії, подорослішати та нарешті знайти собі нормальне заняття.

Original name
Eurovision Song Contest: The Story of Fire Saga
Duration
123 min
Release date
26 Червня 2020
Genre
Комедія
Director
Девід Добкін
Cast
Вілл Ферелл, Рейчел МакАдамс, Пирс Броснан, Ден Стівенс

У вас може скластись враження, ніби «Євробачення» – хороша комедія, але тут все трохи складніше.

Єдина людина, яка вірить в музику Ларса – його давня подруга та напарниця Сігріт (Рейчел МакАдамс), яка у вільний від репетицій час ходить у ліс, щоб поспілкуватися з невидимими ельфами. Вечорами ця дивна, але дуже мила пара виступає у єдиному пабі свого маленького містечка та розважає п’яних односельчан безкінечними каверами на «Happy» Фарела Вільямса. Але одного дня відбувається щось неймовірне – завдяки дуже своєчасній випадковості бідолашний дует отримує запрошення взяти участь у відборі на Євробачення.

Скоріше за все, ви вже й так можете здогадатися, що буде далі – сюжет фільму рухається за класичною схемою будь-якої комедії про наївних, але добросердних невдах, та й навіть більшість жартів неважко передбачити. Але у стрічки є принаймі один козир – фанатична, щира прямолінійність. Хоча Євробачення – суто європейський феномен, який залишається для більшості американців дивною загадкою, складається враження, що вся творча команда картини справді дуже любить цей конкурс і розуміє секрет його популярності. Навіть музичні номери, написані для фільму, не звучать як пародії чи насмішки – це справді якісні, хоч і безмежно застарілі поп-пісні з характерними абсурдними словами та кемповою хореографією.

Десь на середині фільму головні герої опиняються на розкішній закритій вечірці для учасників конкурсу – і спонтанно починають співати мешап головних хітів Євробачення разом з його попередніми переможцями. Лише уявіть – Нетта, Кончіта Вурст та Джамала (і десятки інших виконавців, яких я просто не пізнала) співають разом з Віллом Феррелом та Рейчел МакАдамс, а їм на скрипці підіграє Александр Рибак. І все це – без краплі іронії. Ця сцена ідеально передає всю суть стрічки – «Євробачення» нічого не деконструює, не намагається вразити гостротою жартів чи соціальною критикою, а просто насолоджується своїм дивним вайбом.

Окреме захоплення викликають актори, які перетворюють своїх доволі поверхневих та шаблонних героїв на реальних (хоч і дуже ексцентричних) людей. Вілл Феррелл очікувано вживається у роль трохи сумного, трохи нахабного дивака, але головні зірки стрічки – Рейчел МакАдамс та Ден Стівенс («Легіон»). МакАдамс давно зарекоменувала себе як дуже недооцінену комедійну акторку, і тут їй випадає нагода використати усі свої навички. Як ще можна переконливо зіграти жінку, яка спілкується з ельфами та безнадійно кохає типового героя Вілла Феррела? Стівенс чи не вперше береться за повноцінну гумористичну роль, але його екстравагантний, гіперболізовано-сексуальний росіянин Лємтов – один із найяскравіших героїв фільму.

У вас може скластись враження, ніби «Євробачення» – хороша комедія, але тут все трохи складніше. З одного боку, це доволі затягнутий фільм, якому регулярно не вистачає динаміки, і який страждає від власної передбачуваності. З іншого – така цілковита відмова від цинічної іронії, самозавдоволеного метамодернізму та нагромадження сенсів навіть викликає… захоплення? Як і однойменний пісенний конкурс, стрічка Девіда Добкіна розчулює своєю лагідною безапеляційністю. Чи варто її дивитися? Так, але лише за умови, що ви поставитесь до перегляду так, як до походу з друзями в караоке-бар. Іншими словами – спробуєте розслабитися, вимкнути почуття іспанського сорому та снобізму, і просто насолоджуватися процесом.

Плюси

— акторська гра
— щирий ентузіазм творчої команди
— музика (якщо ви любите «Євробачення»)

Мінуси

— банальний сюжет
— повільний темп
— затягнутість

Оцінка

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: