У пошуках втраченої свободи
Не будемо ігнорувати очевидне: ви й так знаєте, що «Земля кочівників» – найбільш обговорюваний американський фільм минулого року, головний претендент на цьогорічний «Оскар» і улюбленець найбільших фестивалів (Золотий лев! People’s Choice Award в Торонто!). Інтимна мрійлива стрічка Хлої Чжао почала свій шлях у якості неочевидного фестивального хіта, який би мали оцінити хіба що критики, але з моменту свого виходу перетворилася на беззаперечний феномен. Чи отримає фільм 26 квітня головну оскарівську статуетку? Букмекери вважають, що так. Здавалося б, у час пандемії найвідоміша американська кінонагорода мала б залишитися без очевидного фаворита, але уперше за доволі довгий час ми маємо упевненого лідера перегонів. Залишається лише одне запитання: чи виправданий увесь захват навколо «Землі кочівників»? Як би мені не хотілося йти проти натовпу та здивувати вас контраверсійною позицією, тут можлива одна відповідь: так і ще раз так.
І все ж, на час перегляду «Землі кочівників» я б дуже радила вам забути про усі ці фестивальні нагороди, блискучі рецензії та всебічне вихвалювання. Бо якщо йти у кінозал (якщо вам раптом пощастило жити у місті, де кінотеатри досі працюють) з думкою про те, що на вас чекає головний претендент на «Оскар», то очікування зіграють з вами злий жарт. Ні, вони не будуть завищеними, скоріше викривленими – від оскарівського номінанта зазвичай очікуєш драматизму, романтики, сентиментів та легкого моралізаторства. А жодне з цих слів аж ніяк не пасує «Землі кочівників».
- Оригінальна назва
- Nomadland
- Тривалість
- 108 хв
- Прем’єра
- 25 Березня 2021
- Жанр
- Драма
- Режисер
- Хлоя Чжао
- Актори
- Френсіс МакДорманд
Що робить будівлю домом? Що простіше — відповідати очікуванням суспільства, чи вийти за його рамки? І наскільки масштабними є проблеми однієї людини на фоні цього велетенського світу? Можливо, якраз у цьому один із секретів успіху «Земля кочівників» — це універсальне кіно, у найкращому сенсі цього слова.
Стрічка Хлої Джао дуже умовно екранізує книгу Nomadland: Surviving America in the Twenty-First Century. Попри ефектну назву, саме першоджерело – ґрунтовне антропологічне дослідження життя американських кочівників, а не історія у дусі Джека Керуака. Чжао не лише не додає своїй версії «Землі кочівників» драматизму (а зазвичай з екранізаціями нонфікшну буває саме так – згадайте «Поганих дівчат»), а ще більше розвиває цю традицію нав’язливого спостереження. Замість того, щоб наймати професійних акторів, які б відігравали ролі реальних людей з книги, режисерка залучає до свого проєкту згаданих у першоджерелі кочівників та фактично фіксує камерою їх реальне життя. Це переважно вже люди старшого віку, які за різних обставин опинилися поза осілим суспільством і сформували власну спільноту.
Звісно, у центрі усього цього майже документального реалізму фігурує героїня Френсіс МакДорманд – колишня вчителька на ім’я Ферн. Вона роками працювала у пустельному містечку, яке обслуговувало велетенський завод компанії United States Gypsum Corp, але у один момент життя назавжди змінилося – завод закрили, містечко перетворилося на пустку, а чоловік помер. Тепер Ферн близько шістдесяти, вона живе у старенькому фургоні та заробляє на життя сезонними підробітками – влітку працює офіціанткою, а у холодну пору року влаштовується у пакувальний цех Amazon. Одного ранку вона може прокинутися у Неваді, а вже наступного дня опиниться у Техасі, або на узбережжі океану.
За інших обставин специфічне поєднання справжнього життя та голлівудської фікції могло б перетворити стрічку на дивний колаж чи навіть на романтизацію доволі непростої теми. Але МакДорманд вдається унікальний трюк – вона не просто майстерно виконує роль Ферн, але й створює відчуття того, що тут взагалі немає ніякої акторської гри. І це частково правда – Чжао та МакДорманд (яка, до речі, ще й виконавча продюсерка фільму та була ініціаторкою його створення) справді провели декілька місяців серед кочівників. Вони ретельно знайомилися з їхніми історіями та правилами, завоювали довіру цієї спільноти. Тож коли Ферн розпитує своїх нових побратимів про їхнє життя, то запал в її очах – не лише майстерна гра, але й щирий ентузіазм людини, завдяки якій історії цих свободолюбивих бунтівників потрапили на екрани. Та й якщо хтось із всесвітньо відомих акторів і міг стати своїм серед забутих мешканців американських доріг, то це точно Френсіс МакДорманд, якій і до цього найкраще вдавалися ролі звичайних людей.
І навіть якщо вчинки героїні МакДорманд нелегко зрозуміти (а часом навіть здається, ніби за цією ексцентричністю ховаються психологічні проблеми), вона щохвилини викликає симпатію – це смілива, відкрита жінка, яка відмовляється бути жертвою обставин і жаліти себе. У цьому, напевне, одна з найцікавіших особливостей усієї стрічки — лише уявіть, наскільки просто було б перетворити історію самотньої жінки, яка втратила все, на сентиментальну самозадоволену драму. Але Джао розуміє, що економічні проблеми, які безсумнівно змушують частину героїв шукати альтернативні способи виживання — лише частина історії кочівників.
Так, сотні чи навіть тисячі американців справді опиняються наодинці зі стихіями, утративши можливість жити «як усі», але кочівники – це не просто знедолені, які мріють про затишне житло та звичний комфорт. Це набагато складніша субкультура, повна жаги до пригод, взаємопідтримки та гармонії з навколишнім середовищем. Тому вона не дає глядачам жодної нагоди подивитися на персонажів стрічки зі трохи зверхнім співчуттям, а натомість вимагає від нас лише бажання зрозуміти їх світ. Навіть якщо нам не вдається зробити цього раціональною частиною мозку, підсвідомість все одно захоплюється безкрайніми просторами Америки, могутніми канйонами і величними лісами, які стали для цих людей домівкою.
«Я не безпритульна», — говорить Ферн в одній сцені фільму. «Я просто мешкаю не у будинку. Це ж різні речі, хіба ні?». Можливо Чжао і не приділяє достатньо уваги соціальній критиці економічної нерівності у США (їй, наприклад, вже закидають романтизацію роботи на Amazon), але вона звертається до набагато масштабніших та не менш важливих питань. Що робить будівлю домом? Що простіше — відповідати очікуванням суспільства, чи вийти за його рамки? І наскільки масштабними є проблеми однієї людини на фоні цього велетенського світу? Можливо, якраз у цьому один із секретів успіху «Земля кочівників» — це універсальне кіно, у найкращому сенсі цього слова.
+ акторська гра
+ операторська робота
+ реалізм
— може здатися надмірно меланхолійним