Сільська халупа лиха
Чотири роки тому Capcom просто й геніально перезапустила серію Resident Evil. Серію, якій нині вже 25 років, а вона й не збирається йти на спочин. У 2017 розробникам вдалося знайти золоту середину між «раніше було краще» і чимось відверто новим для серії, як-от камера від першої особи. Рецензію на восьму частину найпопулярнішої та найтривалішої горор-франшизи я збирався почати зі слів «Це ж було вже!», але, на щастя, гра не лишила мені такої можливості.
Будемо чесними: Resident Evil 7 була справді страшною. Вона помітно збавила в темпі після ураганних 5 та 6 частин і разом із тим набрала гнітючої атмосферності завдяки моторошній оселі Бейкерів та її бридким агресивним господарям. Розробники навіть скримерами не гидували — сьома частина була з тих, що здатна змусити особливо вразливих гравців вимкнути гру вже за перших 5-10 хвилин. І ось ми дуже швидко наблизилися до основної різниці між нею та сиквелом: Resident Evil 8 не страшна*. Якщо ви чекали нагоди, щоб нарешті застрибнути в серію — вона перед вами. За першого запуску гра навіть запропонує переглянути рекап попередньої частини, тож ви нічого не втрачаєте.
Горорного насичення восьма частина втратила не випадково: розробники вже розповіли, що зробили її менш страшною, бо фанати жалілися. Але підійшли вони до зменшення рівня жаху дуже вміло. По-перше, тут майже немає скримерів, якщо хтось і стрибає на вас зненацька, то його моторошне лице хоча б не закриває весь екран. А по-друге, на зміну старому скрипучому будинку прийшло чимало локацій просто неба. У Resident Evil Village головний герой Ітан Вінтерс потрапляє до європейського села, де має розшукати свою викрадену доньку. Тому досить багато часу він проводить на сільських вуличках, і коли тобі завжди є куди тікати, а стіни й освітлення не тиснуть на психіку, то вже й не так страшно.
Проходячи Village, тримайте в голові той факт, що цю гру зробила японська компанія — це важливо для усвідомлення того пласту роботи з дослідження категорично інакшої культури. І культури зовсім не попсової, бо зобразити в грі сучасне місто — не те саме, що відтворити в найменших подробицях село з європейської глушини. Якщо в дитинстві ви проводили літні канікули в селі у бабусі чи й досі їздите туди на картоплю, то в новій Resident Evil все видаватиметься напрочуд ріднесеньким. Розробники відтворили сільський побут у найменших деталях: килими де тільки можна, тарілочки й рушнички на стінах, червоні емальовані каструлі, вуличні туалети-дірки — словом, усе те, що навіває спогади про батьківську хату, хрущів над вишнями й оце все.
Проте краса нового «Резиденту» розкривається не лише завдяки сільским інтер’єрам. За сюжетом, Ітану потрібно перемогти чотирьох лордів, які тут мешкають, щоби зрештою дістатися до правительки безіменного селища. Кожен Лорд володіє своєю локацією: наприклад, про леді Альчіну Дімітреску ви, напевно, неодноразово чули, вона мешкає у розкішному замку разом із трьома дочками. Його кімнати — просторі, оздоблені різноманітними коштовностями, і цим сильно контрастують на тлі занедбаних сільських домівок.
Решта лордів так само має свою локацію, і кожна з них унікальна не лише візуально, а й пропонує різні геймплейні підходи для проходження. Ідея з чотирма лордами справила цікавий ефект на всю гру: Village відчувається неначе антологією з кількох історій, які чудово працюють порізно. Завдяки цьому навіть під кінець гра не встигає набриднути, а ще її дуже зручно проходити епізодами — скажімо, по одному лорду за вечір. У Resident Evil 7 розробники вже намагалися зробити щось подібне, також розділивши основну локацію на три невеликі зони й додавши ще дві наприкінці кампанії. Утім, лише зараз їм вдалося зробити кожен відрізок сюжету однаково вдалим із погляду як сценарію, так й ігрового процесу.
Здається, історія серії починає повторювати саму себе: після напруженого сурвайвл-горору з жорстким менеджментом ресурсів у сьомій частині, восьма знову рухається в бік нарощення екшну. По-перше, це ще одна причина, чому Village не страшна*, а по-друге, не спішіть розчаровуватися. Вочевидь, Capcom забажала ширшої авдиторії, а тому додала в сиквел більше ефектно зрежисованих моментів, натомість майже повністю позбавивши гравців необхідності виживати. Тут майже ніколи не бракує патронів, адже тепер їх можна ще й крафтити. Але вороги стали розумнішими й небезпечнішими: місцеві перевертні влаштовують засідки, можуть поцілити з лука та нерідко носять із собою холодну зброю. Стріляти доводиться багато, а випадків, коли від ворога ліпше втекти, на моїй пам’яті не було жодного (не враховуючи скриптові сцени, коли іншого виходу немає).
*Гаразд, я трошки збрехав, коли казав, що Resident Evil Village не страшна (ще й двічі). Є в ній одна місія, яка перевершила весь мій ігровий досвід із горорами. Маєток Донни Беневенто — лялькарки та останньої власниці дому свого сімейства — це такий великий «привіт» Хідео Коджімі з його P.T. Ця локація геніальна у своїй простоті та майстерній постановці панічного жаху завдяки освітленню та звуку. Більше жодних спойлерів, бо побачити й почути це треба самому. Але я вас попередив!
Історія сімейства Вінтерсів — чудовий приклад того, як у багатолітню франшизу можна добре ввести нових персонажів, але разом із тим залишити купу адекватного фансервісу для старих фанатів.
Потреба піклуватися про інвентар також зникла: він величезний і місця ніколи не бракує, а сюжетні предмети взагалі вирішили складати в окреме меню. Я, певно, таки заберу в гри пів бала за механіки, які стали тут просто рудиментарними, однак це аж ніяк не робить Resident Evil Village поганою чи вказує на хибність шляху, вибраного розробниками. Якщо сьома частина була камерною, а тому й повільною, то восьма значно набрала в масштабах, і збільшений темп їй неабияк пасує. Тут так само вистачає заплутаних локацій для дослідження й пошуку ресурсів. Нікуди не поділися й елементи метроїдванії, тож повертатися до замкнутих дверей зі знайденими ключами також доведеться. Тим паче луту значно побільшало: апгрейди зброї, м’ясо тварин для приготування страв з перманентними бонусами чи скарби, які можна дорого продати.
Хотілося б написати, що Resident Evil знову шукає себе, втім, це прозвучало б як негативна характеристика. Але річ у тім, що пошуки свого формату для кожної гри — це прекрасна формула для такої тривалої серії. Розробники доводять, що вони здатні зробити захопливу гру й вдало розвинути закладені ідеї, не впадаючи в крайнощі, — то чому б їм не тримати цей курс і надалі? Історія сімейства Вінтерсів — чудовий приклад того, як у багатолітню франшизу можна добре ввести нових персонажів, але разом із тим залишити купу адекватного фансервісу для старих фанатів. Залишається сподіватися, що у завершенні трилогії розробники знову будуть щедрими на свіжі ідеї, бо підстав для цього більш ніж достатньо.
+ візуальний дизайн змусить вас навідатись у село
+ не так страшно, але й досі дуже атмосферно
+ пам’ятні персонажі
+ більше екшну, але не занадто
— це вже не survival-horror (за винятком однієї місії)
