У пошуках втраченої свободи

Стрічка Хлої Джао дуже умовно екранізує книгу Nomadland: Surviving America in the Twenty-First Century. Попри ефектну назву, саме першоджерело – ґрунтовне антропологічне дослідження життя американських кочівників, а не історія у дусі Джека Керуака. Чжао не лише не додає своїй версії «Землі кочівників» драматизму (а зазвичай з екранізаціями нонфікшну буває саме так – згадайте «Поганих дівчат»), а ще більше розвиває цю традицію нав’язливого спостереження. Замість того, щоб наймати професійних акторів, які б відігравали ролі реальних людей з книги, режисерка залучає до свого проєкту згаданих у першоджерелі кочівників та фактично фіксує камерою їх реальне життя. Це переважно вже люди старшого віку, які за різних обставин опинилися поза осілим суспільством і сформували власну спільноту.

Звісно, у центрі усього цього майже документального реалізму фігурує героїня Френсіс МакДорманд – колишня вчителька на ім’я Ферн. Вона роками працювала у пустельному містечку, яке обслуговувало велетенський завод компанії United States Gypsum Corp, але у один момент життя назавжди змінилося – завод закрили, містечко перетворилося на пустку, а чоловік помер. Тепер Ферн близько шістдесяти, вона живе у старенькому фургоні та заробляє на життя сезонними підробітками – влітку працює офіціанткою, а у холодну пору року влаштовується у пакувальний цех Amazon. Одного ранку вона може прокинутися у Неваді, а вже наступного дня опиниться у Техасі, або на узбережжі океану.

За інших обставин специфічне поєднання справжнього життя та голлівудської фікції могло б перетворити стрічку на дивний колаж чи навіть на романтизацію доволі непростої теми. Але МакДорманд вдається унікальний трюк – вона не просто майстерно виконує роль Ферн, але й створює відчуття того, що тут взагалі немає ніякої акторської гри. І це частково правда – Чжао та МакДорманд (яка, до речі, ще й виконавча продюсерка фільму та була ініціаторкою його створення) справді провели декілька місяців серед кочівників. Вони ретельно знайомилися з їхніми історіями та правилами, завоювали довіру цієї спільноти. Тож коли Ферн розпитує своїх нових побратимів про їхнє життя, то запал в її очах – не лише майстерна гра, але й щирий ентузіазм людини, завдяки якій історії цих свободолюбивих бунтівників потрапили на екрани. Та й якщо хтось із всесвітньо відомих акторів і міг стати своїм серед забутих мешканців американських доріг, то це точно Френсіс МакДорманд, якій і до цього найкраще вдавалися ролі звичайних людей.